Субліцензія і податок на репатріацію

Питання: Підприємство-нерезидент А продає субліцензцію підприємству – резиденту Б.

Підприємство А  – Естонська компанія і не є бенефеціарним власником прибутку.

Хто є платником податку на репатріацію та яка ставка такого податку в нашому випадку?  

Відповідь: У цьому випадку важливим є визначитися із юридичним статусом сторін у відносинах щодо субліцензії, у тому числі й для податкових правовідносин.

Згідно зі ст.1108 Цивільного кодексу України особа, яка має виключне право дозволяти використання об’єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), може надати іншій особі (ліцензіату) письмове повноваження, яке надає їй право на використання цього об’єкта в певній обмеженій сфері (ліцензія на використання об’єкта права інтелектуальної власності). При цьому за згодою ліцензіара, наданою у письмовій формі, ліцензіат може видати письмове повноваження на використання об’єкта права інтелектуальної власності іншій особі (субліцензію).

Згідно зі ст.1109 ЦКУ за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об’єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог ЦКУ та іншого закону. При цьому у випадках, передбачених ліцензійним договором, може бути укладений субліцензійний договір, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцезіату) субліцензію на використання об’єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.

Отже, між ліцензіатом та субліцензіатом виникають договірні правовідносини. За визначенням терміну «субліцензія», субліцензія – це комплекс прав, дозвіл на використання яких ліцензіат надає субліцензіатові.

Згідно зі ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов’язками наділені обидві сторони договору. А відповідно до ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Таким чином, за субліцензійний договором права і обов’язки за ним виникають у ліцензіата і субліцензіата. Ліцензіар не є стороною такого договору, він нічого за цим договором не отримує, дохід йому не виплачується.

 

Відповідно до пп.141.4.1. п.141.4. ст.141 Податкового кодексу України доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними цією статтею. Для цілей цього пункту такими доходами, у тому числі, є роялті.

Відповідно до пп.14.1.225 п.14.1. ст.225 ПКУ роялті – це будь-який платіж, отриманий як винагорода за використання або за надання права на використання об’єкта права інтелектуальної власності, а саме на будь-які літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп’ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення, інші аудіовізуальні твори, будь-які права, які охороняються патентом, будь-які зареєстровані торговельні марки (знаки на товари і послуги), права інтелектуальної власності на дизайн, секретне креслення, модель, формулу, процес, права інтелектуальної власності на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау). Не вважаються роялті платежі, отримані:

 

Тож, якщо за умовами договору з нерезидентом платіж на його користь підпадає під ознаки роялті, то на нього поширюються спеціальні умови оподаткування нерезидентів. Відповідно до пп.141.4.2. п.141.4. ст.141 ПКУ резидент, у тому числі фізична особа – підприємець, фізична особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, або суб’єкт господарювання (юридична особа чи фізична особа підприємець), який обрав спрощену систему оподаткування, або інший нерезидент, який провадить господарську діяльність через постійне представництво на території України, які здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), утримують податок з таких доходів, зазначених у підпункті 141.4.1 цього пункту, за ставкою в розмірі 15 відсотків (крім доходів, зазначених у підпунктах 141.4.4 – 141.4.6 та 141.4.11 цього пункту) їх суми та за їх рахунок, що сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.

Тож цей податок на репатріацію є податком на доходи, отримувані нерезидентом, та сплачується за рахунок суми, що сплачується нерезиденту.

Як було зазначено вище, стороною субліцензійного договору є не ліцензіар, а ліцензіат, отже він і є отримувачем доходу з джерелом його походження з України, тобто роялті за субліцензійний договором.

 

Таким чином, платником податку на репатріацію є резидент – субліцензіата, який зобов’язаний утримати та сплатити до бюджету України податок на репатріацію за ставкою 15% від суми роялті, що виплачується на користь ліцензіата – резидента Естонії, навіть якщо останній сам зобов’язаний сплачувати роялті ліцензіару.