Ж-л “Вісник. офіційно про податки”, № 46, 8 грудня 2018 року, стор. 23.
Коментар
до ІПК ГУ ДФС у Рівненській області від 30.10.2018 № 4633/6/99-99-12-02-03-15/ІПК
«Про єдиний податок для юридичних осіб»
Як відомо, однією із засад, одним із основоположних принципів цивільного права є принцип свободи договору (п.3 ч.1 ст.3 ЦК України). І цілком логічно, що сторони цивільних правовідносин, керуючись цим принципом та диспозитивним регулюванням, вправі укласти договір позички, а саме домовитися про те, що одна сторона такого договору (позичкодавець) безоплатно передає або зобов’язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку (ст.827 ЦКУ).
Логічним є висновок ГУ ДФС у Рівненській області про те, що операція з безоплатної передачі основних засобів за договором позички у строкове користування без переходу права власності на них не створює доходу для юридичної особи – платника ЄП третьої групи (пп.2 п.292.1 ст.292 ПКУ), а отже й не є об’єктом оподаткування ЄП.
Не зрозумілою, однак, є думка ГУ ДФС про те, що цей висновок є правильним лише у разі, коли строк безоплатного користування основними засобами не перевищує строку їх амортизації. Враховуючи, що ГУ ДФС при цьому не згадує жодної норми законодавства, слід вважати, що ця думка – таке собі побажання натякнути на те, що не усе мед і конфлікт з цього приводу можливий.
Встановивши характер правовідносин, що виникають між сторонами договору позички, ГУ ДФС досить прозоро «натякнуло» на те, що позичкодавець надає користувачеві безоплатну послугу у розумінні п.292.3 ст.292 ПКУ. І ця послуга (не самі основні засоби, а безоплатне користування ними) цілком відповідає визначенню об’єкта оподаткування ЄП.
Висновок: договір позички, зважаючи на його правову суть дуже близьку до оренди, якихось особливих переваг у порівнянні з орендою платникам ЄП не надає. Проте створює ризик виникнення додаткових запитань з боку контролюючих органів під час перевірки на кшталт: для чого позичка, коли є оренда?
З іншого боку, якщо сторони домовилися про те, що користування за договором позички є безоплатним, то виникає ще й ризик визначення бази оподаткування для такого безоплатного користування. І ризик полягає у тому, що контролюючий орган буде прагнути цю вартість вважати базою оподаткування єдиним податком. Зазначимо, що підстави для цього ПКУ передбачає.
То ж чи варто ризикувати, не маючи шансу на істотний виграш?