Автотранспортні вантажоперевезення: облікові, юридичні та страхові аспекти. Збірник систематизованого законодавства № 4 (квітень 2017 р.) стор. 10-12.

Ще в епоху поділу праці, коли постало питання обміну одного товару на інший, тобто коли міняли зайве на необхідне, виникла потреба зайве відвезти, а необхідне привезти. З тих часів економіку суспільства важко уявити без послуг, пов’язаних із перевезенням

Усі послуги, пов’язані із переміщенням вантажів у просторі, можна поділити на чотири категорії залежно від комплексу послуг, що їх отримує особа, вантаж чи багаж якої або ж вона сама, перевозяться:

• Договір перевезення (вантажу, багажу, пошти);
• Договір чартеру (фрахтування);
• Договір найму (оренди) транспортного засобу;
• Договір транспортного експедирування.

Незалежно від обсягу послуг та відповідальності сторін у зазначених договорах, результат, що його намагаються досягти сторони таких договорів, один — це переміщення товарно-матеріальних цінностей у просторі.

Договір перевезення вантажу: загальні положення

Перевезення вантажу здійснюється транспортом, який у всіх своїх різновидах, в тому числі, і автомобільному, є частиною єдиної транспортної системи України. Перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення, укладення якого є обов’язковим як з точки зору закону, так і для того, щоб таке перевезення просто відбулося.

Усі норми чинного законодавства, що регулюють відносини перевезення, можна поділити на дві групи: норми, що встановлюють загальні правила перевезення, та норми, якими встановлено спеціальні умови. Загальні правила перевезення встановлюються ЦКУ, Законом про транспорт[1] та іншими нормативно-правовими актами. Вони містять положення, що стосуються усіх або більшості видів перевезень.

Спеціальні правила встановлені транспортними кодексами (статутами), законами, іншими нормативно-правовими актами та правилами. З огляду на тематику нашого збірника, це, перш за все, Закон про автотранспорт[2].

Крім спеціальних нормативно-правових актів, умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін цих перевезень встановлюються за загальним правилом у договорі. Слід мати на увазі, що у договорі можна врегулювати вказані умови лише у тому разі, коли такі умови не врегульовані ЦКУ, транспортними кодексами (статутами), іншими законами та нормативно-правовими актами або правилами, виданими відповідно до цих законів.

Договір перевезення вантажу – це правочин, відповідно до якого одна сторона (перевізник) зобов’язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов’язується сплатити за перевезення вантажу установлену плату. Такий договір має бути укладений у письмовій формі, а його укладення повинно бути підтверджено складенням транспортної накладної (коносаменту або іншого документа установленого транспортними кодексами (статутами). Тобто сам по собі договір перевезення ще не означає, що його сторони вступили у відносини перевізник-вантажовідправник. Для цього необхідно ще існування й накладної чи іншого документу, що підтверджував би факт вступу сторін у відносини перевезення.

Нагадаємо, що будь-який цивільно-правовий договір, яким за своєю правовою природою є й договір про перевезення вантажу, вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Предметом договору про перевезення вантажу автомобільним транспортом є надання саме послуг з перевезення. Як було згадано вище, він укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі, якою може бути як сам договір, викладений у формі єдиного документа, так і накладна, квитанція тощо. Що ж до умов, визначених законом як істотні для такого договору, то законодавець встановлює їх такими:

• найменування та місцезнаходження сторін;
• найменування та кількість вантажу, його пакування;
• умови та термін перевезення;
• місце та час навантаження і розвантаження;
• вартість перевезення.

Інші істотні умови договору про перевезення вантажу, не перелічені вище, узгоджуються сторонами на їх власний розсуд.

Особливим видом договору перевезення є договір перевезення у прямому змішаному сполученні. Таке перевезення відбувається, коли перевезення вантажу здійснюється кількома видами транспорту за єдиним транспортним документом, тобто здійснюється пряме змішане сполучення.

Крім того, перевізник і власник (володілець) вантажу у разі потреби здійснення систематичних перевезень можуть укласти довгостроковий договір. За таким договором перевізник зобов’язується у встановлені строки приймати, а власник (володілець) вантажу передавати для перевезення вантаж у встановленому обсязі. У довгостроковому договорі перевезення вантажу встановлюються обсяг, строки та інші умови надання транспортних засобів і передання вантажу для перевезення, порядок розрахунків, а також інші умови перевезення, що характеризують довгострокові відносини перевізника та вантажовідправника.

Якщо із закону, інших нормативно-правових актів або ліцензії, виданої юридичній особі, випливає, що вона має здійснювати перевезення вантажу за зверненням будь-якої особи, таке перевезення вважатиметься перевезенням транспортом загального користування. Договір перевезення транспортом загального користування є публічним договором. Нагадаємо, що публічним є договір, в якому одна сторона взяла на себе обов’язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться.

Договір чартеру (фрахтування)

За цим договором одна сторона (фрахтівник) зобов’язується надати другій стороні (фрахтувальникові) за плату всю або частину місткості в одному чи кількох транспортних засобах на один або кілька рейсів для перевезення вантажу, якщо це не суперечить закону та іншим нормативно-правовим актам. Порядок укладення договору чартеру (фрахтування), а також форма цього договору встановлюються транспортними кодексами (статутами). Однак, в автоперевезеннях договір чартеру застосовується не часто. Частіше він зустрічається при водних та повітряних перевезеннях.

Договір найму (оренди) транспортного засобу

Цей договір може здатися подібним до договору чартеру (фрахтування). Проте це лише на перший погляд. На відміну від чартерного договору предметом договору найму транспортного засобу можуть бути не лише повітряні, морські, річкові судна, а також і наземний транспорт – автомобільний. Отже, під час укладення договору найму транспортного засобу наймодавець передає наймачеві сам транспортний засіб, а не лише всю або частину місткості в одному чи кількох транспортних засобах на один або кілька рейсів, як це відбувається у чартерному перевезенні. І хоча ЦКУ відносить договір найму транспортного засобу до окремих видів найму, фактично за таким договором також здійснюються перевезення, за умови, що транспортний засіб використовується за його призначенням.

Законом установлено обов’язкову письмову форму договору найму транспортного засобу. До того ж у разі, коли стороною такого договору є фізична особа, договір підлягає нотаріальному посвідченню. Ця вимога нотаріального посвідчення договору оренди транспортного засобу не поширюється на такі види оренди як лізинг чи прокат, хоча суди не завжди з цим згодні.

До прав наймача транспортного засобу законодавець відносить право самостійно здійснювати використання транспортного засобу у своїй діяльності і без згоди наймодавця укладати від свого імені договори перевезення, а також інші договори відповідно до призначення транспортного засобу, або ж просто перевозити себе особисто чи свій вантаж. Обов’язками орендаря є зобов’язання підтримувати транспортний засіб у належному технічному стані та нести витрати, пов’язані з використанням транспортного засобу, зокрема, зі сплатою податків та інших платежів.

Договір транспортного експедирування

Цей договір також окремий. За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов’язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов’язаних із перевезенням вантажу. Тобто між перевізником та власником вантажу виникає посередник, який є фахово організує сам процес перевезення. Договір транспортного експедирування ми розглянемо окремо[3].

Перевезення автотранспортом: загальні положення

Ліцензуються відповідно до чинного законодавства автоперевезення небезпечних вантажів та небезпечних відходів, а також міжнародні перевезення пасажирів та вантажів[4]. Ліцензування крім загальних декларативних цілей, має на меті й суто практичні аспекти, які зводяться до гарантування безпеки перевезення.

Окрім цього, ліцензія (правильніше сказати, її відсутність) має й певні юридичні наслідки у тому разі, коли безпеці нічого не загрожує. Нагадаємо, що суб’єкт господарювання може здійснювати види діяльності, що ліцензуються відповідно до законодавства, лише після одержання ним спеціального дозволу (ліцензії). Здійснення ж перевезень автомобільним транспортом без отримання відповідної ліцензії матиме наслідком визнання договору перевезення недійсним з відповідними наслідками у вигляді повернення автоперевізником замовнику отриманої від останнього плати. Або ж ще гірше із стягненням в дохід держави цієї суми коштів органами ДФС у судовому порядку.

Здійснюючи автомобільні перевезення, автоперевізник та його замовник (вантажовідправник) повинні керуватися окрім Закону про автотранспорт також і нормами Закону про дорожній рух[5]. Останній спрямований не стільки на самі перевезення, скільки на безпеку дорожнього руху, та визначає права, обов’язки і відповідальність суб’єктів – учасників дорожнього руху незалежно від їх форм власності та господарювання.

Окрім ліцензування перевезень, держава має вплив на відносини, що виникають між перевізником та замовником послуги перевезення, ще й шляхом здійснення державного контролю.  Його здійснюють Укртрансбезпека та її територіальні органи відповідно до Порядку № 1567[6].

Особливості автоперевезень

Саме поняття «перевезення вантажів» є набагато ширшим за просте переміщення речі у просторі. Законодавець у це поняття включає:

• власне перевезення вантажів між пунктами відправлення та призначення, розташованими як в межах території України, так і за цими межами;
• технологічні перевезення вантажів, що здійснюються в межах одного виробничого об’єкта без виїзду на автомобільні дороги загального користування;
• комплекс допоміжних операцій, пов’язаних із вказаними у першому пункті перевезеннями, а саме:
  • завантаження та розвантаження автомобільних транспортних засобів;
  • перевантаження вантажів на інший вид транспорту чи транспортний засіб;
  • сортування, пакування, обмірювання та маркування вантажу;
  • накопичення, формування або дроблення партій вантажу;
  • зберігання вантажу;
  • транспортно-експедиційні послуги.

Перевізник, який здійснює автоперевезення, повинен підтверджувати свій статус та повноваження відповідним набором документів, які повинен мати він сам та його водії.

Окрім ліцензії автоперевізник повинен мати документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, тобто документ, що засвідчує право власності на такий транспортний засіб чи право користування ним. Для водія ж необхідними є посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, дорожній лист, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством України[7].

Законодавець у ст.48 Закону про автотранспорт встановлює особливості щодо переліку документів, необхідних для здійснення автомобільних перевезень в залежності від того, хто є перевізником; для кого таке перевезення здійснюється; що саме перевозиться.

В залежності від названих критеріїв встановлено перелік документів для фізичної особи, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах і для власних потреб, для юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах і для власних потреб, для перевезення небезпечних вантажів. Вказані документи автоперевізники, водії повинні мати і пред’являти вищевказаним посадовим особам органів, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху.

Стосовно відповідальності учасників автомобільних перевезень чинним законодавством слід вказати, що її передбачено в ст.60 Закону про автотранспорт.

Окрім цього сторони договору про перевезення вантажу автомобільним транспортом можуть самі встановити певну відповідальність за невиконання чи неналежне виконання умов такого договору.

[1] Закон України від 10.11.94 р. № 232/94-ВР «Про транспорт» (прим. ред.).

[2] Опубліковано на с.. цього збірника (прим. ред.).

[3] Опубліковано на с… цього збірника (прим. ред.).

[4] Див. також статтю І. Шевчука на с… цього збірника (прим. ред.).

[5] Опубліковано на с… цього збірника (прим. ред.).

[6] Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затверджений постановою КМУ від 08.11.2006 р. № 1567 (прим. ред.).

[7] Докладніше у статті В. Карпової на с… цього збірника (прим. ред.).