Єдиноподатникам: якщо податок “не встановлено”

БухгалтеріяUA, № 37 (63), 09.09.2019, стор. 55-56

Коментар

до ІПК ДФСУ від 12.08.2019 № 3768/5/99-99-13-02-03-16/ІПК

«не встановлений податок»

На початку 2019 року стояло питання сплати туристичного збору. Суть питання полягала в тому, що місцеві довго не могли визначитися зі ставками та іншими елементами туристичного збору. Тобто існувала така собі прогалина, коли навіть ті платники туристичного збору, які готові були його платити не могли цього зробити, бо не було відомо, як це робити.

Закон України під назвою «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів» від 23.11.2018 № 2628-VIII (далі – Закон № 2628) докорінним чином змінив увесь механізм сплати туристичного збору. У місцевих радах до усвідомлення цього факту радили скористатися пп.12.3.5. ст.12 ПКУ, відповідно до якого у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об’єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов’язковими згідно з нормами ПКУ, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм ПКУ із застосуванням їх мінімальних ставок.

Та не усе так просто було тому, що Закон № 2628 не просто змінив ставку, а й увесь механізм сплати туристичного збору, включаючи встановлення переліку податкових агентів, тобто тих, хто уповноважений цей турзбір збирати з платників та платити до бюджету.

 

Тож висновок ДФС у коментованій ІПК про те, що у разі неприйняття місцевою радою рішення про встановлення туристичного збору та податку на нерухоме майно зобов’язань по сплаті цих податків не виникає, не такий вже й однозначний.

Цей висновок правильний у тому разі, коли місцева рада взагалі проігнорувала встановлення вказаних податків з самого початку. Якщо ж йдеться про те, що місцева рада вчасно не встановила нову ставку на новий рік, то зобов’язання зі сплати таких податків усе ж в деяких випадках може виникати, як вказано у пп.12.3.5. ст.12 ПКУ.

 

Дійсно відповідно до п.10.3. ст.10 ПКУ місцеві ради в межах повноважень, визначених ПКУ, вирішують питання відповідно до вимог ПКУ щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору та земельного податку за лісові землі.

Дійсно, згідно з п.3.1. ст.3 ПКУ складовими податкового законодавства є не лише ПКУ, а й акти місцевої влади, і лише за наявності сукупності таких актів можна говорити про те, що платник зобов’язаний сплачувати податок.

 

До того ж не варто забувати й про принцип стабільності податкового законодавства, закріплений у п.4.1.9. ст.4 ПКУ, відповідно до якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Хоча у п.3 та п.4 Закону № 2628 зазначено про те, що на 2019 рік як виняток скасовується дія принципу стабільності податкового законодавства. Саме так в цьому Законі і написано!