Багато разів зустрічав думку про те, що поєднання корисного з приємним, чи навпаки – є тим, чого ми хочемо досягти та постійно у ньому перебувати. Але наше життя часто примушує нас робити речі, які треба, хоча вони й не завжди приємні. Чи це так?

Корисне чи ні те чи інше явище чи дія – ми розуміємо. Це рівень  нашої свідомості.

Приємне чи ні те чи інше явище – ми відчуваємо. Це рівень нашої підсвідомості.

Отже корисність – це завдання розуму, а приємність – це якість відчуттів. Розумом ми розуміємо, а от відчуваємо душею, або серцем. Навіть іноді словами пояснити не можемо, чому те чи інше нам приємне. І врешті решт, не можемо знайти слів, щоб описати саму приємність. От і виходить, що поєднання корисного і приємного – це коли ми робимо певний вчинок, дію, яку наш розум вважає корисною, а душа – приємною. Тобто , коли бажання душі і розуму співпадають, коли ми вчиняємо одночасно і свідомо, і підсвідомо. Наприклад, коли даруємо комусь довгоочікуванний і дуже корисний подарунок, то наша свідомість каже нам: “Це корисно”, а підсвідомість – “Це приємно”. Тобто ми робимо те, що нам подобається, і водночас те, що ми любимо.

Ще раніше Ви чули від мене таку собі формулу щастя: “Робити те, що любиш”. Тепер я спробував Вам пояснити цю формулу іншим шляхом.

Так от, щоб досягти щастя, необхідно робити те, що любиш. А це досягається двома шляхами:

1. Обирати ту діяльність (професію, роботу…), яку любиш.

2. Полюбити те, що робиш. Для цього треба віддати усього себе тому, що робиш, усвідомлюючи це.

Римський імператор Марк Аврелій з цього привод думав так: «Если ты, следуя правому разуму, будешь старательно, ревностно и любовно относиться к делу, которым ты в данный момент занят, и, не глядя по сторонам, будешь блюсти чистоту своего гения, как будто уже пора с ним расстаться, если ты будешь поступать так, ничего не ожидая и не избегая, но довольствуясь наличной деятельностью, согласной с природой, и геройским правдолюбием во всем, что ты говоришь и высказываешь, – ты будешь жить хорошо. И никто не в силах помешать этому». (Марк Аврелий, «Наедине с собой», книга третья)