ВИСНОВОК НАУКОВО-ПРАВОВОЇ ЕКСПЕРТИЗИ
щодо правомірності звернення учасника товариства з обмеженою відповідальністю з позовом про визнання недійсним договору, укладеного товариством з третьою особою
І. Зміст запиту
До Єфімова Олександра Миколайовича, доцента, кандидата юридичних наук, доцента кафедри цивільного та трудового права Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, звернулося Товариства з обмеженою відповідальністю «ВТК «Каштан», іменоване надалі «Товариство» (код ЄДРПОУ 00309298; місцезнаходження: 03179, місто Київ, проспект Перемоги, 123) із запитом про проведення науково-правової експертизи щодо правомірності звернення учасника товариства з обмеженою відповідальністю з позовом про визнання недійсним договору, укладеного товариством з третьою особою:
Учасник ТОВ «ВТК Каштан» (далі – Позивач) звернувся до суду з позовом до ТОВ «ВТК Каштан» і третьої особи про визнання недійсним договору іпотеки, укладеного між ТОВ «ВТК Каштан» та третьою особою.
Згідно із позовною заявою заявлені позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладенням спірної угоди порушені охоронювані законом права та інтереси ТОВ «ВТК Каштан» та його учасників.
З наведеного вбачається, що Позивач, який хоча і являється учасником Товариства, якому належить частка у статутному капіталі у розмірі 93,0185%, звернувся із даним позовом не за захистом власних інтересів, а за захистом інтересів інших осіб: ТОВ «ВТК Каштан» та його учасників.
Відповідно до ст. 167 Господарського кодексу України корпоративні права – це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останнього відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
За змістом п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарським судам підвідомчі, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов’язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
За приписами ст. 10 Закону України «Про господарські товариства» та ст. 116 Цивільного кодексу України учасники господарського товариства мають право: брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, крім випадків, встановлених законом; брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди); вийти в установленому порядку з товариства; здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом; одержувати інформацію про діяльність товариства, а також можуть мати інші права, передбачені законодавством і установчими документами товариства.
У п. 11 постанови Пленум Верховного Суду України від 24.10.2008 № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» зазначено, що акціонери (учасники) господарського товариства не вправі звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших акціонерів (учасників) господарського товариства та самого товариства поза відносинами представництва, а також обґрунтовувати свої вимоги порушенням прав інших акціонерів (учасників) товариства.
Пунктом 51 вищевказаної Постанови визначено, що законом не передбачено право акціонера (учасника) господарського товариства звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів товариства поза відносинами представництва. На цій підставі господарським судам належить відмовляти акціонерам (учасникам) господарського товариства в задоволенні позову про укладення, зміну, розірвання чи визнання недійсними договорів та інших правочинів, вчинених господарським товариством. Спори цієї категорії є підвідомчими (підсудними) господарським судам незалежно від їх суб’єктного складу на підставі пункту 4 частини першої статті 12 ГПК, якщо акціонер (учасник) господарського товариства обґрунтовує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав.
З огляду на вищевикладене, виникли певні питання, щодо яких просимо Вас провести науково-правову експертизу та надати Висновок науково-правової експертизи.
На вирішення поставлено наступне питання:
Чи є належним спосіб захисту, який обрав Позивач, звернувшись до суду з позовом до ТОВ «ВТК Каштан» та третьої особи про визнання недійсним договору іпотеки, укладеного між ТОВ «ВТК Каштан» та третьою особою?
ІІ. Юридичні підстави проведення науково-правової експертизи
1) Атестат доцента ДЦ № 046372, виданий Єфімову Олександру Миколайовичу на підставі рішення Атестаційної колегії від 25.02.2016 р., (протокол № 1/02-Д);
2) Диплом кандидата юридичних наук ДК № 034635, виданий Єфімову Олександру Миколайовичу на підставі рішення президії Вищої атестаційної комісії України від 08.06.2006 р. (протокол № 37-06/6);
3) Закон України «Про наукову і науково-технічну експертизу» від 10.02.1995 р. № 51/95-ВР;
4) Наказ Міністерства освіти і науки України від 12.01.2004 р. № 12 «Про проведення державної акредитації фізичних та юридичних осіб на право проведення наукової та науково-технічної експертизи».
ІІІ. Нормативно-правові акти, документи та джерела, використані при проведенні науково-правової експертизи:
- Цивільний кодекс України від 16.01.2013 р. № 435-IV – ЦКУ;
- Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.1991 р. № 1798-ХІІ – ГПКУ;
- Закон України «Про господарські товариства» від 19.09.1999 р. № 1576-ХI;
- Закон України «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008 р. № 1514-VI;
- Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України
(справа про охоронюваний законом інтерес) від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 у справі № 1-10/2004; - Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» від 24.10.2008 № 13.
- Результати науково-правового експертного дослідження
Це науково-правове експертне дослідження здійснено за наступним алгоритмом:
- Дослідження співвідношення статусу майна товариства з обмеженою відповідальністю та його учасників та розподіл відповідальності між ними.
- Аналіз інституту права на непрямий (похідний) позов.
- Дослідження процесуальних аспектів стосовно статусу учасників справи.
Дослідження співвідношення статусу майна товариства з обмеженою відповідальністю та його учасників та розподіл відповідальності між ними.
Згідно зі ст.80 Цивільного кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Вона наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. При цьому юридична особа набуває цивільних прав та обов’язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (ст.92 ЦКУ). Такий порядок набуття та здійснення цивільних прав і обов’язків юридичною особою не призводить до виникнення відношення представництва і ним не є. Це підтверджується і частиною третьою ст.56 ГПКУ, яка такий порядок набуття прав і обов’язків класифікує як самопредставництво, урівнюючи його із самостійним набуттям прав і обов’язків фізичною особою та відмежовуючи його від представництва.
Отже, орган юридичної особи, уповноважений діяти від її імені, не є представником. При цьому лише у випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов’язків і здійснювати їх через своїх учасників. Тобто учасники юридичної особи за загальним правилом не є її представниками, та можуть набувати статусу таких лише у випадках, встановлених законом.
Згідно зі ст.96 ЦКУ за своїми зобов’язаннями юридична особа відповідає самостійно усім належним їй майном. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов’язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов’язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом (ст.140 Закону України «Про господарські товариства»).
Таким чином законодавець розмежовує відповідальність юридичної особи та її засновників, включаючи майнову. З цього слід дійти висновку про те, що дії юридичної особи (правочини) через її органи можуть спричинити негативні наслідки для майна такої юридичної особи і не можуть мати прямих негативних наслідків для її учасників чи тягнути будь-яку відповідальність для них. Слід зазначити, що така відсутність прямих негативних наслідків для учасника юридичної особи не виключає таких негативних наслідків у непрямій формі.
Отже, дії органу юридичної особи, уповноваженої від її імені набувати прав і обов’язків, можуть мати прямі наслідки виключно для юридичної особи, які своєю чергою можуть бути причиною негативних наслідків учасників: зменшення прибутку, що підлягає розподілу між учасниками, втрата майна, на яке учасник може мати право у разі ліквідації юридичної особи.
Таким чином, правочин, укладений органом юридичної особи від її імені може мати як наслідок вплив на майновий стан такої юридичної особи та як наслідок порушувати особисті майнові чи немайнові права такої юридичної особи, та не може порушувати безпосередньо прав учасників такої юридичної особи.
Аналіз інституту права на непрямий (похідний) позов.
Враховуючи висновок про відсутність прямих наслідків укладених юридичною особою правочинів для учасників такої юридичної особи, слід стверджувати, що права на прямий позов про визнання правочину, укладеного юридичною особою, учасник мати не може. Мова може йти лише про так званий непрямий або похідний позов.
Як відомо непрямі позови уперше почали застосовуватися в країнах англо-саксонської системи права. У США позов учасника/акціонера в інтересах корпорації називається похідним позовом (derivative suit). Непрямий або похідний характер такого позову полягає в тому, що вимога, яку заявляє позивач, стосується його прав не безпосередньо, а опосередковано. Таким позовом позивач просить суд захистити безпосередньо інтереси компанії, в прибутковості якої він зацікавлений. Право ж учасника компанії на дивіденди залежить від прибутку компанії, який учасник прагне захистити опосередковано, як похідне право.
Проте в українському законодавстві право на непрямий/похідний позов не передбачено. Спроба запровадити похідні позови була зроблена у Законі України «Про акціонерні товариства» від 17 вересня 2008 року № 514-VI. У ч.2 ст.72 цього Закону передбачалось таке: «У разі недотримання особою, заінтересованою у вчиненні товариством правочину, вимог, передбачених статтею 71 цього Закону, та вчинення товариством правочину з юридичною особою, всі акції (частки, паї) якої належать цій особі та/або її афілійованим особам, товариство або будь-хто з його акціонерів має право вимагати визнання цього правочину судом недійсним і відшкодування збитків та/або моральної шкоди». Проте ця норма була виключена Законом України від 03.02.2011 № 2994-VI. Виключення вказаної норми із Закону України «Про акціонерні товариства» є свідченням відмови законодавця від ідеї непрямих/похідних позовів учасників юридичних осіб.
Дослідження процесуальних аспектів стосовно статусу учасників справи.
Відповідно до ст.45 і ст.4 ГПКУ сторонами в судовому процесі – позивачами і відповідачами можуть бути: юридичні особи та фізичні особи – підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Застереження законодавця щодо захисту саме «своїх» порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів позбавляє учасників господарських правовідносин на непрямий/похідний позов. Між позивачем і відповідачем має існувати матеріальне правовідношення, в межах якого відбувається порушення прав та інтересів саме позивача, за усуненням якого (порушення) позивач звертається до суду.
Як було зазначено раніше, укладення юридичною особою правочину з третьою особою може мати вплив і наслідки (негативні чи позитивні в межах господарського ризику) для майна сторін такого правочину, які є учасниками вказаного матеріального-правового відношення.
Отже, з укладенням оспорюваного правочину статусу учасників таких правовідносин набувають юридична особа і третя особа – сторони правочину. З цього слідує висновок про те, що учасниками справи – позивачем і відповідачем щодо недійсності/дійсності такого правочину можуть бути лише вони.
Учасник юридичної особи не є учасником такого матеріального правовідношення. Проте учасник юридичної особи може набути статусу учасника справи, як представник юридичної особи. У такому разі статус позивача набуває юридична особа, а відповідача – третя особа, з якою укладено правочин. Учасник юридичної особи набуває статусу представника, а не позивача.
Процесуально-правова конструкція, в якій учасник юридичної особи є позивачем, що пред’явив вимогу відповідачам: такій юридичній особі і третій особі – сторонам оспорюваного правочину, унеможливлює задоволення такого позову з причини відсутності матеріально-правових відносин між позивачем і відповідачами щодо укладеного між відповідачами правочину, а також з принципу заборони процесуального сумісництва (ст.58 ГПКУ).
Зазначений висновок підтверджується також наступним. Конституційний Суд України у Рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 зазначив, що акціонер може захищати свої безпосередні права чи охоронювані законом інтереси шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оспорювання чи невизнання самим товариством, учасником якого він є, органами чи іншими акціонерами цього товариства; порядок судового захисту порушених будь-ким, у тому числі третіми особами, прав чи охоронюваних законом інтересів товариства, які не можуть вважатися тотожними простій сукупності індивідуальних охоронюваних законом інтересів його акціонерів, визначається законом.
У п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» від 24.10.2008 №13 зазначено, що акціонери (учасники) господарського товариства не вправі звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших акціонерів (учасників) господарського товариства та самого товариства поза відносинами представництва, а також обґрунтовувати свої вимоги порушенням прав інших акціонерів (учасників) товариства.
Враховуючи викладене слід дійти висновку, що спосіб захисту, який обрав учасник товариства з обмеженою відповідальністю ТОВ «ВТК Каштан», звернувшись до суду з позовом до ТОВ «ВТК Каштан» та третьої особи про визнання недійсним договору іпотеки, укладеного між ТОВ «ВТК Каштан» та третьою особою, є неналежним способом захисту.
Єфімов О.М.
1 червня 2018 року