Оренда автомобіля працівника: яких ризиків варто чекати?

Ж-л “Вісник. офіційно про податки”, № 5-6, 15 лютого 2020 року, стор. 23-25.

Звісно, сплачувати зайві податки (ті, несплата яких не порушує закон) безглуздо. І коли суб’єкт господарювання віддає державі лише те, що він дійсно зобов’язаний віддати, то це і є оптимізація оподаткування. Часто це відбувається на межі дозволеного, за якою вже – порушення і відповідальність. Проте халепа в тому, що податківці – особи «короткозорі», і бачать вказану межу не там, де вона є насправді, а там, де платник податків ще легально оптимізує свою діяльність. Звичайно, буває й так, що «захопившись» податковою оптимізаціє, він ненавмисно переступає ту межу. А буває, що й навмисно, але з розрахунку на те, що ніхто цього не помітить.

Усе це створює певні податкові ризики для діяльності суб’єкта господарювання, які він може ігнорувати, а може враховувати та, оцінивши їх, іноді не йти на ризики, уникати їх.

 

Ситуація як приклад

Підприємство приймає на роботу працівника з власним автомобілем. Окрім трудового договору укладається договір оренди авто, в якому є умова: в неробочий час власник автомобіля має право ним користуватися.

На практиці описана ситуація є досить поширеною. Хоча навіщо так робити, коли ст.125 КЗпП передбачає право працівників, які використовують свої інструменти для потреб підприємства, на одержання компенсації за їх зношування (амортизацію)? При цьому розмір і порядок виплати цієї компенсації, якщо вони не встановлені в централізованому порядку, визначаються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з працівником.

Цілей тут може бути декілька, у тому числі й оптимізація оподаткування. Так, відповідно до пп.164.2.2 ПКУ дохід фізичної особи – орендодавця автомобіля підлягає оподаткуванню ПДФО (а отже і ВЗ) у податкового агента під час виплати і за рахунок такої виплати. При цьому такий дохід виплачується за цивільно-правовим договором і не має ознак доходу, виплачуваного в межах трудових правовідносин. Отже, виплата орендної плати не є об’єктом нарахування та сплати ЄСВ. Це підтвердив і ПФУ у своєму листі від 10.08.2011 р. № 16534/03-20.

І тут все залежить від «апетиту» роботодавця та його захоплення оптимізацією, адже частина орендної плати де-факто може бути тією самою прихованою зарплатою. Відповідь на запитання про те, чи залишився би працівник на роботі на ту зарплату, яку йому виплачує роботодавець, якби останній не орендував автомобіль такого працівника і не платив би йому орендну плату, багато чого може пояснити.  До того ж у підприємства – орендаря виникає можливість збільшувати інші свої витрати, без того, аби ці суми виплачувати працівнику та сплачувати ПДФО, ВЗ і ЄСВ.

Як відомо, згідно зі ст.134 ПКУ об’єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток, який визначається шляхом коригування фінансового результату, визначеного у фінансовій звітності відповідно до національних ПБО або МСФЗ. Бухоблік операції оренди автомобіля в орендаря врегульовано Інструкцією 291 та ПБО-14. Так, орендований автомобіль має обліковуватися на позабалансовому рахунку 01 «Орендовані необоротні активи» за вартістю, вказаною в договорі оренди. Згідно з п.9 ПБО-14 орендна плата, визнається витратами відповідно до ПБО 16 і відображається за дебетом відповідних «витратних» рахунків в залежності від того, з якою метою орендується авто. За кредитом зазначені рахунки кореспондують з субрахунком 685 «Розрахунки з іншими кредиторами». При цьому утримання ПДФО та ВЗ з орендної плати відображається за дебетом рахунку 685 і кредитом рахунку 641 «Розрахунки за податками». А от інші витрати (на пальне, техобслуговування авто, його стоянку, паркування тощо) – йдуть вже без ПДФО і ВЗ.

Зрозуміло, що це не виключний перелік вигод від оренди автомобіля у працівника, які можна собі уявити. Проте усі вони можуть бути втрачені, якщо замість орендної плати працівник отримуватиме заробітну плату, оскільки компенсація, що виплачується відповідно до ст.125 КЗпП, не завжди може задовольнити мету оптимізації своїм розміром.

 

Про оренду автомобіля

Згідно із пп.14.1.36 ПКУ господарська діяльність – це «особи, що пов’язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу, і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами». Оренда автомобіля також може здійснюватися в межах господарської діяльності.

І відповідно до ст.800 ЦКУ орендар автомобіля самостійно його використовує у своїй діяльності і має право без згоди орендодавця укладати від свого імені договори перевезення, а також інші договори відповідно до призначення транспортного засобу.

Повертаючись до цивільного права, відзначимо, що за ст.759 ЦКУ за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Договір оренди, як і будь-який інший цивільно-правовий правочин має істотні умови, до яких відносяться предмет, ціна, строк та інші.

Згідно зі ст.799 ЦКУ договір оренди авто має бути укладений у письмовій формі, а якщо однією його стороною (наприклад, наймодавцем) є фізична особа, то такий договір підлягає нотаріальному посвідченню. Без нотаріального посвідчення договір є нікчемним і не тягне ніяких наслідків. Ну хіба що окрім тих, що при перевірці усі понесені за ним витрати податківці просто не визнають, донарахують податок на прибуток та зменшать податковий кредит з ПДВ за його наявності.

Відповідно до ст.798 ЦКУ предметом договору оренди транспортного засобу можуть бути наземні самохідні транспортні засоби, включаючи й власні авто фізичних осіб. При цьому договором оренди транспортного засобу може бути встановлено, що він передається в оренду навіть з екіпажом (тобто з водієм, якщо говорити про автомобіль), який його обслуговує. В такому разі члени екіпажу, відповідно до ст.805 ЦКУ не припиняють трудових відносин з орендодавцем, який несе усі витрати на утримання екіпажу. Оскільки у нашому випадку орендодавцем є власник автомобіля – найманий працівник, то передати свій автомобіль в оренду роботодавцю, залишившись про цьому у трудових відносинах з орендодавцем, просто неможливо.

 

Строк договору оренди

За ст.763 ЦКУ договір найму укладається на строк, встановлений договором. Відповідно до ч.7 ст.180 ГКУ строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов’язання сторін, що виникли на основі цього договору. А відповідно до ст.631 ЦКУ строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору.

Інакше кажучи, якщо договір оренди укладено на 1 рік, то зобов’язання орендодавця – передати у користування власне авто орендареві, а отже не користуватись ним самому, та зобов’язання орендаря, у тому числі й нести відповідальність за збереження автомобіля (ст.801 ЦКУ) та сплачувати орендну плату за час користування автомобіля, важко уявити такими, що перериваються закінченням робочого дня, та знову поновлюються з початком нового робочого дня.

Для такої схеми правовідносин необхідно щодня укладати договір оренди автомобіля строком на вісім годин та передавати його за актом орендареві вранці і повертати також за актом орендодавцеві увечері. І кожен такий договір треба посвідчувати у нотаріуса (ст.799 ЦКУ). Навряд чи хтось у тверезому розумі пристане на таку пропозицію.

Статтею 765 ЦКУ закріплено загальне зобов’язання орендодавця передати орендареві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором оренди. Якщо це зобов’язання орендодавцем не виконано, то відповідно до ст.766 ЦКУ орендар має право за своїм вибором: вимагати від орендодавця передання майна і відшкодування збитків, завданих затримкою; або відмовитися від договору оренди і вимагати відшкодування завданих йому збитків. Це означає з точки зору оподаткування, що до передачі автомобіля орендареві та закріплення цього факту передачі відповідним актом, або хоча би застереженням у договорі оренди типу: «Підписанням цього договору сторони підтверджують, що орендодавець передав, а орендар прийняв в орендне користування об’єкт оренди», орендареві не варто визнавати витрати у розмірі сплаченої орендної плати.

 

І нарешті про ризики

Зрозуміло, що у разі виконання усіх наведених вище вимог щодо щоденного укладення договору оренди можна втратити зацікавленість в такій «оптимізації». Навіть якщо оформити один договір оренди, посвідчити його у нотаріуса, та зазначити в ньому умову про повернення увечері автомобіля власнику і отримання його знову в оренду вранці, то двох щоденних актів про такі передачі уникнути навряд чи вдасться. Але це ще не ризик.

Справжній ризик в тому, що податківці під час перевірки будуть орієнтуватися на де-факто замість де-юре. А де-факто – це наявні трудові відносини з компенсацією зношування (амортизації) автомобіля працівника.

Багатьом відома ситуація, коли під час перевірки в акті з’являється висновок перевіряючих про те, що фізична особа – підприємець, яка надає послуги підприємству, насправді є найманим працівником. Навіть судова практика щодо таких спорів вже непоодинока, і не у всіх справах платники податків отримують переконливу перемогу. Іноді суди погоджуються з податківцями про те, що підприємець у цьому разі є найманим працівником, отже юридична особа має сплатити з виплачених йому сум ПДФО, ВЗ, ЄСВ, прирівнявши їх до оплати праці.

Наприклад, у справі № 876/3743/17 Львівський апеляційний адміністративний суд рішенням від 20.04.2017 р. став на сторону платника податків і визнав наявність цивільно-правових, а не трудових правовідносин, як на тому наполягали податківці. Аргументами слугувало те, що працівник роботу за договорами про надання послуг виконував у разі потреби за кожним окремим договором. При цьому підприємство оплачувало не процес праці, а кількість і якість наданих послуг на підставі актів про їх надання. Тобто підприємство не забезпечувало працівника робочим місцем, посадовими обов’язками, а уклало з ним договір про надання послуг, результат виконання якого зобов’язалося оплатити (https://youcontrol.com.ua/ru/catalog/amp/court-document/66192770/).

Натомість Харківський окружний адміністративний суд у постанові від 24.04.2017 р. (справа № 820/1432/17) в укладених між підприємством і фізичними особами цивільно-правовими договорами виявив приховані трудові правовідносини. Адже зважаючи на текст цих договорів, працівники не самі організовували роботу і виконували її не на власний ризик та розсуд. Вони підпорядковувалися відповідним посадовим особам підприємства. Зазначене є ознаками саме трудового договору (http://reyestr.court.gov.ua/Review/66154006).

Відповідно до ст.235 ЦКУ удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин вчинений сторонами для приховання іншого правочину, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. При цьому варто звернути увагу на те, що для визнання правочину удаваним судове рішення не є обов’язковим. Та й коли податківці за ним у суд ходили?

Тож, існує ризик того, що в акті перевірки податківці зроблять висновок про те, що договір оренди автомобіля, укладений підприємством-орендарем та найманим працівником-орендодавцем, насправді є частиною трудових відносин та вчинений з метою приховати здійснення компенсації у рамках таких трудових відносин. Отже орендна плата за таким договором є нічим іншим, як саме додатковою заробітною платою, що виплачується в межах трудових відносин, а тому на неї слід нараховувати ще й ЄСВ.

До того ж, залишаючись послідовними, не приймуть податківці й інші витрати на обслуговування такого автомобіля і податковий кредит з ПДВ за його наявності у складі витрат. А далі усе залежить від розміру донарахованих сум.