Ж-л “Довідник економіста”, № 12, грудень 2019 року, стор.86-87.

6 липня 2018 року у газеті «Голос України» був опублікований Закон України «Про валюту і валютні операції» від 21.06.2018 № 2473-VIII (далі – Закон про валюту). Відповідно до ст.16 цього Закону він набрав чинності з 7 липня 2018 року та буде уведений в дію 7 лютого 2019 року.

Усі відносини, що виникають у сфері здійснення валютних операцій, валютного регулювання і валютного нагляду, окрім загального нормативного акту – Конституції України, регулюватимуться Законом про валюту, а також нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону (ст.3 Закону про валюту).

До валютних операцій Закон про валюту відносить будь-яку операцію, що має хоча б одну з таких ознак:

а) операція, пов’язана з переходом права власності на валютні цінності та (або) права вимоги і пов’язаних з цим зобов’язань, предметом яких є валютні цінності, між резидентами, нерезидентами, а також резидентами і нерезидентами, крім операцій, що здійснюються між резидентами, якщо такими валютними цінностями є національна валюта;

б) торгівля валютними цінностями;

в) транскордонний переказ валютних цінностей та транскордонне переміщення валютних цінностей. При цьому транскордонне переміщення валютних цінностей від їх транскордонного переказу відрізняється тим, що поняття «переміщення» охоплює ввезення, пересилання на митну територію України, вивезення, пересилання з митної території України або транзит через митну територію України банківських металів, готівкової валюти. А поняття «переказ» означає рух певної суми коштів в Україну або за її межі з метою зарахування цих коштів на рахунок отримувача або видачі йому в готівковій формі.

Резидентами за Законом про валюту вважаються:

а) фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання на території України, у тому числі ті, які тимчасово перебувають за межами України;

б) фізичні особи – підприємці, зареєстровані згідно із законодавством України;

в) юридичні особи та інші суб’єкти господарювання з місцезнаходженням на території України, які здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства України;

г) дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва України за кордоном, що мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також філії та представництва підприємств і організацій України за кордоном, що не здійснюють підприємницької діяльності відповідно до законодавства України;

ґ) відокремлені підрозділи юридичних осіб, зазначених в підпункті «б» пункту 8 частини першої ст.1 Закону про валюту, а саме філії, представництва, відділення або інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи та здійснюють підприємницьку діяльність від імені юридичної особи на території України.

При цьому вказані резиденти віднесені до суб’єктів валютних операцій.

 

Що стосується нормативної бази, якою регулюватимуться відносини щодо здійснення валютних операцій, у тому числі щодо відкриття резидентами за межами України рахунків?, то, як було вказано раніше, окрім Закону про валюту до неї відноситимуться нормативні акти, прийняті відповідно до цього Закону. У разі ж якщо положення інших законів суперечитимуть положенням Закону про валюту, пріоритет матимуть положення Закону про валюту.

Статтею 3 Закону про валюту встановлено презумпцію тлумачення законодавства на користь резидентів і нерезидентів. Так, у разі якщо норма Закону про валюту чи нормативно-правового акта Національного банку України, виданого на підставі цього Закону, або норми інших нормативно-правових актів НБУ допускатимуть неоднозначне (множинне) трактування прав і обов’язків резидентів та нерезидентів у сфері здійснення валютних операцій або повноважень органів валютного нагляду, така норма трактуватиметься в інтересах резидентів та нерезидентів.

Щодо раніше чинних нормативно-правових актів слід мати на увазі, що вже втратили чинність:

• Декрет КМУ від 19.02.1993 № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»;
• Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» та Постанова ВРУ від 23.09.1994 № 187/94-ВР «Про порядок введення в дію Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

А з 7 лютого наступного року припиниться дія:

• Указу Президента України від 18.06.1994 № 319 «Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами»;
• Указу Президента України від 16.03.1995 № 227 «Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України»;
• Указу Президента України від 21.01.1998 № 41 «Про запровадження режиму жорсткого обмеження бюджетних видатків та інших державних витрат, заходи щодо забезпечення надходження доходів до бюджету і запобігання фінансовій кризі»;
• Указу Президента України від 27.06.1999 № 734 «Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства».

Таким чином, у зв’язку з набранням чинності та вступом в дію Закону про валюту, втратою чинності та припиненням дії ряду нормативних актів у сфері валютного регулювання, а також з регулюванням валютних відносин виключно Законом про валюту та нормативними актами, прийнятими відповідно до цього Закону, регулювання відносин, пов’язаних з відкриттям валютних рахунків резидентами України за її межами здійснюватиметься лише зазначеним Законом та НПА, прийнятими відповідно до нього. І доки ці НПА не будуть прийнятті, існуватиме певний нормативний вакуум.

 

Про відкриття рахунків за кордоном

 

Відповідно до ч.3 ст.4 Закону про валюту однією з гарантій свободи здійснення валютних операцій є право резидентів з урахуванням обмежень, визначених цим Законом та іншими законами України, відкривати рахунки в іноземних фінансових установах та здійснювати через такі рахунки валютні операції. А принцип свободи здійснення валютних операцій, передбачає у тому числі право фізичних та юридичних осіб – резидентів укладати угоди з резидентами та (або) нерезидентами та виконувати зобов’язання, пов’язані з цими угодами, у національній валюті чи в іноземній валюті, у тому числі відкривати рахунки у фінансових установах інших країн (ст.2 Закону про валюту).

При цьому резиденти мають право на придбання валютних цінностей за кордоном, здійснення їх транскордонного переміщення та (або) транскордонного переказу з урахуванням обмежень, визначених Законом про валюту. Такі обмеження зазначені, наприклад, в ст.7 Закону про валюту, а саме:

• транскордонний переказ валютних цінностей здійснюється виключно через уповноважені установи;
• порядок проведення переказу валютних цінностей визначається Національним банком України.

На сьогоднішній день чинною залишається Постанова Правління НБУ від 29.12.2007 № 496, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 01.02.2008 за № 74/14765, якою затверджені Правила здійснення за межі України та в Україні переказів фізичних осіб за поточними валютними неторговельними операціями та їх виплати в Україні та внесення змін до деяких нормативно-правових актів. Останні зміни до цих Правил вносилися постановою Правління НБУ від 07.06.2018 № 62, прийнятою відповідно до валютного законодавства, чинного до 07.08.2018, тобто не відповідно до Закону про валюту, а отже й застосовуватися вказані Правила до правовідносин, які ними регулювалися до вказаної дати, вже більше не повинні. На заміну їм НБУ не прийняв поки що інших нормативних актів щодо порядку проведення переказу валютних цінностей за межі України. Тож уповноваженні банки продовжують здійснювати перекази резидентів за межі України відповідно до цих Правил.

До того ж чинною залишається Постанова Правління НБУ від 14.10.2004 року № 485, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 05.11.2004 за № 1413/10012, якою затверджено Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на розміщення резидентами (юридичними та фізичними особами) валютних цінностей на рахунках за межами України. Останні зміни в Положення вносилися 26.04.2018 з посиланням на ДКМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», що з урахуванням ст.3 та ст.16 Закону про валюту ставить під величезне питання чинність самого цього Положення. Особливо з урахуванням того, що Закон про валюту у ст.9 взагалі не встановлює обов’язку отримання ліцензії на відкриття рахунку за межами України.

Більше того, відповідно до ч.7 ст.16 Закону про валюту ліцензії на здійснення валютних операцій, у тому числі на організацію та (або) проведення операцій з купівлі та продажу валютних цінностей у безготівковій формі, відкриття рахунків в іноземній валюті, проведення розрахунків в іноземній валюті, видані НБУ до дня введення в дію Закону про валюту, втрачають чинність після введення його в дію, крім генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій, виданих НБУ небанківським фінансовим установам, операторам поштового зв’язку. НБУ після введення в дію Закону про валюту повертає без розгляду документи щодо надання індивідуальних та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій, передбачених статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», що надійшли до Національного банку України до введення в дію Закону про валюту, та щодо яких НБУ не було прийнято рішення про надання або відмову в наданні ліцензії станом на день введення в дію Закону про валюту.

Отже отримати індивідуальну ліцензію на відкриття рахунку за межами України резидент не зможе ані де-факто, ані де-юре. І це тому, що надання/отримання такої ліцензії Закон про валюту не передбачає. Таким чином резиденти (фізичні та юридичні особи) можуть відкривати рахунки за межами України, не порушуючи при цьому українське законодавство. Використовувати ці рахунки вони зможуть за межами України відповідно до законодавства країни, в якій цей рахунок відкрито. А от здійснення переказу валютних цінностей з України на відкриті за її межами рахунки стане легітимним після того, як НБУ затвердить відповідний порядок проведення переказу валютних цінностей.

Про декларування валютних цінностей

 

Закон про валюту на відміну від Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» не встановлює обов’язку резидентів декларувати валютні цінності, що знаходяться за межами України. Більше того у ч.11 ст.16 Закону Кабінету Міністрів України спільно з Національним банком України доручено протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом розробити та внести на розгляд Верховної Ради України законопроекти щодо здійснення одноразового декларування активів фізичних осіб та про міжнародну співпрацю України в галузі оподаткування. Це означає, що влада вирішила замінити окреме декларування валютних цінностей декларуванням об’єктів оподаткування. Як то кажуть, поживемо побачимо, що з того вийде.

З такою точкою зору погоджується й ДФС України, яка на Загальнодоступному інформаційно-довідковому ресурсі (http://zir.sfs.gov.ua/main/bz/view/?src=ques), категорія 114.04 зазначає, що «Законом України від 21 червня 2018 № 2473-VIII «Про валюту і валютні операції» декларування валютних цінностей та іншого майна, що належить резидентам України і знаходиться за межами України, не передбачено». І тому до 7 лютого 2019 року ДФСУ пропонує валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, декларувати відповідно до:

• п.1 ст. 9 Декрету КМУ від 19.02.1993 № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»;
• ст. 1 Указу Президента України від 18.06.1994 № 319/94 «Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами»;
• форми декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами, затвердженої наказом МФУ від 25.12.1995 № 207,

 

та у строки подання податкової декларації до контролюючих органів, встановлені ст.49 Податкового кодексу України.

 

Адміністративна відповідальність

 

Не забув законодавець і про адміністративну відповідальність за порушення валютного законодавства. Так з Кодексу України про адміністративні правопорушення виключена стаття 162² «Незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків».

Стаття 162¹ «Ухилення від повернення виручки в іноземній валюті» переформатована у «Порушення порядку здійснення валютних операцій». Ця стаття буде універсальною для усіх суб’єктів валютних операцій, окрім пов’язаних з банком осіб або інших осіб, які відповідно до закону можуть бути об’єктом перевірки НБУ. Для перших порушення порядку здійснення валютних операцій тягтиме за собою накладення штрафу на посадових осіб юридичних осіб (крім уповноважених установ), громадян – суб’єктів підприємницької діяльності від однієї тисячі до трьох тисяч НМДГ.

Що ж стосується пов’язаних з банком осіб або інших осіб, які відповідно до закону можуть бути об’єктом перевірки НБУ, то вони є суб’єктами правопорушення, передбаченого ст.166⁵ КУпАП «Порушення банківського, валютного законодавства, законодавства, яке регулює переказ коштів в Україні, нормативно-правових актів Національного банку України або здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку».

При цьому вказана стаття доповнена частиною шостою, відповідно до якої порушення вимог валютного законодавства вказаними суб’єктами тягтиме за собою накладення штрафу на посадових осіб уповноважених установ від трьох тисяч до чотирьох тисяч НМДГ.

 

Таким чином, сам по собі Закон про валюту більш ліберально ставиться до відкриття рахунків резидентами за межами України у порівнянні з попереднім валютним законодавством минулого століття. Проте багато ще що буде залежати від нормативно-правових актів, прийнятих на його виконання Урядом, НБУ та іншими органами влади.