Ось так «розважав» (вірніше привертав увагу) втомлених студентів на сьогоднішній лекції:
Я: Скажіть, хтось з вас грає добре в шахи?
Студент: Так, я граю.
Я: Якщо Ви сідаєте грати із слабким гравцем і виграєте в нього, а він Вам каже, що
Вам повезло, Ви ображаєтесь?
Студент: Так.
Я: Чому?
Студент: Тому, що я знаю, що граю краще і везіння тут ні до чого.
Я: Два студенти приходять до мене на іспит з цивільного процесуального права і обидва отримують відмінну оцінку. При цьому один вивчив усе і які будуть питання в білеті для нього значення не має. Він знає відповіді на усі питання. Другий студент вивчив лише половину курсу і йому попалися в білеті саме ті питання, відповіді на які він вивчив. Кому з них повезло?
Студенти: Другому повезло, а першому – все рівно, бо він усе знає.
Я: Кому з них потрібна удача на іспиті?
Студенти: Другому. Перший і без неї іспит складе.
Я: Тепер ВИ розумієте, що ВИ маєте на увазі, коли бажаєте удачі? Ким ВИ вважаєте студента, коли бажаєте йому удачі на іспиті?
Студентка: Бажати треба не удачі, а успіху. Побажання удачі на іспиті – все рівно, що сказати людині, що не готова до іспиту і їй допоможуть не знання, а везіння.
Я: А чи хотіли би ви бути тими, кому на іспиті потрібна удача?
А чи хотіли би, лягаючи на операційний стіл, побажати хірургу удачі?
Олександр Єфімов