Турзбір: документальні “негаразди”

Бухгалтерія.UA, № 28 (54), 08.08.2019 р., стор. 58-60.

Державна фіскальна служба України

Індивідуальна податкова консультація

від 02.05.2019 р. № 1927/6/99-99-12-02-03-15/ІПК

 

Державна фіскальна служба України на звернення Товариства, керуючись ст.52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), повідомляє.

Товариство поінформувало, що є податковим агентом із справляння туристичного збору (далі – Збір) та просить надати податкову консультацію з питань справляння туристичного збору.

 

  1. Який документ та в якій формі повинен отримати податковий агент від особи, яка розміщується у готелі, для визначення виду туризму (внутрішній/в’їзний)?

<…> на підставі відповідних документів, що підтверджують громадянство України та/або постійне проживання на території України, можливо визначити належність фізичної особи – платника Збору до категорії внутрішнього туризму.

Документом, який підтверджує громадянство, є паспорт громадянина та/або документи, передбачені п.1 ст.13 Закону про ЄДР[1].

 

  1. Чи повинен податковий агент виготовляти та зберігати копії документів, що підтверджують осіб, що розміщуються у готелі, як діяти у разі заперечення осіб виготовляти копії їх паспортів?

<…> Порядок надання податковим агентом платнику Збору документів на підтвердження сплати ним Збору Кодексом не регулюється. <…>

 

3, 5, 6. Який документ повинен мати податковий агент для підтвердження правомірності надання пільги категоріям осіб, які не являються платниками Збору, зокрема у випадках, зазначених у пп. 268.2.2. п. 268.2 ст. 268 Кодексу?

З метою визначення осіб, які не є платниками Збору відповідно до пп.268.2.2. п.268.2 ст.268 Кодексу необхідно отримати від особи підтверджуючі документи про віднесення її до певної категорії у вигляді посвідчення, наказу про відрядження, путівки (курсівки) на лікування, оздоровлення, реабілітацію, інші документи в залежності від категорії.

 

  1. Яким чином і на підставі якого документа особа має підтвердити те, що вона постійно проживає у місті, у тому числі на умовах договору найму?

Місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово (п.1 ст.29 ЦКУ).

Відповідно до ст.3 Закону № 1382[2] документи, до яких вносяться відомості про місце проживання – паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист.

Громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов’язані протягом тридцяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання (ст. 6 Закону № 1382).

Законними підставами перебування на території України для іноземців та осіб без громадянства є підстави, встановлені Законом № 3773[3].

7, 8. Чи правомірна оплата юридичною особою (туроператором) шляхом безготівкового перерахунку на рахунок готелю суми Збору за фізичну особу, яка буде розміщуватись у готелі, на підставі укладеного фізичною особою з такою юридичною особою (туроператором) договору?

<…> Форма сплати Збору Кодексом не регулюється.

<…> Сплата Збору податковому агенту туристом (платником Збору) здійснюється в межах взаємовідносин, що регулюються Цивільним кодексом України.

Право юридичних осіб (туроператорів) сплачувати Збір замість туристів (платників Збору) Кодексом не обмежується, але на момент розміщення туриста у місці проживання (ночівлі) має бути здійснена оплата Збору та наявний документ, що підтверджує таку сплату від імені туриста як платника Збору.

<…>

 

            Коментар

У відповіді на запитання № 1 ДФС просто відсилає до сухих норм законодавства, замість того, щоб пояснити, які документи підтверджують статус «внутрішнього» туриста на відміну від статусу «в’їзного» туриста. Очевидно, що причиною такої «відсилочної» відповіді є або небажання податківців скласти їх перелік, або ж (що гірше) неможливість це зробити в силу того, що туристичний збір (далі – збір) був і залишається «сирим».

Залишається розбиратись самотужки. Відповідно до пп.14.1.277 ПКУ внутрішній туризм  – «переміщення в межах території України громадян України та/або осіб, які постійно проживають на території України, в пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілях».

Відповідно до ст.3 Закону № 1382 документами, до яких вносяться відомості про місце проживання, є у тому числі паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання. А згідно зі ст.4 Закону про ЄДР, на який посилається ДФС, Єдиний державний демографічний реєстр в межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування. Оскільки відповідно суб’єктами внутрішнього туризму, окрім громадян України, є також особи, що мають постійне місце проживання в Україні, то слід звернути увагу на те, що відповідно до ст.31 Закону № 5492, що документом, який посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні, є посвідка на постійне проживання, яка оформляється іноземцям та особам без громадянства (незалежно від віку), які мають дозвіл на імміграцію в Україну.

Отже статус «внутрішнього» туриста мають громадяни України та особи, які постійно проживають на території України. Статус громадян підтверджується такими документами: паспорт громадянина України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон; тимчасове посвідчення громадянина України; дипломатичний паспорт; службовий паспорт; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну (ст.5 Закону про громадянство[4]).

Документом, що підтверджує статус особи, яка постійно проживає на території України, є посвідка на постійне проживання.

Відповідь запитання № 2 взагалі відповіддю назвати важко. Невже ДФС просто «не в темі» щодо зберігання копій документів, що підтверджують осіб, та порядку дій податкових агентів у разі заперечення осіб виготовляти копії їх паспортів? Припустимо, що так. Тоді для податкових агентів це плюс, адже вони можуть задіяти пп.4.1.4 ПКУ, яким встановлено презумпцію правомірності рішень платника податку в разі, якщо «норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу». Саме ця презумпція і виправдає будь-яке рішення податкового агента та платника збору і позбавить їх відповідальності за порушення правила, яке навіть ДФС назвати не змогла. До того ж слід згадати про Закон України від 01.06.2010 р. № 2297-VI «Про захист персональних даних», статтею 11 якого встановлено чіткий перелік підстав для обробки персональних даних, серед яких зазначено і згоду суб’єкта персональних даних на обробку його персональних даних, і дозвіл на цю обробку, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень.

Отже без згоди туриста виготовляти копію його паспорта є протизаконним. Можливо, що ДФС про це знає, але прямої відповіді все ж таки уникла.

Що до відповіді на питання №№ 3, 5, 6, то вона цілком неправомірна, адже ДФС пропонує податковим агентам для підтвердження легітимності надання туристу пільги зі  збору, «отримати від особи підтверджуючі документи про віднесення її до певної категорії у вигляді посвідчення, наказу про відрядження, путівки (курсівки) на лікування, оздоровлення, реабілітацію, інші документи в залежності від категорії». Як було зазначено вище, отримати копію підтверджуючого документа можна лише за згодою туриста, оскільки у документі містяться його персональні дані. А от надати пільгу і звільнити від сплати збору податковий агент зобов’язаний у будь-якому разі, навіть без отримання такого документа, а просто з ним ознайомившись, якщо турист не хоче залишати йому свої персональні дані.

Відповідь на запитання 4 є цілком коректною, але не всім зрозумілою з точки зору виникнення самого питання. Для чого поживати в готелі, маючи власну віллу біля нього. Хіба що бувають випадки, коли молоде подружжя посварилось, і чоловік, гепнувши дверима, поплентався ночувати в готель, щоб не заглиблювати сварку.

Відповідаючи на запитання 7 та 8 ДФС знову ж таким ухиляється від прямої відповіді на запитання про те, чи сам турист має за себе сплачувати збір, чи це може за нього зробити туроператор, через якого він придбав турпослугу. При цьому не зрозуміло, чому ДФС вказує на те, що форма сплати збору Податковим кодексом не регулюється, адже відповідно до пп.268.6.1 ПКУ платники збору сплачують його авансовим внеском перед тимчасовим розміщенням.

Тож, маючи безліч прикладів буквального тлумачення норм ПКУ з боку податківців, не можна виключати претензій з їхнього боку щодо того, що збір сплачений не платником, а туроператором. Тому туроператору варто перестрахуватися і сплатити збір від імені свого клієнта, зазначивши це у платіжному дорученні і узявши відповідні кошти з клієнта окремо.

А от думка ДФС щодо того, що «сплата Збору податковому агенту туристом (платником Збору) здійснюється в межах взаємовідносин, що регулюються Цивільним кодексом України», заслуговує на окремий коментар. ЦКУ вже у ст.1 зазначає, що «до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом». Врешті решт, про збір у ЦКУ взагалі не згадується.

З наведених вище прикладів ухилення ДФСУ від прямих відповідей на запитання щодо правильної сплати туристичного збору, слід дійти висновку про наявність тенденції на неможливість адміністрування туристичного збору у законний спосіб.

 

[1] Закон України від 20.11.2012 р. № 5492-VI «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус»

[2] Закон України від 11.12.2003 р. № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».

[3] Закон України від 22.09.2011 р. № 3773-IV «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

[4] Закон України від 18.01.2001 р. № 2235-III «Про громадянство України».