Ще у школі я вчив роботу Леніна «Про партійну організацію та партійну літературу». Роботу досконало не пам’ятаю, але от думку з неї про те, що жити у суспільстві та бути вільним від нього не можливо, не забув. Усі ми істоти соціальні, то ж ігнорувати існування інших людей навколо мене, принаймні, нелогічно.
Але річ не в тому, ігнорувати чи ні думку інших про мене. Річ у тому, наскільки глибоко дозволяти тій думці інших впливати на мою власну поведінку. Визначати те, ким мені бути.
Усі мої стосунки з суспільством будуються за схемою з одним посередником між моїм дійсним «Я» та іншими людьми. Тим посередником є мій образ, що я його створюю і показую людям. Люди бачать не мене особисто, а те від мого «Я», що я хочу аби вони бачили. У когось той образ ближчий до власного «Я», у когось – далі. Там, де він ближчий до мого справжнього «Я», там інші люди мають більше шансів побачити мене справжнього. Ну а де такий образ далеко від власного «Я», там іншим доведеться спілкуватися хто знає з чим, але точно не зі мною безпосередньо.
Я не закликаю Вас усунути того посередника із цих відносин. Якщо це й можливо, то навряд чи є сенс це робити, залишаючись жити у суспільстві, хоча би тому, що основна маса інших людей поводить себе саме таким чином. Щоб жити, не створюючи власний образ, треба бути пустельником чи самітником (отшельником). Їм цей образ просто немає кому показувати.
Я ж пропоную Вам чітко усвідомити і розуміти, де Ви витрачаєте час і сили на той образ, а де на своє власне «Я».
Наприклад, 9 із 10 опитаних мною людей на питання про те, яке авто вони хочуть мати, у відповідь називають марку автовиробника: Мерседес, БМВ, Бентлі чи Лексус. Ще про колір можуть сказати. І лише один відповів, що хоче мати автомобіль потужністю у 200 кінських сил, з гарною стереосистемою, клімат-контролем, подушками безпеки, автоматичною коробкою передач. Цей один говорив про автомобіль, як про певну матеріальну річ, яка надає саме йому особисто певні відчуття комфорту. Інші 9 людей говорили про знак на автомобілі, який впливає на тих, хто його бачить. Але ж якби на безлюдному острові крім автомобіля і його власника ніхто не бачив би те авто, то чи потрібно би було взагалі той знак на машину чіпляти? Це як краватка. Як сильно вона би Вам не личила, на безлюдному острові навряд чи Ви би її натягли на шию.
Виходить, що для мого власного «Я» цікавим та потрібним є автомобіль з певними характеристиками. А значок на авто потрібен моєму образові.
Автомобільний знак – то просто приклад. Такими прикладами також є питання: «А що люди про мене скажуть?», «А що вони про мене подумають?», «Як я виглядатиму?»… Тома Кемпійський був переконаний у тому, що «Слава ж добрих людей є в їхній чистій совісті, а не в людей на язиці» («Наслідування Христа»).
Цікавою була така реальна історія. В одному з ресторанів Скадовська моя родичка працювала посудомийкою. І от коли вона прийшла до нас у гості і моя мама запропонувала їй солянку, приготовану у «Затишному», вона відмовилася, пояснивши, що знає, як солянку готують у ресторані, де вона працює. Із залишків з тарілок відвідувачів. Це її висловлювання поступово через одних та інших знайомих дійшли до кухаря з ресторану і здійснявся скандал. Посудомийку, нашу родичку, хотіли звільнити з роботи і багато хто з причетних до цієї історії виясняли, хто ж у тому винен: посудомийка, яка винесла це «сміття» з ресторану, чи хтось з тих, хто це «сміття» підхопив і поніс далі? Коли запитали в мене мою думку, я запропонував готувати якісну солянку. Не з відходів, а з якісних та свіжих продуктів. Адже саме те, якою є та солянка, й було причиною усіх негараздів.
То ж виходить, що який би образ ми собі не створили, усе рівно існує висока ймовірність того, що люди побачать нас безпосередньо, у тій чи іншій критичній ситуації і розпізнають, якими ми є насправді. І щоб уникнути такого небажаного розвитку подій, потрібно усього навсього, щоб той мій образ, який я показую іншим, був якомога ближчим до того, ким я є насправді. Тоді часу й енергії на підтримання цього образу витрачати можна менше. Або ж навіть взагалі можна нічого не витрачати, якщо цього образу не існує.
То ж вирішуйте самі, на що Вам витрачати власні сили: на те, щоб бути самим собою, чи на той образ, що з краваткою у модному автомобілі, аби люди не подумали, «що ми бідні».
Знову ж таки, я не закликаю Вас одягатися неохайно чи навіть занехаяно. Я пропоную Вам виглядати тим, ким Ви є насправді. Я пропоную Вам бути тим, про кого Ваша совість відізветься схвально. Адже вона бачить усе те, чого навіть найспостережливіші люди не можуть бачити.
Та найцікавішим є те, що питання: «Як я виглядаю?» найбільше цікавить того, хто його ставить. Усіх інших людей, зазвичай, абсолютно не цікавить, як Ви виглядаєте. А якщо когось і цікавить, то не більше, ніж цікавить Вас, як виглядають усі інші.
Независимость
Притча неизвестного происхождения
Казалось, Мастера абсолютно не волнует впечатление, которое он производит на других людей.
Когда ученики спросили, как ему удалось достичь такого состояния внутренней свободы, он рассмеялся:
— До двадцати лет меня совсем не заботило мнение окружающих. После двадцати стало безразлично, что обо мне подумают. Но однажды — когда мне было за пятьдесят — я вдруг обнаружил, что на меня никто и не думал обращать внимание!