Туристичний збір – 2019

Ж-л “Вісник. офіційно про податки”, № 1-2, 19 січня 2019 року, стор. 34-36.

Закон України під назвою «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів» від 23.11.2018 № 2628-VIII (далі – Закон № 2628), «покращує» адміністрування та «переглядає» ставки окремих податків і зборів. Щодо туристичного збору слід визнати що відбулися і «покращення» адміністрування, і «перегляд» ставки. Причому зміни можна вважати докорінними, що свідчить про невиконання турзбором своєї фіскальної функції.

Навряд чи можна сказати, що зміна ставки цього збору відбулася, оскільки нова ставка застосовується до зовсім іншої бази оподаткування. Отже, змінено увесь механізм нарахування турзбору. Зниження ставки турзбору за умови збільшення бази оподаткування ним наслідком має не зниження суми турзбору, а його зростання. Та й абсолютний розмір ставки не зовсім знизився: одна стала нижчою за попередню, друга – вищою.

 

Платники збору

 

Як і в минулому році, платниками залишаються громадяни України, іноземці, а також особи без громадянства, які прибувають на територію адміністративно-територіальної одиниці, на якій діє рішення сільської, селищної, міської ради або ради об’єднаної територіальної громади (ОТГ), що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, про встановлення туристичного збору. Проте, якщо раніше щоб набути статусу платника турзбору потрібно було отримувати (споживати) послуги з тимчасового проживання (ночівлі) із зобов’язанням залишити місце перебування в зазначений строк, то цього року цей статус вказані особи набувають у разі тимчасового розміщення саме у місцях проживання (ночівлі), визначених пп.268.5.1 п.268.5 ст.268 ПКУ.

Тобто з’явився перелік місць проживання (ночівлі), якого раніше в ПКУ не було. До нього окрім готелів, кемпінгів, мотелів, гуртожитків для приїжджих, хостелів, будинків відпочинку, туристичних баз, гірських притулків, таборів для відпочинку, пансіонатів та інших закладів готельного типу, санаторно-курортних закладів, потрапили житловий будинок, прибудова до житлового будинку, квартира, котедж, кімната, садовий будинок, дачний будинок, будь-які інші об’єкти, що використовуються для тимчасового проживання (ночівлі).

Як видно, з цього переліку, та нерухомість, використання якої для проживання не мало відношення до туристичного збору, відтепер матиме. І ця нерухомість туристами, зазвичай, називається «приватний сектор». Тобто фізичні особи, що приїхали відпочивати у приватний сектор, відтепер також вважатимуться платниками турзбору.

 

Окрім місць, ночівля в яких вимагатиме сплати турзбору, сталися зміни й у переліку осіб, які не є платниками турзбору. Так платниками турзбору не будуть лише ті особи, які, по-перше, мають статус «податкового» резидента, визначений у пп. «в» пп.14.1.213 п.14.1 ст.14 ПКУ, і прибули у відрядження або ж, по-друге, якщо вони тимчасово розміщуються у «приватному секторі», і цей «приватний сектор» належить їм на праві приватної власності або оренди.

Не сплачуватимуть турзбір також родичі, тобто члени сім’ї фізичної особи першого та/або другого ступеня споріднення, а саме її батьки, її чоловік або дружина, діти такої фізичної особи, у тому числі усиновлені (перший ступінь споріднення), та рідні брати та сестри, її баба та дід з боку матері і з боку батька, онуки (другий ступінь споріднення). Такі родичі мають право не бути платниками турзбору навіть якщо вони є податковими нерезидентами.

 

Узагальнюючи, слід зазначити, що нерезиденти відтепер завжди є платниками турзбору, навіть якщо вони прибули у відрядження. Виключення: проживання у власній або орендованій нерухомості, або відвідування родичів першого та другого ступеня споріднення. Резиденти також можуть розраховувати на позбавлення їх обов’язку сплачувати турзбір, якщо вони поселилися у власному або орендованому «приватному секторі» або ж мають посвідчення про відрядження.

 

Оновлення статусу податкових агентів

 

Як і до цього місцевий бюджет отримуватиме турзбір не безпосередньо від платників, а від податкових агентів. Як і раніше податковими агентами є:

  • самі місця проживання: юридичні особи, філії, відділення, інші відокремлені підрозділи юридичних осіб, фізичні особи – підприємці, які надають послуги з тимчасового розміщення осіб у місцях проживання (ночівлі). При цьому податковий агент, який має підрозділ без статусу юридичної особи, що надає послуги з тимчасового розміщення у місцях проживання (ночівлі) не за місцем реєстрації такого податкового агента, зобов’язаний зареєструвати такий підрозділ як податкового агента туристичного збору у контролюючому органі за місцезнаходженням підрозділу;
  • квартирно-посередницькі організації, які направляють неорганізованих осіб з метою їх тимчасового розміщення у місцях проживання (ночівлі), що належать фізичним особам на праві власності або на праві користування за договором найму;
  • юридичні особи, які уповноважуються сільською, селищною, міською радою або радою ОТГ, справляти збір на умовах договору, укладеного з відповідною радою.

Новелою є те, що перелік податкових агентів та інформація про них має бути розміщена та оприлюднена на офіційному веб-сайті сільської, селищної, міської ради або ради ОТГ. З цього можна зробити простий логічний висновок про те, що відсутність суб’єкта господарювання у цьому переліку знімає з нього обов’язок отримувати, звітувати та сплачувати турзбір. Проте така відсутність обов’язку компенсується іншими новелами порядку справляння та сплати турзбору.

 

Новели порядку адміністрування (справляння та сплати) турзбору

Мають з’явитися так звані місця справляння турзбору, які визначатимуться рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради або ради ОТГ. Що це будуть за місця, поки що рано говорити. Можливо місця прибуття туристів: вокзали, аеропорти, автостанції, якісь пости на в’їзді у населений пункт… У цих місцях, очевидно й видаватимуть документ, який свідчитиме про сплату турзбору туристом. Цей документ і повинна вимагати особа, яка здійснює тимчасове розміщення платника збору у місцях проживання (ночівлі), що належать такій особі на праві власності або на праві користування. При цьому ПКУ забороняє повторну сплату турзбору за один і той самий період перебування платника на території однієї адміністративно-територіальної одиниці, на якій встановлено туристичний збір.

І це істотно відрізняється від того механізму справляння турзбору, який був встановлений раніше: податкові агенти зобов’язані були справляти збір під час надання послуг, пов’язаних з тимчасовим проживанням (ночівлею), і зазначати суму сплаченого збору окремим рядком у рахунку (квитанції) на проживання.

Якщо ж платник податку вирішив достроково залишити територію, за перебування на якій він сплатив турзбір, то повернення переплаченого турзбору здійснюється не автоматично, а у загальному порядку, встановленому ПКУ. Тобто: заява, очікування…

Сплачують турзбір до місцевого бюджету податкові агенти щоквартально в один із двох шляхів:

– у визначений для квартального звітного (податкового) періоду строк та відповідно до податкової декларації за звітний (податковий) квартал, або

– авансовими внесками до 30 числа (включно) кожного місяця (у лютому – до 28 (29) включно) на підставі рішення відповідної сільської, селищної, міської ради або ради ОТГ.

У другому випадку податкові агенти відображають у податковій декларації за звітний (податковий) квартал суми нарахованих щомісячних авансових внесків. А остаточна сума збору, обчислена відповідно до податкової декларації за звітний (податковий) квартал (з урахуванням фактично внесених авансових платежів), має бути сплачена такими податковими агентами у строки, визначені для квартального звітного (податкового) періоду.

 

Ставка турзбору

Істотної зміни зазнала й ставка туристичного збору. Але не стільки завдяки її розміру, скільки завдяки зміні бази оподаткування.

Так, ще в минулому році базою справляння була вартість усього періоду проживання (ночівлі) за вирахуванням ПДВ. При цьому до вартості проживання не включалися витрати на харчування чи побутові послуги (прання, чистка, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), телефонні рахунки, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в’їзд (віз), обов’язкове страхування, витрати на усний та письмовий переклади, інші документально оформлені витрати, пов’язані з правилами в’їзду. У цьому разі навіть самим податковим агентам не завжди вдавалося вирахувати точну суму, і це вже не кажучи про представників фіскальної служби.

З 1 січня поточного року базою справляння збору є загальна кількість діб тимчасового розміщення у місцях проживання (ночівлі). Причому ставка турзбору за одну добу встановлюється за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради або ради ОТГ у розмірі до 0,5 відсотка – для внутрішнього туризму та до 5 відсотків – для в’їзного туризму від розміру МЗП, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, для однієї особи за одну добу тимчасового розміщення. На 2019 рік це 20,865 і 208,65 грн відповідно. Саме цю суму й слід множити на кількість діб, щоб отримати максимальну суму турзбору.

Слід мати на увазі, що внутрішній та в’їзний туризм відрізняються не лише територією пересування туристів (для внутрішнього – це територія України), а й за суб’єктним складом. Відповідно до ст.4 Закону України «Про туризм» від 15.09.1995 № 324/95-ВР суб’єктами внутрішнього туризму є громадяни України та особи, які постійно проживають на території України.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року № 1382-IV документами, до яких вносяться відомості про місце проживання, є у тому числі паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання.

А згідно зі ст.4 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 № 5492-VI (далі – Закон № 5492) єдиний державний демографічний реєстр в межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.

Оскільки відповідно до Закону «Про туризм» суб’єктами внутрішнього туризму є окрім громадян України, особи, що мають постійне місце проживання в Україні, то слід звернути увагу на те, що відповідно до ст.31 Закону № 5492, документом, який посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні, є посвідка на постійне проживання, яка оформляється іноземцям та особам без громадянства (незалежно від віку), які мають дозвіл на імміграцію в Україну.

Порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 321.

З викладеного вище слід дійти висновку про те, що максимальна ставка туристичного збору для внутрішнього туризму у розмірі 0,5% від МЗП застосовується до туристів (суб’єктів цього туризму та платників цього збору), якими є громадяни України та особи, які постійно проживають на території України. Статус перших відповідно до ст.5 Закону України «Про громадянство України» від 18.01.2001 № 2235-III підтверджується такими документами:

  • паспорт громадянина України;
  • паспорт громадянина України для виїзду за кордон;
  • тимчасове посвідчення громадянина України;
  • дипломатичний паспорт;
  • службовий паспорт;
  • посвідчення особи моряка;
  • посвідчення члена екіпажу;
  • посвідчення особи на повернення в Україну.

Документом, що підтверджує статус особи, яка постійно проживає на території України, є посвідка на постійне проживання.

            Адміністративні штрафи за порушення

Поки що важко уявити, яким чином місцеві органи будуть адмініструвати турзбір. Можливо одним із шляхів такого адміністрування стане адміністративна відповідальність. Так, КУпАП доповнено новою статтею 16317, яка встановлює відповідальність платників збору та податкових агентів за порушення порядку справляння та сплати турзбору. Розміри адміністративного штрафу можуть сягати:

  • для платників туристичного збору – 850,00 грн (50 н.м.д.г.);
  • податкових агентів – 1 700,00 грн (100 н.м.д.г.). За вчинене повторне порушення протягом року адміністративний штраф вже становитиме 3400,00 грн (200 н.м.д.г.).

Згідно з оновленою ст.218 КУпАП розглядатимуть справи про адміністративні правопорушення, вчинені платниками турзбору, адміністративні комісії при виконавчих органах міських рад. Органи внутрішніх справ (Національної поліції) уповноважені складати протоколи про правопорушення відповідно до ст.255 КУпАП. Судам надані повноваженням розглядати порушення щодо податкових агентів відповідно до оновленої ст.221 КУпАП.

 

І на завершення: у п.3 та п.4 Закону № 2628 зазначено про те, що на 2019 рік як виняток скасовується дія принципу стабільності податкового законодавства. Саме так в цьому Законі і написано! Це стосується рішень відповідної сільської, селищної, міської ради або ради ОТГ щодо встановлення порядку, ставки, то такі рішення діятимуть без дотримання вимоги прийняття їх за півроку до початку нового бюджетного року.

З цього цілком логічним є сумний висновок про те, що у 2019 році податкове законодавство буде не стабільним.

Крім того, дія принципу стабільності скасовується лише на 2019 рік і то лише як виняток. А це означає, що усі інші принципи залишаються і мають діяти. У тому числі має діяти і такий принцип, як рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації, який полягає в забезпеченні однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу (пп.4.1.2. ст.4 ПКУ).