Коли держатель векселя – банкрут…

Питання: Якщо векселедержатель став банкротом, у векселі зазначено строк – за пред’явленням, не звернувся з вимогою оплати за векселем, які наслідки для нас, як векселедавця (трасата)?

Відповідь: Відповідно до ст.1 Закону України «Про обіг векселів в Україні» від 05.04.2001 № 2374-ІІІ законодавство України про обіг векселів складається із Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі (далі – Уніфікований закон) та інших актів законодавства.

Спочатку кілька слів стосовно учасників вексельного обігу.

Відповідно до ст.1 Уніфікованого закону трасат – це особа, яка повинна платити за переказним векселем, а особа, яка видає вексель (векселедавець) називається трасантом.

Трасат вважається основним боржником за переказним векселем (тратою) після того, як він акцептував цей вексель. Згідно зі ст.21 Уніфікованого закону переказний вексель може до настання строку платежу бути пред’явлений держателем або особою, в якої вексель знаходиться, для акцепту трасату за місцем його знаходження. Відповідно до ст.28 Уніфікованого закону шляхом акцепту трасат зобов’язується здійснити платіж за переказним векселем при настанні строку платежу. У разі неплатежу держатель, навіть якщо він є трасантом, має право учинити проти акцептанта прямий позов, який ґрунтується на переказному векселі, щодо всього того, до чого може бути пред’явлена вимога відповідно до статей 48 і 49. У зазначених статтях йдеться про право векселедержателя та іншої особи, яка прийме переказний вексель і здійснить платіж за ним, вимагати в порядку регресу від солідарних боржників оплати векселя.

Таким чином, векселедержатель вправі пред’явити вимогу про оплату переказного векселя трасату, а якщо той не акцептував переказний вексель, то таку вимогу векселедержатель може пред’явити вимогу усім трасантам, акцептантам, індосантам і особам, які забезпечують авалем платіж за переказним векселем, оскільки вони є солідарно зобов’язаними перед держателем (ст.47 Уніфікованого закону). При цьому держатель має право пред’явити позов до кожної з цих осіб окремо і до всіх разом, при цьому необов’язково додержуючись тієї послідовності, в якій вони зобов’язалися.

 

Відповідно до ст.58 Кодексу України з процедур банкрутства (далі – Кодекс) у випадках, передбачених цим Кодексом, господарський суд у судовому засіданні за участю сторін ухвалює постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру. Суд визначає строк, протягом якого ліквідатор зобов’язаний здійснити ліквідацію боржника. Цей строк не може перевищувати 12 місяців. Згідно зі ст.59 Кодексу з дня ухвали господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, члени виконавчого органу (керівник) банкрута звільняються з роботи у зв’язку з банкрутством підприємства, а також припиняються повноваження власника (органу, уповноваженого управляти майном) майна банкрута. Протягом 15 днів з дня призначення ліквідатора відповідні посадові особи банкрута зобов’язані передати бухгалтерську та іншу документацію, печатки і штампи, матеріальні та інші цінності банкрута ліквідатору.

Ст.61 Кодексу до повноважень ліквідатора відносить і заявлення ним до третіх осіб вимог щодо повернення банкруту сум дебіторської заборгованості.

 

Таким чином, враховуючи, що визнання векселедержателя банкрутом не є підставою для припинення зобов’язання за векселями, якими він володіє, і не припиняє самого векселедержателя (кредитора), трасату як і векселедержателю слід очікувати вимогу ліквідатора векселедержателя-банкрута про оплату переказного векселя.