НАУКОВИЙ ВИСНОВОК

щодо дій іпотекодавця, які зумовлюють переривання позовної давності за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки

(частина перша статті 264 ЦК України)

(справа № 201/15310/16)

І. Зміст запиту від 24.06.2021 № 377/0/26-21

Для наукового висновку щодо тлумачення та застосування норм права відповідно до п. п. 3.1., 3.2., 3.3. Положення про Науково-консультативну раду при Верховному Суді, затвердженого постановою Пленуму Верховного Суду № 1 від 02.02.2018, щодо дій іпотекодавця, які зумовлюють переривання позовної давності за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 264 ЦК України) поставлені наступні запитання:

 

1. Які саме дії іпотекодавця зумовлюють переривання позовної давності за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки?
2. Чи переривається позовна давність за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки вчиненням позичальником дій, що свідчать про визнання ним боргу за основним зобов’язанням?

 

ІІ. Нормативно-правові акти, документи та джерела, використані при проведенні науково-правової експертизи:

• Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV;
• Закон України «Про іпотеку» від 05.06.2003 № 898-IV;
• Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар (пояснення, тлумачення, рекомендації з використанням позицій вищих судових інстанцій, Міністерства юстиції, науковців, фахівців). – Т.З.: Юридична особа/ за ред. проф. І.В. Спасибо-Фатаєєвої. – Серія «Коментарі та аналітика». – Х.: Страйд 2009. – 736 с.;
• Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар Том 2 Об’єкти. Правочини. Представництво. Строки та терміни. Позовна давність. Особисті немайнові права фізичної особи. – Т.З.: Юридична особа/ за ред. проф. І.В. Спасибо-Фатаєєвої. – Серія «Коментарі та аналітика». – Х.: ЕКУС 2021. – 781 с.;
• Постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів»;
• Гонгало Б. М. Учение об обеспечении обязательств. М.: Статут, 2002. 222 с.;
• Константинова В. С. Гражданско-правовое обеспечение исполнения хозяйственных обязательств: автореф. дис. … д-ра юрид. наук. Свердловск, 1989. 32 с.;
• Рассказова Н. Ю. Вопросы общей теории обеспечительных обязательств. Правоведение. 2004. № 4. С. 41–59.;
• Цивільне право України. Загальна частина: підручник / за ред. І. А. Бірюкова, Ю. О. Заїки. 2-ге вид., змін. та допов. Київ: КНТ, 2008. 480 с.

 

IІІ. Результати науково-правового дослідження

Цей науковий висновок побудований за наступним алгоритмом:

1. Дослідження видів забезпечення виконання зобов’язання, як акцесорних (додаткових) зобов’язань.
2. Дослідження автономності іпотечного зобов’язання по відношенню до основного зобов’язання.
3. Дослідження інституту переривання строків позовної давності за іпотечним зобов’язанням

 

Дослідження видів забезпечення виконання зобов’язання, як акцесорних (додаткових) зобов’язань

 

Як зазначається у ч. 1 ст. 548 ЦК України, виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Враховуючи ключову мету застосування видів забезпечення, а саме забезпечення належного виконання основного зобов’язання, та, як наслідок, захист прав та інтересів кредитора, найбільш загальним чином визначення видів забезпечення виконання зобов’язань може бути сформульоване як сукупність правових заходів, що існують, як правило, у формі додаткових (акцесорних) зобов’язань та спрямовані на стимулювання боржника до належного виконання своїх обов’язків та/або іншим чином захищають права та інтереси кредитора у випадку неналежного виконання зобов’язання на його користь.

Поняття «акцесорність» у перекладі означає придаток (від лат. accessione) і зустрічається у цивільному праві виключно стосовно характеристики зобов’язань, які виникають при встановленні видів забезпечення виконання зобов’язань.

В юридичній літературі висловлена думка про те, що «основне і додаткове зобов’язання зв’язані як предмет і його тінь: зникає предмет – без сліду розчиняється його тінь».

Питанню правових особливостей акцесорних зобов’язань приділяли увагу значна кількість як українських так і зарубіжних науковців.

Слід відзначити, що науковці Ю. О. Заіка та О. І. Гелевей пояснюють додатковий, акцесорний характер видів забезпечення виконання зобов’язань їх метою, а саме надати кредитору додаткову можливість отримати належне йому за основним зобов’язанням.

Вчений Б. М. Гонгало зазначає, що «частіше за все забезпечувальні міри реалізуються саме завдяки праву на захист… Навіть якщо уповноважена особа використовує яку-небудь забезпечувальну міру без звернення до суду (наприклад, притримання майна несправного боржника), то й у цьому випадку чітко видно додатковий характер відповідної міри, оскільки дії уповноваженої особи являють собою реакцію на протиправну поведінку особи зобов’язаної (у наведеному прикладі право притримання виникло додатково до права вимоги, яке вже було у кредитора)».

В. С. Константинова, досліджуючи проблеми забезпечення виконання зобов’язань, виділяла в договірних зобов’язаннях два види правовідносин: регулятивні (головні) та охоронні (додаткові), де до останніх відносила: а) додаткове зобов’язання по відшкодуванню збитків та б) додаткове забезпечувальне зобов’язання, у межах якого розглядала відносини, пов’язані зі сплатою неустойки, реалізацією застави, гарантійні зобов’язання.

Крім цього, вчена Н. Ю. Рассказова, вказавши, що додатковість, залежність від основного зобов’язання є головною рисою забезпечень, наголошує на тому, що спочатку певне зобов’язання має бути визнано забезпечувальним і саме тому йому притаманна ознака акцесорності (додатковості). «Якщо зобов’язання можна віднести до забезпечень, то за ним потрібно визнати властивість акцесорності», – зазначає вчена.

Таким чином, завдяки реалізації видів забезпечення виконання зобов’язання (акцесорних зобов’язань) кредитору надається «належне за зобов’язанням» після порушення забезпеченого зобов’язання боржником, тобто на захист його порушених прав, і цей захист здійснюється за рахунок забезпечувального джерела, наявність якого й дозволяє «додатково отримати належне за зобов’язанням», що вказує на особливість видів забезпечення виконання зобов’язання як способів захисту прав кредитора у договірному зобов’язанні.

 

Дослідження автономності іпотечного зобов’язання по відношенню до основного зобов’язання

 

Частина перша статті 575 ЦК України визначає, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Більш широко розкрито визначення іпотеки у абз. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про іпотеку», де зазначено, що це – вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Як різновид застави іпотека належить до видів забезпечення виконання зобов’язання, а тому є додатковим (акцесорним) по відношенню до основного зобов’язання виконання якого вона забезпечує. Це також узгоджується з вимогами ч. 5 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» відповідно до яких іпотека має похідний характер від основного зобов’язання і є дійсною до припинення основного зобов’язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Незважаючи на акцесорність (додатковість) іпотечного зобов’язання, однак дане зобов’язання має свої відмінності, які різнять його з основним зобов’язанням, а тому для вирішення поставлених питань необхідно встановити обсяг автономії іпотечного зобов’язання.

Як зазначається в ч. 1 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Враховуючи ту обставину, що договір та рішення суду мають більш конкретний характер, оскільки підлаштовані під безпосередні відносини, що виникли між сторонами зобов’язання, сторонами судового провадження, тому надання оцінки іпотечним зобов’язанням через призму закону матиме більш осяжний та більш загальний характер.

При порівнянні основного зобов’язання з іпотечним зобов’язанням вбачається, що останнє виникає після виникнення основного зобов’язання, оскільки вимога п. 2 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про іпотеку», передбачає, що іпотечний договір повинен містити, серед іншого, зміст та розмір основного зобов’язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов’язання.

З моменту виникнення іпотечного зобов’язання воно є дійсним до моменту припинення основного зобов’язання або до закінчення строку дії іпотечного договору, а в разі своєчасного та належного виконання основного зобов’язання акцесорне зобов’язання припиняє свою дію, жодним чином не проявивши себе. Можна помилково дійти до висновку, що як такі обов’язки у іпотекодавця, практично, відсутні при належному виконанні основного зобов’язання, а проявляються лише при прострочені виконання умов основного зобов’язання. Проте такі передчасні висновки спростовуються нормами Закону України «Про іпотеку».

Для характеристики іпотечного зобов’язання доречним буде звернути увагу на декілька норм Закону.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець зобов’язаний до укладення іпотечного договору попередити іпотекодержателя про всі відомі йому права та вимоги інших осіб на предмет іпотеки, в тому числі ті, що не зареєстровані у встановленому законом порядку. У разі порушення цього обов’язку іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов’язання та відшкодування іпотекодавцем завданих збитків.

Згідно із ч. 1 ст. 12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов’язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов’язання, а в разі його невиконання – звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов’язків щодо збереження чи страхування предмета іпотеки іпотекодержатель може скористатися правами, визначеними згідно з частиною першою цієї статті, або вжити заходів для збереження чи страхування предмета іпотеки у власних інтересах та за власний кошт. Іпотекодавець зобов’язаний негайно на вимогу іпотекодержателя відшкодувати останньому всі витрати, понесені у зв’язку з вжиттям заходів щодо збереження та страхування предмета іпотеки.

Вище зазначені вимоги норм Закону дозволяють стверджувати, що у іпотекодавця виникають певні обов’язки, ще до моменту укладення договору іпотеки, а саме щодо повідомлення іпотекодержателя про всі відомі права та вимоги інших осіб на предмет іпотеки. Невиконання вказаної вимоги іпотекодавцем дозволяє іпотекодержателю вимагати дострокового виконання основного зобов’язання та відшкодування іпотекодавцем завданих збитків. При цьому, умови основного зобов’язання боржником, можуть виконуватись належно, однак невідповідна поведінка іпотекодавця, практично порушує основне зобов’язання, що надає право кредитору вимагати у боржника дострокового виконання зобов’язання: право вимагати дострокового виконання основного зобов’язання, а в разі його невиконання – звернути стягнення на предмет іпотеки, до якого може призвести поведінка іпотекодавця при порушенні обов’язків щодо збереження чи страхування предмета іпотеки.

Зазначені обставини свідчать про те, що іпотекодавець несе обов’язки, певні з яких виникають ще до моменту укладення договору іпотеки, а недотримання цих обов’язків може призвести до дострокового виконання основного зобов’язання, а в разі його невиконання – до звернення стягнення на предмет іпотеки.

Варто звернути увагу на ту обставину, що Законом встановлено лише мінімальні вимоги до змісту іпотечного зобов’язання, а тому в договорі він може узгоджуватись у більш широких обсягах, зокрема, в частині обов’язків іпотекодавця.

Проте навіть ці декілька вище зазначених норм Закону дозволяють стверджувати про часткову самостійність іпотечного зобов’язання від основного, тому що недотримання вимог цього акцесорного зобов’язання створює несприятливі умови для основного зобов’язання, які можуть призвести до дострокового його виконання.

Дії іпотекодавця можуть призвести до виникнення у кредитора права на дострокове виконання вимог основного зобов’язання, як і неналежне виконання вимог основного зобов’язання, теж призводить до негативних наслідків кінцевим результатом яких може бути звернення стягнення на предмет іпотеки.

Як зазначається у ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Слід звернути увагу, що прострочення боржником основного зобов’язання не надає заставодержателю всіх правомочностей, які належать суб’єкту відповідного права. Він не може розпорядитися предметом іпотеки (майновим правом) на власний розсуд, а тим більше пробачити борг. Його дії обмежені рамками одержання задоволення із заставленого права. Заставодержатель не має права привласнити предмет застави, крім випадків, коли сторони про це домовились. Крім того, різниця між сумою отриманою за проданий предмет застави і розміром забезпечуваного зобов’язання підлягає поверненню іпотекодавцеві. Отже, після прострочення не відбувається перехід права до заставодержателя.

 

Таким чином можна стверджувати, що порушення вимог основного, як і порушення обов’язків визначених у додатковому (акцесорному) зобов’язанні кожен по-своєму створює умови для початку перебігу строку позовної давності.

 

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За зобов’язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред’явити вимогу про виконання зобов’язання.

Обидва зобов’язання є між собою взаємопов’язаними, а тому при порушенні умов зобов’язання та виникненні у кредитора права пред’явлення вимоги про виконання зобов’язання в обох зобов’язаннях починається перебіг позовної давності. Проте, оскільки іпотечне зобов’язання має свою обмежену автономію, то позовна давність у цьому зобов’язанні обчислюється окремо відносно основного та відносно додаткового зобов’язання.

Таким чином, позовна давність обчислюється окремо щодо основної і щодо кожної додаткової вимоги. Відтак можливий сплив позовної давності щодо додаткової вимоги, тоді як за основною вимогою позовна давність триватиме. Але якщо позовна давність спливла за основною вимогою, то вважатиметься, що вона спливла і стосовно додаткової вимоги.

Отже, порушення обов’язків іпотекодавцем в акцесорному зобов’язані, створює умови, які в подальшому через пасивну поведінку кредитора/іпотекодержателя можуть призвести до початку перебігу строків позовної давності. При цьому, строки позовної давності будуть окремо обчислюватись щодо основного і окремо щодо додаткового (акцесорного) зобов’язання.

 

Дослідження інституту переривання строків позовної давності за іпотечним зобов’язанням

 

Як визначається у ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов’язку.

Переривання позовної давності передбачає, що внаслідок учинення особою певних дій перебіг строку, що почався, припиняється, а після переривання починає свій перебіг заново. Фактично переривання означає перенесення на майбутнє початкового моменту перебігу позовної давності з юридичним знищенням часу, що минув до переривання.

У цьому випадку законодавиць робить спеціальний акцент на тому, що ключове значення має не стільки спрямування волі боржника, скільки те, як його дії сприймаються розумним кредитором. Можливо феномен переривання позовної давності у подібній ситуації може пояснюватись крізь призму доктрини несуперечливої поведінки (venire contra factum proprium), що отримало також назву принципу естопель.

Зважаючи на ту обставину, що строки позовної давності обчислюються окремо по іпотечному та основному зобов’язаннях, слід дійти висновку, що й дії, які свідчать про визнання іпотекодавцем свого обов’язку, теж повинні відноситись до іпотечного зобов’язання.

При цьому, в разі вчинення боржником дій, що свідчить про визнання ним свого боргу відбувається переривання позовної давності лише за основним зобов’язанням, а в разі вчинення іпотекодавцем дій, що свідчить про визнання ним свого обов’язку за іпотечним договором, відбувається переривання позовної давності лише за іпотечним зобов’язанням.

Сприяє такому тлумаченню зазначених норм права і сама конструкція ч. 1 ст. 264 ЦК України, яка на рівні з діями, які свідчать про визнання свого боргу (притаманного боржнику за основним зобов’язанням), передбачає дії, які свідчить про визнання іншого обов’язку (притаманного іпотекодавцю за іпотечним зобов’язанням). Особливо якщо зважити на те, що іпотекодавцем може бути не боржник за основним зобов’язанням (майновий поручитель).

Закон України «Про іпотеку» передбачає, що іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя: зводити, знищувати або проводити капітальний ремонт будівлі (споруди), розташованої на земельній ділянці, що є предметом іпотеки, чи здійснювати істотні поліпшення цієї земельної ділянки; передавати предмет іпотеки у наступну іпотеку; відчужувати предмет іпотеки; передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування (ч. 3 ст. 9 Закону).

Згідно із ч. 2 ст. 10 Закону України «Про іпотеку»  іпотекодавець повинен своєчасно повідомляти іпотекодержателя про будь-яку загрозу знищення, пошкодження, псування чи погіршення стану предмета іпотеки, а також про будь-які обставини, що можуть негативно вплинути на права іпотекодержателя за іпотечним договором.

Оскільки дії іпотекодавця, які б свідчили про визнання ним свого обов’язку перш за все повинні бути зрозумілими іпотекодержателю (кредитору), тому саме дії зазначені у вище вказаних статтях Закону здатні однозначно переконати іпотекодержателя в тому, що іпотекодавець визнає свій обов’язок, як іпотекодержателя, а не як боржника за основним зобов’язанням. Слід додати, що у договорі узгодженому сторонами іпотечного зобов’язання перелік цих дій може бути розширений порівняно із Законом.

 

Враховуючи викладене, слід дійти висновку, що:

1. Діями, які зумовлюють переривання позовної давності за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки можуть бути такі дії іпотекодавця, які полягають в отриманні згоди іпотекодержателя: для зведення, знищення або проведення капітального ремонту будівлі (споруди), розташованої на земельній ділянці, що є предметом іпотеки, чи здійснення істотних поліпшень цієї земельної ділянки; для передавання предмету іпотеки у наступну іпотеку; для відчуження предмету іпотеки; для передавання предмету іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування (ч. 3 ст. 9 Закону України «Про іпотеку»), а також своєчасне повідомлення іпотекодержателя про будь-яку загрозу знищення, пошкодження, псування чи погіршення стану предмета іпотеки та про будь-які обставини, що можуть негативно вплинути на права іпотекодержателя за іпотечним договором (ч. 2 ст. 10 Закону України «Про іпотеку»). Окрім того, договором іпотеки сторони можуть визначити також інші дії подібного характеру. Але такі дії мають бути пов’язаними із акцесорним зобов’язанням, а не основним.
2. При вчинені позичальником дій, що свідчать про визнання ним боргу по основному зобов’язанню не переривається позовна давність за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки строки давності за основним і акцесорним (додатковим) зобов’язаннями обчислюються окремо.

 

  Член Науково-консультативної ради при ВС,

  доктор філософії права (к.ю.н.), доцент

 

  Єфімов О.М.

  20 липня 2021 року