Щодо наявності порушення корпоративних прав учасника товариства з обмеженою відповідальністю внаслідок укладення директором товариства договору з перевищенням повноважень

Posted on by

НАУКОВИЙ ВИСНОВОК

щодо наявності порушення корпоративних прав учасника товариства з обмеженою відповідальністю внаслідок укладення директором товариства договору з перевищенням повноважень

(справа № 904/920/19)

І. Зміст запиту від 18.02.2020 № 24.2-15/904/920/19/111/2020

Для наукового висновку щодо тлумачення та застосування норм права відповідно до п.п.3.1., 3.2., 3.3. Положення про Науково-консультативну раду при Верховному Суді, затвердженого постановою Пленуму Верховного Суду № 1 від 02.02.2018, щодо наявності порушення корпоративних прав учасника товариства з обмеженою відповідальністю поставлені наступні запитання:

 

  1. У господарському товаристві, до складу якого входять тільки двоє учасників – чи є укладання директором (який є учасником товариства з часткою у статутному капіталі 50%), договору з перевищенням повноважень (зокрема всупереч ч.3 ст.238 ЦК України) порушенням корпоративних прав другого учасника цього товариства?
  2. У господарському товаристві, до складу якого входять тільки двоє учасників – чи є укладання директором (який є учасником товариства з часткою у статутному капіталі 50%), договору без передбаченої статутом згоди загальних зборів порушенням корпоративних прав другого учасника цього товариства?

 

 

ІІ. Нормативно-правові акти, документи та джерела, використані при проведенні науково-правової експертизи:

  • Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV – ЦКУ;
  • Господарський кодекс України від 16.01.2003 № 436-IV – ГКУ;
  • Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.1991 № 1798-ХІІ (редакція з 15.12.2017) – ГПКУ;
  • Закон України «Про господарські товариства» від 19.09.1999 № 1576-ХI;
  • Закон України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» від 06.02.2018 № 2275-VIІІ;
  • Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України
    (справа про охоронюваний законом інтерес) від 01.12.2004 № 18-рп/2004 у справі № 1-10/2004;
  • Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» від 24.10.2008 № 13.
  • Постанова Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин» від 25.02.2016 № 4.
  • Корпоративні спори. Коментар судової практики. За загальною редакцією професора І.В. Спасибо-Фатєєвої. Харків, «Право», 2018.
  • Корпоративні спори. Правові позиції Верховного Суду. Коментарі науковців. За загальною редакцією професора І.В. Спасибо-Фатєєвої. Харків, «ЕКУС», 2019.

 

 

 

IІІ. Результати науково-правового дослідження

 

Цей науковий висновок побудований за наступним алгоритмом:

  1. Дослідження інституту корпоративних прав та їх меж.
  2. Дослідження співвідношення статусу майна товариства з обмеженою відповідальністю і майна його учасників та розподіл відповідальності між ними.
  3. Аналіз інституту права на непрямий (похідний) позов.
  4. Процесуальні аспекти статусу учасників справи.

 

Дослідження інституту корпоративного права та їх меж

Відповідно до ч.1 ст.167 ГКУ корпоративні права – це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Ст.5 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» встановлює наступний перелік прав, які мають учасники ТОВ:

1) брати участь в управлінні товариством у порядку, передбаченому цим Законом та статутом товариства;

2) отримувати інформацію про господарську діяльність товариства;

3) брати участь у розподілі прибутку товариства;

4) отримати у разі ліквідації товариства частину майна, що залишилася після розрахунків з кредиторами, або його вартість;

5) інші права, передбачені законом та статутом товариства.

Наведений у зазначеному Законі перелік прав учасника ТОВ з урахуванням ч.1. ст.167 ГКУ відповідає змісту поняття «корпоративні права» учасника ТОВ.

Відповідно до ст.44 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» статут товариства може встановлювати особливий порядок надання згоди уповноваженими на те органами товариства на вчинення певних правочинів залежно від вартості предмета правочину чи інших критеріїв (значні правочини). При цьому рішення про надання згоди на вчинення правочину, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства відповідно до останньої затвердженої фінансової звітності, приймаються виключно загальними зборами учасників, якщо інше не передбачено статутом товариства.

Аналогічним чином до компетенції загальних зборів ТОВ може бути віднесено питання порядку надання згоди на укладення правочинів, щодо яких є заінтересованість. Відповідно до ч.2. ст.45 зазначеного Закону статутом товариства може бути визначений порядок надання згоди на вчинення правочинів, щодо яких є заінтересованість. Відповідні положення можуть бути внесені до статуту, змінені або виключені з нього одностайним рішенням загальних зборів учасників, у яких взяли участь всі учасники товариства. При цьому якщо учасники товариства не дійшли згоди про встановлення у статуті порядку погодження щодо правочинів із заінтересованістю, правила цієї статті не застосовуються.

Таким чином, обсяг повноважень, включених до інституту корпоративного права, обмежується повноваженнями учасника, передбаченими законом та статутом товариства.

 

Дослідження співвідношення статусу майна товариства з обмеженою відповідальністю і майна його учасників та розподіл відповідальності між ними.

Згідно зі ст.80 Цивільного кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Вона наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. При цьому юридична особа набуває цивільних прав та обов’язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (ст.92 ЦКУ). Такий порядок набуття та здійснення цивільних прав і обов’язків юридичною особою не призводить до виникнення відношення представництва і ним не є. Це підтверджується і частиною третьою ст.56 ГПКУ, яка такий порядок набуття прав і обов’язків класифікує як самопредставництво, урівнюючи його із самостійним набуттям прав і обов’язків фізичною особою та відмежовуючи його від представництва.

Отже, орган юридичної особи, уповноважений діяти від її імені, не є представником. При цьому лише у випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов’язків і здійснювати їх через своїх учасників. Тобто учасники юридичної особи за загальним правилом не є її представниками, та можуть набувати статусу таких лише у випадках, встановлених законом.

Згідно зі ст.96 ЦКУ за своїми зобов’язаннями юридична особа відповідає самостійно усім належним їй майном. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов’язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов’язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом (ст.2 і ст.3 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»).

Таким чином законодавець розмежовує відповідальність юридичної особи та її засновників, включаючи майнову. З цього слід дійти висновку про те, що дії юридичної особи (правочини) через її органи можуть спричинити негативні наслідки для майна такої юридичної особи і не можуть мати прямих негативних наслідків для її учасників чи тягнути будь-яку відповідальність для них. Винятком застосування відповідальності учасників за зобов’язанням товариства є застосування доктрини «підняття корпоративної вуалі», яка застосовується виключно судами та як виняток із загального правила про розмежування майнових інтересів учасників юридичної особи та самої юридичної особи.

Отже, дії органу юридичної особи, уповноваженої від її імені набувати прав і обов’язків, можуть мати прямі наслідки виключно для юридичної особи.

Таким чином, правочин, укладений органом юридичної особи від її імені може мати, як наслідок, вплив на майновий стан такої юридичної особи та, як наслідок, порушувати особисті майнові чи немайнові права такої юридичної особи, та не може порушувати безпосередньо прав учасників такої юридичної особи.

Цей висновок знаходить своє підтвердження у Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) від 01.12.2004 № 18-рп/2004 (Справа № 1-10/2004). У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку: «акціонер може захищати свої права та охоронювані законом інтереси шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оспорювання чи невизнання самим акціонерним товариством, учасником якого він є, органами чи іншими акціонерами цього товариства. Порядок судового  захисту порушених будь-ким, у тому числі й третіми особами, прав та охоронюваних законом інтересів акціонерного товариства, які не можуть вважатися тотожними простій сукупності індивідуальних охоронюваних законом інтересів його акціонерів, визначається законом».

Так ч.5 ст.44 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» передбачає, що посадові особи товариства, винні у порушенні порядку вчинення значних правочинів, солідарно відповідають за збитки, заподіяні товариству. Аналогічне правило встановлено ч.4. ст.45 цього ж Закону щодо наслідків вчинення правочинів із заінтересованістю.

Таким чином, негативні наслідки вчинення правочинів з порушенням порядку, встановленого законом і статутом ТОВ, у вигляді збитків настають саме для ТОВ, а не для його учасників. І саме перед ТОВ, а не перед його учасниками несуть відповідальність посадові особи, які порушили порядок вчинення таких правочинів. З наведеного слідує висновок про те, що у разі порушення директором ТОВ порядку вчинення правочинів ТОВ, порушеними вважаються права саме ТОВ, а не його учасників. Відновлення цих прав відбувається шляхом відшкодування збитків такому ТОВ, а не його учасникам.

Відповідно до ст.22 ЦКУ збитками є:

  • втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
  • доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Сам факт вчинення правочину посадовою особою ТОВ з перевищенням повноважень не може вважатися таким, що автоматично спричиняє збитки, а отже й має наслідком настання відповідальності посадових осіб перед товариством.

Наявність збитків та їх розмір підлягає доказуванню в загальному порядку. При цьому у кожному конкретному випадку слід виходити з того, що не будь-яке відчуження активів ТОВ (незалежно від їх вартості та обсягу повноважень посадової особи) має наслідком збитки для такого ТОВ. А тому сам факт вчинення посадовою особою правочину з перевищенням повноважень не обов’язково має наслідком порушення прав ТОВ у вигляді збитків, а отже й спричинює відповідальність посадових осіб перед товариством.

 

Аналізуючи питання порушення корпоративних права учасника юридичної особи у разі укладення її керівним органом правочину з порушенням порядку такого укладення, слід враховувати практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої акціонер (учасник) юридичної особи не може розглядатись як належний позивач, якщо йдеться про порушення прав саме юридичної особи:

  • рішення у справі «Кредитний та індустріальний банк проти Чеської Республіки» (Credit and Industrial Bank v. the Czech Republic), заява № 29010/95 від 20 травня 1998 року;
  • рішення у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» (Case of Terem LTD, Chechetkin and Olius v. Ukraine), заява № 70297/01, пункти 28 – 30, від 18 жовтня 2005 року.

Таким чином, розмежування майна та відповідальності юридичної особи і її учасників приводить до висновку про те, що укладення посадовою особою товариства від імені товариства договору з перевищенням повноважень, або без згоди загальних зборів учасників товариства може заподіяти шкоду саме товариству, а не його учаснику.

Слід мати на увазі, що посадова особа ТОВ відповідно до ст.44 Закону «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» не бере участі у прийнятті рішення загальних зборів учасників про надання згоди на вчинення значного правочину.

Отже, така посадова особа не вступає в корпоративні правовідносини з ТОВ. Вчинення значного правочину без згоди на це, наданої загальними зборами учасників ТОВ, може вважатися перевищенням повноважень посадовою особою, чи вчинення нею дії без відповідних повноважень, але не може вважатися втручанням такої посадової особи у відносини щодо прийняття рішення про надання згоди на вчинення значного правочину. Вчинення значного правочину без отримання відповідної згоди на це від загальних зборів учасників ТОВ є аналогічним будь-яким іншим неправомірним діям посадової особи: привласнення майна ТОВ, доведення ТОВ до банкрутства та ін.

Такі дії є неправомірними, вони можуть призвести до збитків ТОВ, але у будь-якому разі вони не є втручанням посадової особи саме в корпоративні правовідносини, а отже й не можуть вважатися порушенням корпоративних прав учасників.

 

Аналіз інституту права на непрямий (похідний) позов.

Враховуючи висновок про відсутність прямих наслідків укладених юридичною особою правочинів для учасників такої юридичної особи, слід стверджувати, що права на прямий позов про визнання правочину, укладеного юридичною особою, учасник мати не може. Мова може йти лише про так званий непрямий або похідний позов.

Як відомо непрямі позови уперше почали застосовуватися в країнах англо-саксонської системи права. У США позов учасника/акціонера в інтересах корпорації називається похідним позовом (derivative suit). Непрямий або похідний характер такого позову полягає в тому, що вимога, яку заявляє позивач, стосується його прав не безпосередньо, а опосередковано. Таким позовом позивач просить суд захистити безпосередньо інтереси компанії, в прибутковості  якої він зацікавлений. Право ж учасника компанії на дивіденди залежить від прибутку компанії, який учасник прагне захистити опосередковано, як похідне право.

Проте в українському законодавстві право на непрямий/похідний позов не передбачено. Спроба запровадити похідні позови була здійснена у Законі України «Про акціонерні товариства» від 17 вересня 2008 року № 514-VI.

Так, у ч.2 ст.72 цього Закону передбачалось таке: «У разі недотримання особою, заінтересованою у вчиненні товариством правочину, вимог, передбачених статтею 71 цього Закону, та вчинення товариством правочину з юридичною особою, всі акції (частки, паї) якої належать цій особі та/або її афілійованим особам, товариство або будь-хто з його акціонерів має право вимагати визнання цього правочину судом недійсним і відшкодування збитків та/або моральної шкоди». Проте ця норма була виключена Законом України від 03.02.2011 № 2994-VI. Виключення вказаної норми із Закону України «Про акціонерні товариства» є свідченням відмови законодавця від ідеї непрямих/похідних позовів учасників юридичних осіб.

 

Процесуальні аспекти статусу учасників справи

Відповідно до ст.45 і ст.4 ГПКУ сторонами в судовому процесі – позивачами і відповідачами можуть бути: юридичні особи та фізичні особи – підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Застереження законодавця щодо захисту саме «своїх» порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів позбавляє учасників господарських правовідносин на непрямий/похідний позов. Між позивачем і відповідачем має існувати матеріальне правовідношення, в межах якого відбувається порушення прав та інтересів саме позивача, за усуненням якого (порушення) позивач і звертається до суду. У процесуальному праві наявність такого матеріального правовідношення визначається як одна із п’яти обов’язкових передумов виникнення процесуальних правовідносин.

Як було зазначено раніше, укладення юридичною особою правочину з третьою особою може мати вплив і наслідки (негативні чи позитивні в межах господарського ризику) для майна сторін такого правочину, які є учасниками вказаного матеріального-правового відношення.

Отже, з укладенням оспорюваного правочину статусу учасників таких правовідносин набувають юридична особа і третя особа – сторони правочину. З цього слідує висновок про те, що учасниками справи – позивачем і відповідачем щодо недійсності/дійсності такого правочину можуть бути лише вони.

Учасник юридичної особи не є учасником такого матеріального правовідношення. Проте учасник юридичної особи може набути статусу учасника справи, як представник юридичної особи. У такому разі статус позивача набуває юридична особа, а відповідача – третя особа, з якою укладено правочин. Учасник юридичної особи набуває статусу представника, а не позивача.

Процесуально-правова конструкція, в якій учасник юридичної особи є позивачем, що пред’явив вимогу відповідачам: такій юридичній особі і третій особі – сторонам оспорюваного правочину, унеможливлює задоволення такого позову з причини відсутності матеріально-правових відносин між позивачем і відповідачами щодо укладеного між відповідачами правочину, а також з принципу заборони процесуального сумісництва (ст.58 ГПКУ).

Зазначений висновок знайшов своє підтвердження у Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 (наводилося вище).

Окрім того у п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» від 24.10.2008 №13 зазначено, що акціонери (учасники) господарського товариства не вправі звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших акціонерів (учасників) господарського товариства та самого товариства поза відносинами представництва, а також обґрунтовувати свої вимоги порушенням прав інших акціонерів (учасників) товариства.

 

Враховуючи викладене слід дійти висновку, що:

  1. Укладення директором (який є учасником товариства з часткою у статутному капіталі 50%), договору з перевищенням повноважень (зокрема всупереч ч.3 ст.238 ЦК України), від імені господарського товариства, до складу якого входять тільки двоє учасників, не є порушенням саме корпоративних прав другого учасника цього товариства. Окрім того, вчинення директором ТОВ правочину від імені такого ТОВ не є відносинами представництва, а охоплюються інститутом самопредставництва. Тому в такому випадку відсутні підстави застосування ч.3. ст.238 ЦКУ.
  2. Укладення директором (який є учасником товариства з часткою у статутному капіталі 50%), договору без передбаченої статутом згоди загальних зборів не є порушенням саме корпоративних прав другого учасника цього товариства.

 

 

          Член Науково-консультативної ради при ВС,

          доктор філософії права (к.ю.н.), доцент

         

          Єфімов О.М.

      10 березня 2020 року