уявіть собі, що Ви сидите перед вікном і дивитеся на ринок. Там велика кількість людей: одні щось купують, інші намагаються їм щось продати. У кожного з них свої думки в голові, свої бажання, своя мета, з якою він на ринок прийшов. Ви не знаєте нікого з них.
Чи Вас турбує питання їхнього одягу, їхньої поведінки, їхніх вчинків? Чи Вас турбує питання, чому вони такі? Чи Ви переймаєтеся тим, що вони купили, скільки заплатили, і як то вони нестимуть додому? Чи перейматиметеся Ви тим, що вони щось зробили не так, як зробили би Ви на їхньому місці?
Вони такі, які вони є. Вони поводять себе так, як вони, а не Ви, вважають за потрібне. Вони такі люди. На них Ви можете дивитися, поміж них Ви можете ходити, у них Ви можете щось купити, або можете їм щось продати. Але змінити їх Ви навряд чи зможете.
Дайте собі відповідь на такі запитання:
- Скільки разів Ви переймалися тим, що Ваші колеги, підлеглі чи керівництво не такі, які би Ви хотіли, щоб вони були?
- Скільки разів Ви хотіли, щоб вони поводили себе так, як того Вам хочеться?
- Скільки разів Ви хотіли, щоб вони змінилися і стали такими, як Вам потрібно?
- Скільки разів таке Ваше бажання здійснилося?
- Скільки сил, енергії та часу Ви на це витратили?
То може просто прийняти людей такими, які вони є? Може просто прийняти для себе рішення про те, бути поруч з такими людьми чи не бути?
Адже наше життя дуже схоже на подорож у купе поїзда. Ми не обираємо тих, з ким їдемо у купе. Ми можемо з ними розмовляти, спілкуватися, пити пиво… А можемо лягти спати, не спілкуючись. Можемо, на станції призначення сказати: «До побачення» і розійтися, і більше ніколи не зустрітися. А можемо домовитися про зустріч у майбутньому. Але яка то дурниця буде, намагатися змінити їх, зробити такими, якими би ми хотіли їх бачити.
Люди навколо нас, є такими, якими вони є. І то наше з Вами рішення, як нам себе з ними поводити. Але бідкатися через те, що вони такі, сенсу немає.
Керівник, який скаржиться на те, що його підлеглі не такі, якими він хотів би їх бачити, просто помилився у підборі підлеглих. А ті підлеглі, яких він набрав, – звичайні люди. Як ті, що ходять по ринку і не мають ніякої уяви про те, що Ви на них дивитеся і чого Ви від них хочете. Їм байдуже.
То ж чи є сенс перейматися тим, що люди не такі, якими ми би їх хотіли бачити?