БухгалтеріяUA, № 45 (71), 04.11.2019, стор. 62-65
Коментар
до ІПК ГУ ДПС у місті Києві від 13 вересня 2018 року № 228/с/26-15-13-06-12/ІПК
Спочатку про висновок, до якого дійшло ГУ ДПС у місті Києві: «фізична особа може надавати власне нерухоме майно в оренду, залишаючись при цьому платником єдиного податку за іншими видами підприємницької діяльності». Тобто контролюючий орган вказав на можливість поєднання в одній фізичній особі статусу орендодавця нерухомості та платника єдиного податку за іншими, відмінними від оренди, видами діяльності. Досить нефіскальний висновок, як щодо фіскального відомства.
Так, відповідно до п.291.5 ст.291 Податкового кодексу України не можуть бути платниками єдиного податку першої – третьої груп фізичні особи – підприємці, які надають в оренду земельні ділянки, загальна площа яких перевищує 0,2 га, житлові приміщення та/або їх частини, загальна площа яких перевищує 100 м2, нежитлові приміщення (споруди, будівлі) та/або їх частини, загальна площа яких перевищує 300 м2.
А згідно з пп.298.2.3. ст.298 ПКУ платники ЄП зобов’язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених ПКУ, у разі здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування.
Виходить, що в ГУ ДПС наведені норми сприйняли як такі, що дозволяють платникам ЄП, які здійснюють діяльність, що забороняє їм бути платниками ЄП, залишатися такими платниками у частині, що такою діяльністю не охоплюється. Для фіскального відомства більш логічним був би висновок про повну заборону залишатися платником ЄП тим особам, які насмілилися здавати в оренду земельні ділянки, загальна площа яких перевищує 0,2 га, житлові приміщення та/або їх частини, загальна площа яких перевищує 100 м2, нежитлові приміщення (споруди, будівлі) та/або їх частини, загальна площа яких перевищує 300 м2.
Менш логічним але вже точно не дуже фіскальним був би висновок про те, що залишатися платниками ЄП можуть орендодавці в частині, що не перевищує вказаних площ нерухомості.
А от сплачувати податки з усієї орендної плати на загальних підставах (18% ПДФО та 1,5% ВЗ), залишаючись при цьому платником ЄП щодо інших доходів – це вже точно ноу хау від ГУ ДПС. Особливо якщо згадати про несприйняття податківцями сумісництва трудових відносин і статусу платника ЄП. В актах перевірки у таких випадках усі суми, сплачені фізичним особам – підприємцям податківці безсумнівно включають у базу оподаткування ПДФО та ВЗ, обґрунтовуючи це тим, що:
- такий працівник не має можливості займатися підприємницькою діяльністю, оскільки увесь робочий день він витрачає на роботодавця і часу у нього на підприємництво не залишається; або
- робота чи послуга, виконані ФОПом є частиною його трудових обов’язків.
І таке тлумачення неможливості поєднання трудових обов’язків з підприємницькою діяльністю є досить «популярним» серед податківців аргументом для донарахування податків. Настільки «популярним», що навіть Верховний Суд у цей спір вимушений був втрутитися.
Так, у Постанові ВС від 07.11.2018 у справі №2а/2648/10/2470 (адміністративне провадження №К/9901/444/18) вказано: «що до реальності виконання робіт (надання послуг), то судами попередніх інстанцій таким обставинам на підставі досліджених доказів надана належна правова оцінка. Зокрема, судами встановлено, що в період з лютого по квітень 2009 року між Товариством та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 укладені договори на проведення ремонтних та допоміжних робіт по газифікації. Відповідно до характеру замовлених робіт, останні могли бути виконані у будь-який період часу, в тому числі і в позаробочий час. Про надання кожного виду робіт, які передбачені договорами, свідчать відповідні акти приймання – передачі робіт.
За наведеного Верховний Суд погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, що нарахування та сплата податків Товариством за виконані роботи (надані послуги) згідно з договорами відповідає вимогам податкового законодавства, а укладання угод, договорів на проведення робіт та надання послуг, не суперечить вимогам нормативних актів. Позивач не зобов’язаний нараховувати та сплачувати податок із сум виплачених фізичній особі – підприємцю, а відтак донарахування податковим органом Товариству грошових зобов’язань з податку з доходів фізичних осіб та застосування до нього штрафних санкцій є неправомірним».
У Постанові ВС від 14.11.2018 у справі №826/1432/17 (адміністративне провадження №К/9901/50602/18) зазначено: «Зважаючи на положення ПК України, які визначають різний порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою у вигляді заробітної плати від роботодавця, який виступає податковим агентом, та доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, і виняток з цих правил, суди при розгляді даної справи мали б встановити фактичний зміст та характер відносин за цивільно-правовими договорами про надання інформаційно-консультаційних послуг, укладених з фізичною особою – підприємцем ОСОБА_5, та визначити чи є вони відмінними від посадових обовязків ОСОБА_5 як керівника Товариства, або навпаки тотожними трудовій функції».
Тож, повертаючись до коментованої ІПК, мабуть варто сподіватися на те, що погодившись з тим, що здійснення недозволеної ФОПам – платникам ЄП діяльності не позбавляє їх права залишатися платниками ЄП в частині, дозволеній податковим законодавством, податківці врешті решт погодяться й на те, що працівник може бути одночасно і найманим працівником для роботодавця і фізичною особою – підприємцем для нього ж.