Ж-л “Вісник. офіційно про податки”, ж-л № 8, 7 лютого 2021 року, стор. 86-88.
Питання щодо розміру відсоткової ставки при наданні відсоткової позики венчурними інвестиційними фондами юридичним особам, у яких вони володіють статутним капіталом, завжди було досить дискусійним та об’єктом прискіпливої уваги податківців.
Адже у результаті завищення відсоткової ставки збільшуються витрати та, як наслідок, зменшується база оподаткування податком на прибуток позичальника. Розглянемо таку операцію на умовному прикладі. ПРИКЛАД: АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд» (КІФ) є єдиним засновником юридичної особи на загальній системі оподаткування, платника ПДВ. КІФ надає цій юридичній особі відсоткову позику. Які існують податкові ризики такої операції для юридичної особи щодо розміру відсоткової ставки за позикою?
Діяльність корпоративного інвестиційного фонду регулюється Законом України від 05.07.2012 р. № 5080-VI «Про інститути спільного інвестування» (далі — Закон № 5080), відповідно до якого корпоративний фонд є одним із видів інститутів спільного інвестування (ІСІ).
Згідно зі ст. 8 Закону № 5080 корпоративний фонд — юридична особа, яка утворюється у формі акціонерного товариства і провадить винятково діяльність із спільного інвестування. Діяльність із спільного інвестування — це діяльність, яка провадиться в інтересах учасників (учасника) ІСІ та за рахунок ІСІ шляхом вкладення коштів спільного інвестування в активи ІСІ (ст. 1 Закону № 5080). Активами ІСІ визнається сформована за рахунок коштів спільного інвестування сукупність майна, корпоративних прав, майнових прав і вимог та інших активів, передбачених законами та нормативноправовими актами НКЦПФР. Склад і структура активів ІСІ передбачені у ст. 48 Закону № 5080, відповідно до якої активи ІСІ можуть складатися з цінних паперів, коштів, у тому числі в іноземній валюті, банківських металів та інших активів, передбачених законодавством. При цьому ІСІ диверсифікованого виду забороняється, зокрема, придбавати або додатково інвестувати в цінні папери та зобов’язання однієї юридичної особи (крім банку) більше ніж 5 % загальної вартості активів ІСІ. До того ж боргові зобов’язання, які можуть бути оформлені договором позики, можуть входити до складу активів лише венчурного фонду. Відповідно до п. 7 ст. 7 Закону № 5080 ІСІ, які не відповідають вимогам цього Закону та нормативноправових актів Комісії до диверсифікованого, спеціалізованого або кваліфікаційного ІСІ, є недиверсифікованими. Недиверсифікований ІСІ закритого типу, який здійснює винятково приватне розміщення цінних паперів ІСІ серед юридичних та фізичних осіб, є венчурним фондом. При цьому словосполучення, зокрема, «корпоративний інвестиційний фонд» і «венчурний інвестиційний фонд» та похідні від них можуть використовуватися лише в найменуванні ІСІ, створених за Законом № 5080. Таким чином, лише венчурний інвестиційний фонд може придбати право вимоги до боржника шляхом укладення з ним договору позики. Щодо оподаткування, то слід виходити з того, що відповідно до пп. 14.1.86. ст. 14 ПКУ ІСІ — це інвестиційні фонди та взаємні фонди інвестиційних компаній, корпоративні інвестиційні фонди та пайові інвестиційні фонди, створені відповідно до законодавства. Особливості оподаткування ІСІ врегульовані у п. 141.6. ст. 141 ПКУ, відповідно до якого від оподаткування звільняються кошти спільного інвестування, а саме: кошти, внесені засновниками корпоративного фонду, кошти та інші активи, залучені від учасників інституту спільного інвестування, доходи від здійснення операцій з активами інституту спільного інвестування, доходи, нараховані за активами інституту спільного інвестування, та інші доходи від діяльності інституту спільного інвестування (відсотки за позиками, орендні (лізингові) платежі, роялті тощо).
Тож якщо надання позики було здійснено венчурним фондом, тобто тим платником, який відповідно до законодавства має право таку операцію здійснити, то дохід у разі отримання відсотків за позикою відповідно до п. 141.6. ст. 141 ПКУ оподатковувати не потрібно. Щодо позичальника, то йому слід виходити з того, що відповідно до ст. 1 Закону про бухоблік витратами визнається зменшення економічних вигід у вигляді зменшення активів або збільшення зобов’язань, що призводить до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками). Отже, в результаті отримання позичальником позики від КІФ та сплати останньому відсотків за користування таким кредитом у позичальника відбувається зменшення активів на суму сплачених відсотків. Тобто він має визнати витратами суму сплачених відсотків. Зрозуміло, що операція, коли сума сплачених відсотків, яка збільшує витрати позичальника, тобто зменшує базу оподаткування податком на його прибуток, та при цьому не збільшує базу оподаткування позикодавця КІФ, може спокусити на завищення такої суми відсотків за позику. Тут варто врахувати, що якщо платник податку бере участь у контрольованій операції, повинен визначати обсяг його оподатковуваного прибутку відповідно до принципу «витягнутої руки», тобто він має визначати свої витрати не за фактом, а за так званою справедливою ринковою вартістю придбаного активу. Проте це правило стосується лише контрольованих операцій. Отже, якщо учасниками господарської операції є резиденти України, то така операція не підпадає під ознаки контрольованої і принцип «витягнутої» руки у такому разі не застосовується. Тобто цей ризик можна виключити. Натомість не варто забувати про розумну економічну причину (ділову мету). Відповідно до пп. 14.1.231 ст. 14 ПКУ — це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності. При цьому економічний ефект, зокрема, але не винятково, передбачає приріст (збереження) активів платника податків та/або їх вартості, а так само створення умов для такого приросту (збереження) у майбутньому. Враховуючи, що збільшення витрат та, як наслідок, зменшення бази оподаткування податком на прибуток позичальника у результаті завищення відсоткової ставки щодо позики не передбачають приріст активів такого позичальника, слід визнати існування ризику виключення таких відсотків з бази оподаткування контролюючим органом при перевірці. З цієї причини варто відсоткову ставку встановлювати на рівні, який можна обґрунтувати як такий, на який не вплинув статус позикодавця і позичальника, як пов’язаних осіб.