Продовжуючи тему прив’язаності до цілі, хочу звернути Вашу увагу на те, що більшість людей на питання, яке починається словом «зачем?», починають відповідати зі слова «потому, что». Найяскравіше це відбувається, коли говорять російською. Спробуйте задати таке питання 10 співрозмовникам і порахуйте, скільки відповідей не починатимуться з «потому, что».

Як на мене, то це не просто неуважність до співрозмовника, це закладена у наше розуміння з дитинства любов до суєти. Тієї суєти, коли щось робиш, а для чого не замислюєшся. Бо якщо замислюватися над метою вчинків, то багато з них ми би просто не вчиняли.

Причина вчинку – це як палка, яка нас підганяє позаду, коли ми йдемо. Мета – це та ціль, до якою ми йдемо. Коли ми не маємо мети, але рухаємося, то тому, що нас підганяють. Навіть важко сказати, що підганяють уперед, бо немає ані переду, ані заду у такому русі. Просто рух кудись. Це і є суєта.

Коли ж ми знаємо, куди нам потрібно, то наявність причини стає не обов’язковою.

Коли ми робимо щось цікаве, корисне, приємне, маємо бажання це робити, то ця дія не потребує причини. Єдиною причиною такої дії є наявність мети.

Спробуйте, перш ніж вчинити щось, на аркуші паперу написати відповідь на питання: «Для чого?», тобто мету такого Вашого вчинку. І не робити вчинки до того, поки Ви не написали їх мету. Самі побачите, скільки часу Ви зможете звільнити для того, щоб те, що має мету, робити якомога якісніше, лише тому, що не робитимете того, що мети не має. Самі побачите, скільки задоволення почнете отримувати від власних вчинків. Просто спробуйте.

Олександр Єфімов