Зарахування в ЗЕД

Питання: Ми маємо з нашим іноземним контрагентом (Казахстан) два зовнішньоекономічних договори:

1-й оренда мобільної установки (вартість 400 доларів США за день);

2-й виготовлення та продаж контрагенту модернізованої мобільної установки.

За другим договором отримана попередня оплата у сумі 14 000 доларів США.

Наразі контрагент пропонує розірвати 2-й договір, а суму попередньої оплати зарахувати в рахунок сплати оренди.

Як правильно оформити розірвання договору та залік оплати за другим договором в рахунок першого?

Що треба обов’язково зазначити в додаткових угодах, щоб уникнути проблем з контролюючими органами?

За яким курсом врахувати суму при зарахуванні оплат?

Відповідь: Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов’язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Сторонами у зобов’язанні ст.510 ЦКУ визнає боржника і кредитора.

Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Це загальне правило. Крім того, зобов’язання може бути припинено зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги.

Для того, щоб з’явилася можливість здійснити припинення зобов’язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог, необхідно, щоб такі вимоги існували. Оскільки у резидента є право вимоги від нерезидента сплати орендної плати, то для зарахування необхідним є існування права однорідної грошової вимоги нерезидента до резидента. Щоб таке право виникло, необхідно укласти договір (додаткову угоду) про розірвання договору на виготовлення та продаж контрагенту модернізованої мобільної установки, в якому обумовити зобов’язання резидента повернути нерезиденту отриману раніше попередню оплату в розмірі 14 тисяч доларів США.

У такому разі резидент стане одночасно кредитором нерезидента щодо отримання орендної плати і боржником цього ж нерезидента щодо повернення передоплати. І навпаки нерезидент перебуватиме одночасно у статусі боржника по орендній платі та кредитора по передоплаті.

Після цього слід укласти договір між ТОВ і підприємством про припинення зобов’язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

Відповідно до ст.601 ЦКУ зобов’язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги. При цьому зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін. Хоча для контролюючого органу краще таки укласти договір про припинення зобов’язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

Умови, яких слід дотриматися, аби контролюючий орган мав мінімум запитань:

  1. Строк виконання зобов’язань, які припиняються, має настати. Тобто зараховувати можна лише ті зобов’язання щодо оплати оренди та щодо повернення передоплати стосовно яких строк виконання настав, а не настане в майбутньому. Наприклад, на день виникнення обов’язку повернути суму передоплати в розмірі 14 000 доларів США, має існувати заборгованість по орендній платі в аналогічному розмірі боргу за 35 днів (35 х 400).
  2. Вимоги мають бути однорідними, тобто грошовими та не обов’язково, але бажано в однаковій валюті, що є досить логічним та зрозумілим у ситуації, про яку йдеться в запитанні.
  3. Вимоги мають бути зустрічними, що в описаному варіанті цілком досягається: боржник за вимогою з повернення передоплати є кредитором за вимогою зі сплати орендної плати. І навпаки.

Проблем з податковими органами уникнути навряд чи вдасться, а от відповіді на запитання податківців в ситуації, описаній вище, віднайти буде не складно, якщо оформити так, як рекомендовано вище.

Стосовно курсу слід виходити з того, що відповідно до ч.2 ст.524 ЦКУ сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті. Крім того, відповідно до Закону України «Про валюту і валютні цінності» від 21.06.2018 № 2473-VIII розрахунки в гривні здійснюються лише в межах України (ст.5).

Оскільки зобов’язання, що будуть зараховуватися, будуть виражені в іноземній валюті та, цілком очевидно «помістяться» в один звітний період, то курс не створюватиме курсових різниць, які впливатимуть на розрахунки між контрагентами.