Туристичний збір – 2019: більше запитань, ніж відповідей

Ж-л “Вісник. офіційно про податки”, № 7-8, 23 лютого 2019 року, стор. 30-31.

Дещо додав туристичному бізнесу клопоту новий туристичний збір. Законом від 23.11.2018 № 2628-VIII формально була внесена лише зміна у ставки цього збору, реально ж відбулася зміна не лише ставок, а й усього механізму сплати цього збору.

Оскільки цей збір віднесено до місцевих зборів, то велика роль у його справлянні відводиться місцевим органам влади, які у багатьох питаннях сплати цього збору ніяк не можуть прийти до розуміння того, що ж сталося з туристичним збором, та прийняти відповідні, необхідні для його сплати, рішення. Тому органам ДФС доводиться багато чого щодо такого простого на перший погляд збору роз’яснювати.

Далі про деякі поточні консультації фіскальних органів щодо туристичного збору.

Які ставки турзбору застосовувати платникам, якщо нові ставки на 2019 рік не прийняті

На загальному інформаційному ресурсі (категорія 123.02) ДФС України на це запитання відповіла, що питання затвердження ставок та визначення і оприлюднення переліку податкових агентів віднесено до компетенції місцевих рад та рад об’єднаних територіальних громад. При цьому, на думку ДФС, у разі якщо рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов’язковими згідно з нормами ПКУ, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм ПКУ із застосуванням їх мінімальних ставок. І дійсно таке твердження формально відповідає пп. 12.3.5 ст. 12 Податкового кодексу України.

Однак, як практично виконати цю вимогу, зрозуміти не те, що важко, а й просто неможливо. Ну хоча би тому, що відповідно до пп.268.3.1. ст.268 ПК ставки туристичного збору встановлені у розмірі до 0,5 відсотка – для внутрішнього туризму та до 5 відсотків – для в’їзного туризму від розміру мінімальної заробітної плати. Як видно з наведеної норми ПК просто не містить мінімальної ставки туристичного збору. Є лише максимальна ставка, а діапазон для встановлення ставки туристичного збору місцевою радою починається від нуля. Можна звичайно ж вважати 0 за мінімальну ставку, тоді суми нарахованого туристичного збору будуть рівними нулю, а обов’язок, щодо його сплати буде відсутній.

Якщо ж хтось забажає побачити якусь іншу ставку як мінімальну, наприклад, 0,1%, або 0,01%, то такому бажаючому завжди можна буде заперечити тим, що між цією ставкою і нулем ще є варіанти інших мінімальних ставок, які теж потрапляють у вказаних діапазон. Тож формула сплати туристичного збору за мінімальними ставками не спрацює.

Не спрацює вона не лише з цієї причини. Відповідно до пп.268.5.2. ст.268 ПК перелік податкових агентів та інформація про них розміщуються та оприлюднюються на офіційному веб-сайті сільської, селищної, міської ради або ради об’єднаної територіальної громади, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад. Отже, якщо платник туристичного збору й забажає визнати бодай якусь ставку туристичного збору мінімальною і сплатити туристичний збір, він цього зробити не зможе до того моменту, поки на офіційному веб-сайті місцевої ради не з’явиться перелік податкових агентів щодо цього збору. Ніхто не зможе у платника цю сплату прийняти.

Що ж до переліку, то він там очевидно з’явиться разом і з ставкою туристичного збору, тож і застосовувати мінімальну ставку підстав не буде, бо буде затверджена офіційна ставка цього збору.

Отже, як не крути, а сплатити туристичний збір до прийняття місцевою радою рішення про його ставки і про перелік податкових агентів, не вдасться.

 

Необхідні умови для сплати туристичного збору

А от ГУ ДФС у Донецькій області в ІПК від 01.02.2019 № 376/ІПК/05-99-12-04-10 виявилася більш законослухняною. Фахівці цього органу ДФС дійшли логічного висновку про те, що для забезпечення умов справляння туристичного збору у 2019 році необхідними умовами, що мають бути реалізованими у рішеннях органів місцевого самоврядування, є не тільки затвердження ставок туристичного збору, а й запровадження (або незапровадження) авансових внесків, визначення та оприлюднення переліку податкових агентів.

Таким чином, до того часу, поки місцеві ради та ради об’єднаних територіальних громад не ухвалять і не оприлюднять своє рішення, в якому окрім ставок будуть вказані порядок сплати туристичного збору податковими агентами та врешті-решт сам перелік таких податкових агентів, сплачувати туристичний збір не вдасться навіть тим, хто цього дуже хотів би.

 

Повернення туристичного збору платнику

ГУ ДФС у Київський області в ІПК від 30.01.2018 № 312/ІПК/10-36-12-03 роз’яснило, що у разі дострокового залишення особою, яка сплатила туристичний збір, території адміністративно-територіальної одиниці, на якій встановлено такий збір, сума надміру сплаченого збору підлягає поверненню такій особі у встановленому ПКУ порядку. Обов’язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов’язання є подання платником податків заяви про таке повернення протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.

Якщо ж сплата збору та необхідність у поверненні помилково та/або надміру сплаченої суми збору виникла у межах одного звітного кварталу (податковим агентом не здійснені нарахування збору за цей звітний квартал та сплата збору до місцевого бюджету), то повернення податковим агентом платнику збору надміру сплаченої ним суми відбувається в межах взаємовідносин, що регулюються ЦКУ.

 

Складаючи таку ІПК в ГУ ДФС виходили, мабуть, з логіки руху коштів, а не з логіки розмежування публічних та приватних правовідносин. Мабуть в ГУ ДФС виходили з того, що поки туристичний збір податковим агентом не задекларований та не сплачений, то й туристичним збором він не вважається.

А от в ПК це розмежування було дотримано. Принаймні пп.268.6.3. ст.268 ПК передбачає єдиний порядок повернення сплаченого туристичного збору: порядок, встановлений податковим законодавством. Про Цивільний кодекс ані слова. І це логічно, адже відносини щодо сплати податків і зборів є публічно-правовими і механізму перетворення їх у приватно-правові чинне законодавство не передбачає, а тому і не врегульовує.

Більше того у ст.2 ЦК прямо вказано, що до податкових відносин його норми не застосовуються. То й повернення, туристичного збору, сплаченого відповідно до податкового законодавства, може відбуватися лише в межах податкових відносин, і ніяким чином не відповідно до ЦК.