Питання: Якщо платником туристичного збору є громадяни, то чи платять туристичний збір підприємства як юридичні особи при оплаті рахунку за договором за своїх працівників? Наказу про відрядження немає?
Відповідь: Згідно з пп.268.2.1. п.268.2. ст.268 ПКУ в платниками туристичного збору є громадяни України, іноземці, а також особи без громадянства, які прибувають на територію адміністративно-територіальної одиниці, на якій діє рішення сільської, селищної, міської ради або ради об’єднаної територіальної громади про встановлення туристичного збору, та тимчасово розміщуються у місцях проживання (ночівлі), визначених пп.268.5.1 п.268.5 цієї ж статті.
З цього визначення можна виокремити такі критерії надання особі статусу платника ТЗ:
- Це мають бути фізичні особи: громадяни України, іноземці, особи без громадянства.
- Вони мають прибути на територію адміністративно-територіальної одиниці, на якій органом місцевого самоврядування встановлено туристичний збір.
- Вони мають бути розміщені в місці проживання (ночівлі), визначеному ПКУ, як відповідні місця, а саме готелі, кемпінги, мотелі, гуртожитки для приїжджих, хостели, будинки відпочинку, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, пансіонати та інші заклади готельного типу, санаторно-курортні заклади; житловий будинок, прибудова до житлового будинку, квартира, котедж, кімната, садовий будинок, дачний будинок, будь-які інші об’єкти, що використовуються для тимчасового проживання (ночівлі).
Юридичною особою відповідно до ст.80 ЦКУ є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Відповідно до ч.6 ст.87 ЦКУ юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.
Згідно з п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 № 755-IV державна реєстрація юридичних осіб – це офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення юридичної особи, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, про юридичну особу.
Отже, юридична особа в матеріальному плані не існує. Вона існує у вигляді запису в ЄДР. Звідси висновок: юридична особа не може бути платником туристичного збору ні за яких умов, адже вона не є фізичною особою, тобто особою, яка існує не лише де-юре, а й де-факто; юридична особа не може будь-куди прибути, адже не може в просторі переміщуватися те, що не є матеріальним, а існує виключно у вигляді запису в ЄДР; з цієї ж причини юридична особа не може бути розміщена в місці проживання (ночівлі), оскільки вона взагалі ніде не може бути розміщена.
ПКУ не ставить набуття статусу платника туристичного збору в залежність від факту оплати готельних послуг. Обов’язок сплатити туристичний збір виникає навіть тоді, коли турист поселяється (ночує) безоплатно.
Механізм сплати ТЗ полягає в тому, що платники збору сплачують його авансовим внеском перед тимчасовим розміщенням у місцях проживання (ночівлі) податковим агентам, які справляють збір за ставками, у місцях справляння збору та з дотриманням інших вимог, визначених рішенням відповідної місцевої ради (пп. 268.6.1. п.268.6. ст.268 ПКУ).
Особа здійснює тимчасове розміщення платника збору у місцях проживання (ночівлі), що належать такій особі на праві власності або на праві користування, виключно за наявності у платника збору документа, що підтверджує сплату ним туристичного збору відповідно до ПКУ та рішення місцевої ради (пп. 268.6.2. п.268.6. ст.268 ПКУ).
Таким чином, незалежно від того, хто оплачує готельні послуги, платник туристичного збору – фізична особа за наявності інших критеріїв виникнення у неї обов’язку сплати ТЗ, а саме поселення у місцевості, де діє туристичний збір, зобов’язана сама сплатити такий збір податковому агенту. У юридичної особи, яка оплачує готельні послуги, обов’язок зі сплати ТЗ не виникає і не може виникнути.