Між моїми амбіціями і позитивним результатом для Клієнта я обираю…

Цими днями у одного з Клієнтів виник конфлікт з податковою з досить істотною сумою донарахованих податків. У рамках процедур оскарження ми (наш адвокат і я разом) підготували проект заперечень на акт перевірки.

І ось коли настав день розгляду цих заперечень в офісі великих платників податків, фінансовий директор Клієнта запитав, як я почуватимуся, якщо разом з нами на цьому заході (розгляді заперечень на акт перевірки) будуть присутніми фахівці іншої юридичної компанії? Тобто як відчуватимуть себе мої амбіції фахівця?

Я відповів, що мої амбіції тут ні до чого, присутність інших фахівців нашкодити не може, проте може істотно допомогти. І якщо допоможе, то я тільки «ЗА». Та хіба ж я можу бути «ПРОТИ»?

Але сам факт такого запитання свідчить про те, що існує стереотип, згідно з яким амбіції одного фахівця мають постраждати, якщо поруч буде інший фахівець. Мабуть тому, що успіх у справі доведеться ділити на двох.

Та невже належність успішного результату мені, як фахівцеві, має більше значення, аніж можливість досягнення цього результату? Невже краще програти справу, аніж виграш поділити з кимось?

У систему моїх стереотипів це не вкладається.

Коли мені повідомляють з редакції про те, що в статті на ту чи іншу тему я щось не врахував, щось виклав занадто складно, і треба спростити та покращити матеріал, я відверто дякую. Бо будь-яка критика, будь-яке зауваження чи побажання лише покращують результат моєї діяльності, а не шкодять йому. Проте не усі вірять тому, що саме так я мислю.

Мені ж до душі думка Айн Ренд про те, що єдиний гріх – це погано робити свою справу.

Тож, між моїми амбіціями і позитивним результатом для Клієнта я завжди обираю друге. Навіть якщо потім Клієнт вважатиме мій вклад неістотним.

А ВИ?