Щодо підстав розірвання договору оренди землі (стаття 651 ЦК України)

Posted on by

НАУКОВИЙ ВИСНОВОК

щодо підстав розірвання договору оренди землі

(стаття 651 ЦК України)

(справа № 291/1009/18)

І. Зміст запиту від 23.06.2020 № 358/0/26-20

Для наукового висновку щодо тлумачення та застосування норм права відповідно до п. п. 3.1., 3.2., 3.3. Положення про Науково-консультативну раду при Верховному Суді, затвердженого постановою Пленуму Верховного Суду № 1 від 02.02.2018, щодо підстав розірвання договору оренди землі (стаття 651 ЦК України) поставлені наступні запитання:

 

  1. Чи є виділ за розподільчим балансом реорганізацією юридичної особи?
  2. Чи виникають у такого правонаступника права та обов’язки за договором оренди землі?

 

ІІ. Нормативно-правові акти, документи та джерела, використані при проведенні науково-правової експертизи:

  • Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV – ЦКУ;
  • Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI – ПКУ;
  • Кодекс законів про працю України – КЗпП України;
  • Закон України «Про оренду землі» від 06.10.1998 № 161-XIV;
  • Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 № 2121-III;
  • Закон України «Про страхування» від 07.03.1996 № 85/96-ВР;
  • Закон України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 № 1556-VII;
  • Закон України «Про безпечність та гігієну кормів» від 21.12.2017 № 2264-VIII;
  • Постанова Кабінету Міністрів України «Про врегулювання питань відносно забезпечення захисту майнових прав селян в процесі реформування аграрного сектора економіки» (Методика, п.2) від 28.01.2001 № 177;
  • Наказ Міністерства фінансів України «Про затвердження Порядку формування Єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів» від 22.12.2011 № 1691.
  • Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар (пояснення, тлумачення, рекомендації з використанням позицій вищих судових інстанцій, Міністерства юстиції, науковців, фахівців). – Т.З.: Юридична особа/ за ред. проф. І.В. Спасибо-Фатаєєвої. – Серія «Коментарі та аналітика». – Х.: Страйд 2009. – 736 с.
  • Юридична енциклопедія: В 6 т./Редкол.: Ю70 Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К.: «Укр.енцикл.», 1998 – ISBN 966-7492-00-1 T.5: п-с. – 2003. – 736 с.: іл. – ISBN 966-7492-05-2;
  • Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, 1977. — Стор. 507;
  • Братусь С.Н. Субъекты гражданского права/С.Н. Братусь. – М.: Изд-во юридической литературы, 1950. – 367 [355-356];
  • Суханов Е.А. Реорганизация акционерных обществ и других юридических лиц/ Е.А. Суханов//Хозяйство и право. – 1996. – №1. – с. 148-152;
  • Смагина И.А. Предпринимательское право: учебное пособие/И.А. Смагина. – 128 с.;
  • Теоретико-методологічні підходи до розуміння приватного права в сучасних умовах. /Реорганізація юридичних осіб: теоретико-правові аспекти/ Сіщук Л.В. – [32-36];
  • Коровайко А.В. Реорганизация хозяйственных обществ. Теория, законодательство, практика : учебное пособие / А.В. Коровайко. – М. : НОРМА, 2001. – 112 с.;
  • Лаптев В.В. Правовое положение государственных промышленных предприятий в СССР / В.В. Лаптев ; под ред. Л.М. Шор. – М. : АН СССР, 1963. – 288 с.;
  • Бакунина Е.В. Совершенствование правового регулирования реорганизации хозяйственных лиц: дис. канд. юрид. наук: 12.00.03 «Гражданское право; предпринимательское право; семейное право; международное частное право» / Е.В. Бакунина. – М., 2005. – 216 с.;
  • Черепахин Б. Б. Правопреемство по советскому гражданскому праву / Черепахин Б. Б. // Труды по гражданскому праву. – М. : Статут, 2001. – С. 311.;
  • Хвостов В.М. Система римского права : учебник / Хвостов В. М. – М. : Издательство «Спарк», 1996. – с. 138-144.;
  • Часопис Київського університету права 2012/3.: Проблеми цивільного та підприємницького права». Гелич А.О. «Співвідношення понять «об’єкти цивільного правовідношення» та «об’єкт цивільного правонаступництва» с. 177-181. file:///C:/Users/HP/Google%20%D0%94%D0%B8%D1%81%D0%BA/177.pdf

 

IІІ. Результати науково-правового дослідження

Цей науковий висновок побудований за наступним алгоритмом:

  1. Дослідження поняття «реорганізація» у словниках, енциклопедіях та наукових юридичних працях.
  2. Дослідження поняття «реорганізація» в чинному законодавстві України.
  3. Дослідження інституту виділу, його співвідношення з іншими видами реорганізації та аналіз підстав для віднесення виділу до видів реорганізації.
  4. Аналіз підстав виникнення прав та обов’язків за договором оренди землі у правонаступника орендаря земельної ділянки – юридичної особи, що утворилась в результаті виділу.

 

Дослідження поняття «реорганізація» у словниках, енциклопедіях та наукових юридичних працях.

Відповідно до Словника української мови (Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, 1977. — стор. 507) термін «реорганізація» визначений наступним чином:

РЕОРГАНІЗА́ЦІЯ, ї, жін. – перебудова, перетворення, зміна структури, форми організації, управління і т. ін.

РЕОРГАНІЗО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., РЕОРГАНІЗУВА́ТИ, ую, уєш, недок. і док., перех.- перебудовувати, перетворювати, змінювати структуру, форму організації, управління і т. ін.

//  у що. Перетворювати що-небудь у щось з метою поліпшення.

 

Відповідно до Юридичної енциклопедії: В 6 т./Редкол.: Ю70 Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К.: «Укр.енцикл.», 1998 – ISBN 966-7492-00-1 T.5: п-с. – 2003. – 736 с.: іл. – ISBN 966-7492-05-2. термін «реорганізація» визначений наступним чином:

 

РЕОРГАНІЗАЦІЯ (франц. réorganization – перетворення, від r é… – префікс, що означає поновлення або повторення дії, і organization – впорядкування, від лат. оrganum, грец. Ôpyavov – інструмент, знаряддя) – перетворення або зміна структури чи організаційної форми підприємства, установи, організації, закладу тощо, а також перебудова будь-якої системи чи структури управління. У результаті реорганізації виникають нові суб’єкти або нова юридична особа, що є правонаступницею реорганізованої.

 

Таким чином, якщо дослівно тлумачити лексичне поняття «реорганізація», то можна дійти висновку, що реорганізація – це будь-яка перебудова, перетворення, зміна структури, форми організації, управління, підприємства і т.ін., а також перебудова будь-якої системи чи структури управління.

 

У деяких наукових працях погляди вчених радянського та сучасного періодів щодо поняття «реорганізація» зводяться до одного із способів припинення юридичної особи. Так, ще С.М. Братусь зазначав, що в радянському праві основною формою припинення юридичних осіб вважалася їх реорганізація – припинення юридичної особи без ліквідації справ і майна. Є.О. Суханов також розглядає реорганізацію юридичних осіб як припинення, яке тягне перехід прав та обов’язків раніше існуючих юридичних осіб до інших юридичних осіб. І.А. Смагіна вказує, що реорганізація – це припинення організації, внаслідок чого здійснюється перехід прав та обов’язків до інших осіб.

Таким чином, зазначені науковці в основу визначення реорганізації покладають ознаку припинення юридичної особи, при цьому нехтуючи тим, що при реорганізації відбувається не лише припинення юрособи, а й створення нової (нових) юрособи, до якої (яких) і переходять права та обов’язки реорганізованої юрособи. Тобто реорганізація як результат певного процесу має два аспекти: припинення існуючої юридичної особи та створення нової юридичної особи. При цьому ключовим аспектом є саме створення, оскільки реорганізація має за основну мету перехід прав та обов’язків від однієї юридичної особи до іншої.

Тож реорганізацію необхідно розглядати не лише і не стільки з точки зору припинення юридичної особи, як з точки зору правонаступництва – переходу прав та обов’язків від правопопередника до правонаступника(ів).

Найбільш вдалою з цього приводу видається позиція С.В. Мартишкіна, який зазначає, що реорганізація – це особливий процес, в результаті якого відбувається припинення та/або створення юридичної особи, що зумовлено переходом прав і обов’язків юридичної особи – правопопередника у порядку правонаступництва до іншої юридичної особи – правонаступника. Схожі наукові підходи висловлюються й іншими вченими, зокрема П.П. Черевко, І.С. Шиткіною та іншими. При цьому в обґрунтування наведених міркувань вчені вказують на те, що первинне значення у процесі реорганізації (злиття, приєднання, виділу, поділу, перетворення) відіграє припинення та/або виникнення нової юридичної особи як суб’єкта цивільних правовідносин, а не майнової бази.

Разом із тим, такі види реорганізації, як злиття, поділ і перетворення передбачають припинення юридичної особи (юридичних осіб) і створення нової (нових) – її правонаступника(ів), тоді як приєднання передбачає тільки припинення суб’єкта, який приєднується, а виділ – лише створення нової юридичної особи. Таким чином, ані виникнення, ані припинення юридичних осіб самі по собі не є визначальними загальними ознаками для всіх видів реорганізації. Вони визначають фактичний процес, відповідний тому чи іншому встановленому законом виду реорганізації.

 

Отже, абсолютно логічно виникає питання про ознаки реорганізації як визначеної юридичної процедури.

На думку А.В. Коровайко, під реорганізацією слід розуміти спосіб консолідації або поділу майна учасниками юридичної особи на основі їх суб’єктивних інтересів.

Як вважає В.В. Лаптев, раніше існуюче підприємство як виробничо-господарський комплекс може при реорганізації не піддатися жодній зміні, але з правової точки зору це підприємство лише припиняє своє існування як суб’єкт права, або зберігається, але в зміненому вигляді – з іншим складом майна, статутним фондом і т. п.

Є.В. Бакуліна в якості характерних рис реорганізації вказує те, що реорганізація – це передбачений законом порядок юридичних та фактичних дій, які в сукупності призводять до необхідного економічного та правового результату. Реорганізація (за виключенням реорганізації в формі перетворення) спрямована на передачу майна, включаючи борги (економічний результат).

Таким чином, найбільш обґрунтованою видається точка зору тих науковців, які під реорганізацією юридичних осіб розуміють процес припинення та/або створення юридичної особи, внаслідок якого відбувається перехід прав і обов’язків юридичної особи – правопопередника до іншої юридичної особи (осіб) – правонаступника(ів). Причому припинення юридичної особи і її створення можуть бути як альтернативними результатами реорганізації, так і такими, що одночасно присутні як один результат. Так, приєднання має наслідком виключно припинення юридичної особи, що приєднується, без створення нової; виділ – має наслідком створення нової юридичної особи без припинення будь-якої, а об’єднання має наслідком припинення юридичних осіб, що об’єднуються та створення нової одночасно.

 

Дослідження поняття «реорганізація» в чинному законодавстві України.

Термін «реорганізація» зустрічається в багатьох нормативно-правових актах. Однак загального та однозначного його визначення для всіх (або принаймні, більшості) видів правовідносин не міститься у жодному із них.

 

Так, стаття 104 ЦКУ, на яку посилаються прихильники точки зору, що виділ не відноситься до реорганізації, не містить поняття останньої, а лише зазначає, що юридична особа припиняється шляхом ліквідації та реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення). У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов’язки переходять до правонаступників.

Буквальний аналіз цієї норми свідчить, що законодавець чітко зазначає (конкретизує), при яких саме формах реорганізації відбувається припинення юридичної особи. Якби ж законодавець вважав, що визначальною ознакою реорганізації є припинення юрособи, то конкретизація способів реорганізації була б зайвою, а наведена норма була б викладена наступним чином: «юридична особа припиняється в результаті реорганізації або ліквідації».

 

У ст. 107 ЦКУ законодавець при визначенні порядку припинення юридичної особи також конкретизує види реорганізації – злиття, приєднання, поділ та перетворення. Така конкретизація не є логічною у випадку, якби визначальною ознакою реорганізації було обов’язково припинення юридичної особи. Це ще раз доводить тезу, що реорганізація не обмежується лише чотирма її формами, визначеними в ст. 104 ЦКУ, – злиття, приєднання, поділ, перетворення. У цій нормі ЦКУ конкретизовані лише ті види реорганізації, що мають наслідком припинення юридичних осіб. Проте відсутня вказівка законодавця на те, що перелік видів реорганізації юридичної особи, зазначений у ст.104 ЦКУ, є вичерпним переліком усіх видів реорганізації.

 

Та й сама назва статті 107 ЦКУ: «Припинення юридичної особи» вже свідчить про те, що у ній йдеться виключно про способи та порядок припинення юридичної особи. Якби законодавець мав на меті врегулювати вказаною статтею форми та порядок реорганізації, то і статтю назвав би відповідно. Отже, вказана стаття не може бути єдиною та достатньою підставою для твердження, що виділ не відноситься до реорганізації та не є її видом.

 

На противагу, у низці законів та підзаконних нормативно-правових актів виділ поряд із злиттям, приєднанням, поділом, та перетворенням вказується у якості виду реорганізації.

Так, у Законі України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 № 2121-III (ст. 2) реорганізація визначається як злиття, приєднання, виділення, поділ банку, зміна його організаційно-правової форми (перетворення), наслідком яких є передача, прийняття його майна, коштів, прав та обов’язків правонаступникам.

У Законі України «Про страхування» від 07.03.1996 № 85/96-ВР (ст. 43) під реорганізацією страховика-резидента розуміють злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення.

У КЗпП України під реорганізацією розуміється злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення (ч. 3 ст. 36).

ПКУ в пп. 98.1.4 виділення з платника податків інших платників податків відносить до реорганізації.

Закон України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 № 1556-VII передбачає, що підставою для переоформлення ліцензії на провадження освітньої діяльності є реорганізація юридичних осіб, що мають ліцензії на провадження освітньої діяльності, шляхом перетворення, злиття, поділу, виділу або приєднання однієї юридичної особи до іншої (ч. 7 ст. 24).

Згідно з ч. 17 ст. 14 Закону України «Про безпечність та гігієну кормів» від 21.12.2017 № 2264-VIII переоформлення експлуатаційного дозволу здійснюється територіальним органом компетентного органу безоплатно у разі реорганізації оператора ринку – юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу або виділу.

В Методиці уточнення складу і вартості пайових фондів майна членів колективних сільськогосподарських підприємств, у тому числі реорганізованих, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 28.01.2001 № 177, реорганізація визначається як припинення діяльності підприємства шляхом злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення з наступним переходом до новостворених підприємств усіх майнових прав та обов’язків колишнього підприємства (п. 2).

Порядок формування Єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 22.12.2011 № 1691, формами реорганізації розпорядника бюджетних коштів (одержувача бюджетних коштів) називає приєднання, злиття, виділ, поділ, перетворення (п. 4.3).

Аналогічний підхід та віднесення виділу до видів реорганізації міститься і в цілій низці інших підзаконних нормативно-правових актів.

 

Таким чином, необхідною характерною ознакою реорганізації є саме перехід майна, прав та обов’язків юридичної особи, що реорганізується, до її правонаступників. Припинення юридичної особи чи осіб, що реорганізуються, визначальною ознакою реорганізації не є.

Зважаючи на наведені нормативно-правові акти, в яких виділ (виділення) зазначена як вид реорганізації, слід дійти висновку про те, що виділ (виділення) є одним з видів реорганізації, а ст.104 ЦКУ зазначає лише перелік тих видів реорганізації, які мають наслідком припинення юридичної особи. Твердження про те, що ст.104 ЦКУ містить вичерпний перелік видів реорганізації, мало би наслідком колізії між ЦКУ та наведеними вище актами законодавства.

 

Дослідження інституту виділу, його співвідношення з іншими видами реорганізації та аналіз підстав для віднесення виділу до видів реорганізації.

Відповідно до ч. 1 ст. 109 ЦКУ виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов’язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб.

Отже, виділ має необхідну характерну ознаку реорганізації – перехід майна, прав та обов’язків юридичної особи, що реорганізується, до її правонаступника(ів).

З аналізу цієї норми слідує, що при виділі здійснюється парцелярне (часткове) правонаступництво. Таке ж правонаступництво характерне і для поділу.

Так, під поділом розуміється припинення юридичної особи з передаванням усього її майна, прав та обов’язків більше ніж одній новоствореній юридичній особі згідно з розподільчим балансом. Тобто поділ, як і виділ, на відміну від інших видів реорганізації: злиття, приєднання та перетворення, передбачає передання частини майна, прав та зобов’язань правонаступникам.

Особливістю виділу порівняно з іншими видами реорганізації є те, що реорганізована юридична особа (правопопередник) продовжує своє існування як така – відбувається лише зміна складу її майна, прав та обов’язків. Саме ця особливість спричинила відносно окреме регулювання процедури виділу в ЦКУ – йому присвячена окрема стаття (ст.109). Однак правова природа та наслідки виділу є ідентичними з іншими чотирма видами реорганізації. Окрім єдиного наслідку, який не дозволяє включити виділ у перелік видів реорганізації, зазначений у ст.104 ЦКУ, а саме припинення юридичної особи. При виділі такий наслідок відсутній.

З аналізу усього вищенаведеного абсолютно логічним є висновок, що виділ – це вид реорганізації юридичної особи з парцелярним правонаступництвом, що передбачає передання частини майна, прав та зобов’язань, визначених розподільчим балансом, одній або більше новій юридичній особі (правонаступникам), які створюються в результаті виділу.

 

Аналіз підстав виникнення прав та обов’язків за договором оренди землі у правонаступника орендаря земельної ділянки – юридичної особи, що утворилась в результаті виділу.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі – це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998 № 161-XIV орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

У ч. 4 ст. 34 Закону України «Про оренду землі» міститься норма, згідно із якою реорганізація юридичної особи – орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

Це означає, що перехід права оренди до правонаступника реорганізованої юрособи не відбувається лише у разі, коли сторони в договорі оренди прямо обумовили, що:

  • після реорганізації орендаря право оренди до його правонаступників не переходить; та/або
  • в разі реорганізації орендаря договір оренди припиняється.

Якщо ж у договорі оренди землі взагалі нічого не вказано щодо цього питання, або продубльована норма ч. 4 ст. 34 Закону України «Про оренду землі», то право оренди земельної ділянки переходить у процесі реорганізації до правонаступника юридичної особи-орендаря.

 

Вище вже було обґрунтовано, що виділ є видом реорганізації юридичної особи. Отже, ч. 4 ст. 34 Закону України «Про оренду землі» застосовується також у випадку реорганізації орендаря шляхом виділу. Тож внаслідок реорганізації орендаря шляхом виділу права та обов’язки орендаря за договором оренди землі можуть переходити за розподільчим балансом до правонаступника – особи, яка створена у результаті виділу, якщо інше не передбачено таким договором.

 

Враховуючи викладене, слід дійти таких висновків:

  1. Виділ – це вид реорганізації юридичної особи з парцелярним правонаступництвом, що передбачає передання частини майна, прав та зобов’язань, визначених розподільчим балансом, одній або більше новій юридичній особі (правонаступникам), які створюються в результаті виділу.
  2. В результаті реорганізації юридичної особи шляхом виділу до новоствореної юридичної особи можуть переходити (передаватися за розподільчим балансом) права та обов’язки орендаря за договором оренди землі, який був укладений між юридичною особою – праводавцем та орендодавцем, якщо інше не передбачено договором оренди землі. Тож якщо права та обов’язки орендаря (юридичної особи, з якої здійснюється виділ) були передані останньою за розподільчим балансом новоствореній юридичній особі (правонаступнику), то остання набуває таких прав та обов’язків в результаті реорганізації.

 

          Член Науково-консультативної ради при ВС,

          доктор філософії права (к.ю.н.), доцент

         

          Єфімов О.М.

      17 липня 2020 року