Податок на репатріацію за рахунок резидента

Питання: Наше підприємство уклало договір про користування сервером та програмами литовської компанії. Виникла потреба в договорі, інвойсах та актах виділяти окремо податок на «репатріацію», який ми маємо сплачувати за українським законодавством.

Нерезидент заперечує таке зазначення податку на «репатріацію» в документах і наполягає на тому, щоб ми йому перераховували узгоджену суму коштів, а податок сплачували за власний рахунок.

Як у цій ситуації не порушити законодавство України та відобразити домовленість в договорі?

Які наслідки для резидента матиме сплата податку на репатріацію за наш рахунок?

Відповідь: Відповідно до пп.141.4.1. п.141.4. ст.141 Податкового кодексу України доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними цією статтею. Для цілей цього пункту такими доходами, у тому числі, є роялті.

Відповідно до пп.14.1.225 п.14.1. ст.225 ПКУ роялті – це будь-який платіж, отриманий як винагорода за використання або за надання права на використання об’єкта права інтелектуальної власності, а саме на будь-які літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп’ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення, інші аудіовізуальні твори, будь-які права, які охороняються патентом, будь-які зареєстровані торговельні марки (знаки на товари і послуги), права інтелектуальної власності на дизайн, секретне креслення, модель, формулу, процес, права інтелектуальної власності на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау). Не вважаються роялті платежі, отримані:

 

Тож, якщо за умовами договору з нерезидентом платіж на його користь підпадає під ознаки роялті, то на нього поширюються спеціальні умови оподаткування нерезидентів. Відповідно до пп.141.4.2. п.141.4. ст.141 ПКУ резидент, у тому числі фізична особа – підприємець, фізична особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, або суб’єкт господарювання (юридична особа чи фізична особа підприємець), який обрав спрощену систему оподаткування, або інший нерезидент, який провадить господарську діяльність через постійне представництво на території України, які здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), утримують податок з таких доходів, зазначених у підпункті 141.4.1 цього пункту, за ставкою в розмірі 15 відсотків (крім доходів, зазначених у підпунктах 141.4.4 – 141.4.6 та 141.4.11 цього пункту) їх суми та за їх рахунок, що сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.

Тож цей податок на репатріацію є податком на доходи, отримувані нерезидентом, та сплачується за рахунок суми, що сплачується нерезиденту.

 

Згідно зі ст.16 ПКУ платник податків зобов’язаний, у тому числі, сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених ПКУ та законами з питань митної справи. Згідно зі ст.87 ПКУ джерелами самостійної сплати грошових зобов’язань з податків або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів. А відповідно до п.87.7. цієї ж статті забороняється будь-яка уступка грошового зобов’язання або податкового боргу платника податків третім особам. Положення цього пункту не поширюються на випадки, коли гарантами повного та своєчасного погашення грошових зобов’язань платника податків є інші особи, якщо таке право передбачено ПКУ.

 

Отже, чинне законодавство забороняє резиденту сплачувати податок на репатріацію за рахунок власних коштів. Проте не забороняє домовитися з нерезидентом про те, щоб у договорі була вказана сума роялті в такому розмірі, щоб після утримання з нього податку на репатріацію нерезидент отримав ту суму, про яку фактично сторони домовилися. Наприклад, сторони домовилися про те, що розмір роялті складає 85 євро. У такому разі, якщо в договорі буде вказана сума роялті у розмірі 100 євро, то податок на репатріацію складе 15 євро, а нерезидент отримає свої 85 євро, як домовилися.

Якщо ж в договорі буде вказана сума роялті 85 євро, і резидент перерахує цю ж суму нерезиденту, а податок сплатить за свій рахунок, то це не завадить податківцям під час перевірки додатково нарахувати податок на «репатріацію» із суми 85 євро, визнавши при цьому суму сплаченого за рахунок резидента податку не податком на репатріацію. Ну, звісно, до цього ж будуть додані штрафні санкції, пеня…