ВИСНОВОК НАУКОВО-ПРАВОВОЇ ЕКСПЕРТИЗИ щодо тлумачення пункту 4.5 статті 4 Договору про надання невідновлювальної кредитної лінії № XXX, укладеного між AAA та АКБ «Банк»

Склав: Єфімов Олександр Миколайович,
кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного та трудового права Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана
Київ- 2016І. Зміст запиту

До Єфімова Олександра Миколайовича, кандидата юридичних наук, доцента кафедри цивільного та трудового права Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, звернувся ХХХ (місто Київ, вул. ХХХ, б.ХХ, кв.ХХ) із замовленням про проведення науково-правової експертизи щодо трактування пункту 4.5. статті 4 Договору про надання невідновлювальної кредитної лінії № ХХХ, укладеного між ХХХ та АКБ «Банк». На вирішення поставлені наступні запитання:

  1. Чи випливає з пункту 4.5. відповідальність позичальника перед банком за прострочення оплати процентів, кредиту?
  2. Чи передбачено право банку піднімати ставку на підставі п.4.5. договору в автоматичному режимі?
  3. Якщо так, то на яку ставку збільшується відсоткова ставка за договором? І чи є це істотною зміною кредитного договору? 

 

ІІ. Юридичні підстави проведення науково-правової експертизи

1) Диплом кандидата юридичних наук ДК № 034635, виданий Єфімову Олександру Миколайовичу на підставі рішення президії Вищої атестаційної комісії України від 08.06.2006 р. (протокол № 37-06/6); 2) Закон України «Про наукову і науково-технічну експертизу» від 10.02.1995 р. № 51/95-ВР; 3) наказ Міністерства освіти і науки України від 12.01.2004 р. № 12 «Про проведення державної акредитації фізичних та юридичних осіб на право проведення наукової та науково-технічної експертизи».

ІІІ. Нормативно-правові акти, документи та джерела, використані при проведенні науково-правової експертизи:

1) Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV – ЦКУ;

2) Копія Кредитного договору, укладеного між ХХХ та АКБ «Банк»;

3) В.П.Шахматов. Основные проблемы теории сделок по советскому гражданскому праву. Автореферат кандидатской диссертации. Свердловск, 1951;

4) М.И.Брагинский, В.В. Витрянский. Договорное право. Книга первая. Общие положения, Москва, 2001;

5) Цивільний кодекс України. Науково-практичнийкоментар, том.4. Страйд, 2010

6) В.В.Копєйчиков. Правознавство. Підручник. Київ, 2003.

IV. Результати науково-правового експертного дослідження

Пунктом 4.5. Договору про надання невідновлювальної кредитної лінії № ХХХ, укладеного між ХХХ та АКБ «Банк» (далі – Кредитний договір) передбачено: «У разі прострочення Позичальником строків сплати процентів, визначених п.2.4. цього Договору, комісій, передбачених умовами цього Договору, а також прострочення строків повернення Кредиту, визначених п.2.7, 2.8. цього Договору збільшеної на 4,0% (чотири) проценти річних, якщо інше не буде встановлено відповідно додатковою угодою (договором про внесення змін) до цього Договору».

Для аналізу та тлумачення цієї умови Кредитного договору необхідним є дослідження волі та волевиявлення його сторін стосовно прав та обов’язків, якими сторони себе наділяють та зобов’язують (обтяжують), враховуючи вираження їхньої дійсної волі, а саме відповідність волевиявлення та волі [4, 169]. Саме наявність волі та її виявлення у вигляді умови Кредитного договору свідчить про дійсний намір сторін укласти цей договір саме на тих умовах, які знайшли своє відображення в тексті Кредитного договору.

Згідно із ст.1 ЦКУ цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані, у тому числі й на вільному волевиявленні. Серед загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, у ст.203 ЦКУ зазначається волевиявлення учасника правочину, яке має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. З цього слідує, що первинним та таким, що визначає волевиявлення, тобто зовнішнє виявлення внутрішньої волі, є сама воля. Як видно із наведеного положення ст.203 ЦКУ невідповідність внутрішньої волі та зовнішнього волевиявлення є підставою для визнання правочину недійсним (ст.215 ЦКУ).

Ст.205 ЦКУ встановлює, що письмова форма договору є одним із способів волевиявлення. З цього слідує, що умова договору має бути складена (сформульована) таким чином, щоб з неї можна було встановити дійсну волю сторін.

Невідповідність волі сторони договору та бажаним цією стороною наслідкам вважається помилкою. Під помилкою в цьому випадку «розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину». «Важливим є визначення видів помилок, що мають істотне значення, внаслідок чого допускається оспорювання правочину» [5, 448]. До таких помилок відноситься помилка щодо прав і обов’язків сторін.

Неможливість визначення дійсної волі сторони щодо укладеного правочину призводить до помилки щодо усвідомлення особою її дійсних прав та обов’язків, а це своєю чергою призводить до дефекту волі, як підстави для визнання Кредитного договору недійсним. «У всіх випадках, коли волю можна розпізнати, а її дійсний зміст може бути як наслідок встановлений, при виникненні спору слід приймати до уваги саме таку волю» [3, 8-9]. При цьому якщо волю розпізнати з угоди неможливо, то угоду слід вважати такою, що не відбулася [4, 169].

Як видно із сформульованого в Кредитному договорі п.4.5., розпізнавання волі сторін щодо їхнього дійсного бажання прийняти на себе права та обов’язки за таким п.4.5. унеможливлено внаслідок некоректного та незрозумілого їх (прав та обов’язків) відображення для розуміння, сприйняття та усвідомлення.

Отже, враховуючи неможливість встановлення дійсної волі сторін внаслідок некоректного її волевиявлення, тобто некоректного її формулювання у п.4.5. Кредитного договору, відсутні підстави для сприйняття пункту 4.5.  Кредитного договору як підстави виникнення відповідальності позичальника перед банком за прострочення оплати процентів, кредиту, а також виникнення нових чи зміни існуючих правовідносин.

Як відомо, цивільно-правова відповідальність – це встановлена законом або договором негативна реакція держави чи іншої сторони на цивільне правопорушення, що виявляється в позбавленні особи певних прав чи накладенні на неї обов’язків майнового характеру.

На відміну від цивільно-правової відповідальності зміна умов договору, відповідно до ст.651 ЦКУ допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому згідно із ст.638 ЦКУ договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Таким чином, встановлення відповідальності у разі невиконання зобов’язання за договором є істотною умовою договору саме по собі, а застосування відповідальності не означає зміни умов договору. Крім того, відображення волі сторін щодо настання певної негативної реакції, що виявляється в позбавленні сторони певних прав чи накладення на неї обов’язків суперечить свободі договору, яка полягає у вільному волевиявленні та бажаному прийнятті стороною договору на себе відповідних прав та обов’язків за договором, свідчить про те, що настання негативних для сторони наслідків (відповідальності) не може бути розтлумачено як зміна істотної умови договору.

Таким чином, право банку піднімати ставку не може виникати на підставі п.4.5. Кредитного договору оскільки у цьому пункті може бути встановлена саме і лише відповідальність. Однак встановлення відповідальності у цьому разі також унеможливлено у зв’язку із некоректним формулюванням самого п.4.5. Кредитного договору, оскільки це усуває можливість виявлення дійсної волі сторін.

Таким чином, з пункту 4.5. Кредитного договоруне може випливати відповідальність позичальника перед банком за прострочення оплати процентів, кредиту, оскільки формулювання цієї умови Кредитного договору унеможливлює встановлення дійсної волі сторін, спрямованої на встановлення прав та обов’язків.

Право банку піднімати ставку на підставі п.4.5. Кредитного договору в автоматичному режимі не може виникати, оскільки з формулювання цієї умови договору неможливим є встановлення дійсної волі сторін щодо настання саме таких та будь-яких інших наслідків. Крім того, п.4.5 Кредитного договору включений у п.4, який стосується відповідальності та не може бути підставою для зміни правовідносин між сторонами Кредитного договору.

Додаток: Копія диплома кандидата юридичних наук ДК № 034635.
Єфімов О.М.

16 лютого 2016 року.

Залишити відповідь