Декілька разів я почув, що дехто з Вас, отримувачів моїх листів, не зовсім спокійно сприймають слово «некролог». Воно навіює сумні нотки, а хочеться радості.

То ж у цьому листі хочу вибачитися перед Вами за те, що не врахував того факту, що не усі з Вас готові чути подібні слова.

Гадаю слово «АВТОБІОГРАФІЯ» не наповнене для Вас сумним змістом та не викликає сумних думок, подібних тим, що їх викликає оте «неприємне» слово. То ж пропоную Вам усвідомити, що наша автобіографія – це є той основний та єдиний шедевр, який ми створюємо протягом нашого життя. Що би Ви хотіли у той Ваш шедевр вписати? От що хотіли би, то й зробіть. Бо інакше то буде не автобіографія, а вигадана історія з такою назвою. А отже й замість шедевра буде бутафорія.

Особисто я хотів би вписати туди, що усе своє життя я:

1. жив життям, тією миттю, що існує і знаходиться між майбутнім і минулим. І ця мить була наповнена змістом, смислом, почуттями. Віддаватися цій миті повністю і означає жити сповненим життям.

2. вчиняв так, що мені було абсолютно порівну, хто і що про мене подумає, чи скаже. Адже я не вчинив жодної дій проти моєї совісті і їй – моїй совісті – не соромно показатися людям. Якщо ж хтось і подумає щось зле щодо моїх вчинків, то він просто припуститься помилки, яку потім сам і виправить.

3. усе, що робив, робив на межі сил власних сил, не залишаючи не лише чогось недоробленого на потім, а й сил, щоб це доробити.

Потім я ще щось придумаю, що дописати в мою автобіографію. А Вам хочу порадити почитати поки що свою власну. І якщо щось у ній Вам не подобається, мерщій виправляйте. Бо часу не так і багато.