Любі МОЇ,

у фільмі «7 років у Тибеті» йдеться про те, як австрійський альпініст пішов у Тибет перед початком другої світової війни, де й застряв на 7 років. Одного разу, залицяючись до тібетки, він показував їй фото з газет, на яких він сфотографований як олімпійський чемпіон. На це дівчина сказала йому: «Дивні ви – європейці. Найвищим досягненням у Тибеті є відмова від власного «я». А ви лише тим і вихваляєтесь, що найбільше до свого «я» долучили».

Потім я згадав фразу, яку Вам вже писав: «Щоб щасливо одружитися, треба попередньо розлучитися із самим собою».

І вийшло у мене, що причина багатьох наших негараздів – це наше «я». Уявіть собі, щоб би сталося, якби наше «я» зникло. Не треба було б витрачати купу часу, аби зібрати навколо себе багато речей, тобто не треба було би ставати власником будинку, квартири, машини, акцій… Тому що власник у них – це «я», без якого і власність не настане.

Не треба було би сваритися із родичами за успадковане майно, тому що увесь спір полягає у тому, до чийого «я» більше такого майна пристане.

Не треба було би хитрувати щодо партнера по бізнесу лише для того, щоб наше власне «я» мало більше дивідендів чи повноважень.

Не треба було би боятися втратити кохану людину, так як така втрата означає всього на всього, що наше «я» більше не може назвати таку кохану людину своєю.

А якщо нашого «я» раптом би не стало, то ми би мабуть стали піклуватися про ближнього без мети отримати щось взамін, тобто безкорисно, бо отримувати не було би кому. Та чи не найвищою моральною цінністю можна вважати таке піклування?

То ж чи варто нам так вже перейматися нашим «я»???

То ж чи МОЇ Ви любі?

Бажаю Вам якнайшвидше розлучитися із самими собою та стати врешті решт щасливими!!!