НАУКОВИЙ ВИСНОВОК
щодо продовження щорічної відпустки у разі тимчасової непрацездатності працівника
(справа № 712/9213/18)
І. Зміст запиту від 26.05.2020 № 304/0/26-20
Для наукового висновку щодо тлумачення та застосування норм права відповідно до пункту 3.2. Положення про Науково-консультативну раду при Верховному Суді, затвердженого постановою Пленуму Верховного Суду № 1 від 02.02.2018, щодо продовження щорічної відпустки у разі тимчасової непрацездатності працівника поставлені наступні запитання:
- Чи потребує погодження із власником або уповноваженим ним органом продовження щорічної відпустки у разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку під час її тривалості або для цього достатньо усного повідомлення працівника?
- Чи потребує подання працівником відповідної заяви про продовження щорічної відпустки в разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку під час її тривалості в період відпустки або для продовження відпустки достатньо лише пред’явлення листка тимчасової непрацездатності і продовження відпустки в цьому випадку є обов’язком роботодавця?
ІІ. Нормативно-правові акти, документи та джерела, використані при проведенні науково-правової експертизи:
- Конституція України від 06.1996№ 254к/96-ВР;
- Кодекс законів про працю Українивід 10.12.1971 № 322-VIII – КЗпП України;
- Закон України«Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР – ЗУ «Про відпустки»;
- Інструкція про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затверджена наказом Міністерства охорони здоров’я України від 13.11.2001 № 455;
- Інструкція про порядок заповнення листка непрацездатності, затверджена спільним наказом Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 03.11.2004 № 532/274/136-ос/1406;
- Словник української мови в 11 томах. — Том 8, 1977;
- Словник української мови. Томи 1-10 (А-О́БМІЛЬ), Український мовно-інформаційний фонд НАН України, 2015 – 2020;
- Івченко А. О. Тлумачний словник української мови/А.О. Івченко. – Харків: Фоліо, 2002. – 543 c;
- Балинська О. Проблеми теорії держави і права/О. М. Балинська, Т. З. Гарасимів. – Львів: ЛьвДУВС, 2008. – 320 с;
- Кравчук М. В. Теорія держави і права. Проблеми теорії держави і права: Навчальний посібник. – 3-тє вид., змін, й доп.- Тернопіль: Карт-бланш, 2002.- 247с;
- Кельман М.С., Мурашин О.Г. Загальна теорія держави і права – КОНДОР, 2006;
- Комаров С. А. Общая теория государства и права: учебник/С. А. Комаров – СПб.: Белый город, 2001. – 264 с;
- Кельман М. С. Загальна теорія держави і права: методологічні проблеми розвитку та системний аналіз: монографія/М. С. Кельман. – Тернопіль: Тернограф, 2007. – 152 с.
IІІ. Результати науково-правового дослідження
Цей науковий висновок побудований за наступним алгоритмом:
- Дослідження права на продовження та права на перенесення щорічної відпустки.
- Дослідження співвідношення понять «продовження відпустки» та «перенесення відпустки».
- Аналіз умов застосування права на продовження щорічної відпустки та права на перенесення щорічної відпустки.
Дослідження права на продовження та права на перенесення щорічної відпустки.
Статтею 45 Конституції України передбачено, що кожен, хто працює, має право на відпочинок.
Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.
Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови реалізації цього права визначаються законом.
Абзацом 2 статті 2 КЗпП України встановлено, що працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки.
Статтею 74 КЗпП України встановлено, що громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.
Відповідно до ст. 78 КЗпП України дні тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку, а також відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами, до щорічних відпусток не включаються.
Статтею 80 КЗпП України закріплено, що щорічна відпустка на вимогу працівника повинна бути перенесена на інший період у разі:
1) порушення власником або уповноваженим ним органом строку письмового повідомлення працівника про час надання відпустки (частина п’ята статті 79 цього Кодексу);
2) несвоєчасної виплати власником або уповноваженим ним органом заробітної плати працівнику за час щорічної відпустки (частина третя статті 115 цього Кодексу).
Щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена у разі:
1) тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку;
2) виконання працівником державних або громадських обов’язків, якщо згідно із законодавством він підлягає звільненню на цей час від основної роботи із збереженням заробітної плати;
3) настання строку відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами;
4) збігу щорічної відпустки з відпусткою у зв’язку з навчанням.
Щорічна відпустка за ініціативою власника або уповноваженого ним органу, як виняток, може бути перенесена на інший період тільки за письмовою згодою працівника та за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) у разі, коли надання щорічної відпустки в раніше обумовлений період може несприятливо відбитися на нормальному ході роботи підприємства, установи, організації, та за умови, що частина відпустки тривалістю не менше 24 календарних днів буде використана в поточному робочому році.
У разі перенесення щорічної відпустки новий строк її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період з додержанням вимог статті 12 Закону України «Про відпустки».
Статтею 1 ЗУ «Про відпустки» встановлено, що державні гарантії та відносини, пов’язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.
Статтею 11 ЗУ «Про відпустки» закріплено, що щорічна відпустка на вимогу працівника повинна бути перенесена на інший період у разі:
1) порушення власником або уповноваженим ним органом строку письмового повідомлення працівника про час надання відпустки (частина десята статті 10 цього Закону);
2) несвоєчасної виплати власником або уповноваженим ним органом заробітної плати працівнику за час щорічної відпустки (частина перша статті 21 цього Закону).
Щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена в разі:
1) тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку;
2) виконання працівником державних або громадських обов’язків, якщо згідно з законодавством він підлягає звільненню на цей час від основної роботи із збереженням заробітної плати;
3) настання строку відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами;
4) збігу щорічної відпустки з відпусткою у зв’язку з навчанням.
Щорічна відпустка за ініціативою власника або уповноваженого ним органу, як виняток, може бути перенесена на інший період тільки за письмовою згодою працівника та за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом у разі, коли надання щорічної відпустки в раніше обумовлений період може несприятливо відбитися на нормальному ході роботи підприємства, та за умови, що частина відпустки тривалістю не менше 24 календарних днів буде використана в поточному робочому році.
У разі перенесення щорічної відпустки новий строк її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період з додержанням вимог статті 12 цього Закону.
Таким чином, ст. 80 КЗпП України та ст. 11 ЗУ «Про відпустки» передбачають можливість або перенесення, або продовження щорічної відпустки за наявності встановлених обставин. Вищевказані положення законодавства встановлюють наступні види перенесення та продовження щорічної відпустки:
- перенесення на інший період щорічної відпустки на вимогу працівника;
- перенесення на інший період щорічної відпустки за наявності встановлених обставин;
- продовження щорічної відпустки за наявності встановлених обставин;
- перенесена на інший період щорічної відпустки за ініціативою власника або уповноваженого ним органу за письмовою згодою працівника та за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом за наявності встановлених обставин та за умови, що частина відпустки тривалістю не менше 24 календарних днів буде використана в поточному робочому році.
При цьому пункти 2 та 3 вищевказаного переліку є двома альтернативними варіантами дій за наявності однакових обставин, оскільки конструкції ст. 80 КЗпП України, ст. 11 ЗУ «Про відпустки» передбачають вибір одного із встановлених законодавством варіантів поведінки за наявності однакових обставин: або перенесення на інший період щорічної відпустки, або продовження щорічної відпустки.
Дослідження співвідношення понять «продовження відпустки» та «перенесення відпустки»
Як було вказано вище, положення статті 80 КЗпП України, статті 11 ЗУ «Про відпустки» містить терміни «перенесення» та «продовження».
Норми законодавства, у тому числі Кодекс законів про працю України та ЗУ «Про відпустки», не містять визначення понять «перенесення», «продовження», відтак для правильного тлумачення вказаних термінів підлягають застосуванню тлумачні словники української мови.
Відповідно до Словника української мови (Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, 1977. — стор. 171) термін «продовження» визначений наступним чином:
ПРОДОВЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРОДОВЖИТИ, жу, жиш, док., перех. і без додатка, також з інфін.
- Вести далі почате, не зупиняючись, безперервно; діяти далі; повертатися (після перерви) до початого.
- Робити довшим за часом; збільшувати строк чого-небудь.
- 3.Робити довшим за розміром; подовжувати.
Відповідно до Словника української мови (Словник української мови. Томи 1-10 (А-О́БМІЛЬ), Український мовно-інформаційний фонд НАН України, 2015 – 2020) термін «продовження» визначений наступним чином:
ПРОДО́ВЖУВАТИ
Вести далі почате, не зупиняючись, безперервно; діяти далі; повертатися (після перерви) до початого.
Робити довшим за часом; збільшувати строк чого-небудь.
Робити довшим за розміром; подовжувати.
Відповідно до Словника української мови (Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, 1975. — стор. 236) термін «перенесення» визначений наступним чином:
ПЕРЕНО́СИТИ, ошу, осиш, недок., ПЕРЕНЕСТИ, есу, есеш, док., перех.
- Несучи, переміщати через що-небудь.
- Несучи, переміщати кого-, що-небудь з одного місця в інше.
// перен. Відкладати на інший час.
- Змінювати місце знаходження чого-небудь або місце, де щось відбуваться, відбуватиметься.
- Направляти що-небудь в інше місце, спрямовувати, переводити з одного на інше.
- Призначати що-небудь на інший час, день.
- Передавати усно, поширювати новини, плітки і т. ін.
- Витримувати, перетерплювати що-небудь важке, неприємне, страждати від чогось і т. ін.
- Відтворюючи що-небудь графічно, позначати в іншому місці.
Відповідно до Словника української мови (Словник української мови. Томи 1-10 (А-О́БМІЛЬ), Український мовно-інформаційний фонд НАН України, 2015 – 2020) термін «перенесення» визначений наступним чином:
ПЕРЕНО́СИТИ
Несучи, переміщати через що-небудь.
Несучи, переміщати кого-, що-небудь з одного місця в інше.
Змінювати місце знаходження чого-небудь або місце, де щось відбувається, відбуватиметься.
Направляти що-небудь в інше місце, спрямовувати, переводити з одного на інше.
Призначати що-небудь на інший час, день.
Передавати усно, поширювати новини, плітки і т. ін.
Витримувати, перетерплювати що-небудь важке, неприємне, страждати від чогось і т. ін.
Відтворюючи що-небудь графічно, позначати в іншому місці.
Відповідно до вищевикладеного, термін «продовження щорічної відпустки» слід тлумачити як збільшення вже наданого для відпустки строку шляхом послідовного приєднання до первинно наданого строку додаткового періоду. При цьому згода сторін вже має місце щодо надання строку для відпустки.
Термін «перенесення щорічної відпустки» слід тлумачити як надання іншого, ніж це попередньо погоджено, строку, тобто встановлення іншого періоду, проміжку у часі, який не є тотожним попередньо наданому та не є послідовним після попередньо наданого строку. У цьому разі йдеться про зміну раніше погодженого сторонами строку відпустки. Така зміна вимагає узгодження сторонами нового строку відпустки. Саме тому законодавець пов’язує (вживає) наявність згоди сторін саме з перенесенням, а не з продовженням щорічної відпустки.
Аналіз умов застосування права на продовження щорічної відпустки та права на перенесення щорічної відпустки
Для правильного розуміння, застосування норми права необхідним є дослідження структури норми права.
У юридичній науці переважає концепція тричленної структури правової норми. Це випливає з того, що норма права, по-перше, повинна встановлювати певне правило поведінки шляхом закріплення прав і обов’язків суб’єктів; по-друге, визначати умови, за наявності яких суб’єкти можуть реалізовувати надані права та виконувати покладені на них обов’язки; по-третє, закріплювати певні засоби забезпечення приписів, що в ній містяться.
До структурних елементів норми права відносять: гіпотезу, диспозицію та санкцію:
гіпотеза — складова частина норми права, що визначає умови, за наявності яких суб’єкти права мають здійснювати свої права та обов’язки, вказані в диспозиції цієї норми; тобто гіпотеза — це перша частина правової норми, яка вказує на умови, за яких суб’єкт мусить діяти так, як того вимагає диспозиція. Отже, призначення гіпотези – визначити сферу і межі регулятивної дії диспозиції правової норми. Гіпотеза починається словами «якщо, у разі, у випадку…». Коли ж ці слова не вжиті, то вони припускаються. Іноді гіпотеза щільно пов’язана з іншим елементом правової норми – диспозицією;
диспозиція – складова частина норми права, що визначає саме правило поведінки, згідно з яким дозволяється, забороняється або рекомендується здійснення певних дій. Диспозиція розподіляє між учасниками правових відносин права та обов’язки;
санкція – складова частина норми, яка у разі її (норми) невиконання, визначає заходи щодо відновлення порушеного права та покарання правопорушника.
Залежно від свого складу гіпотези поділяються на:
прості – у гіпотезі міститься лише одна умова, за настанням чи ненастанням якої норма права починає діяти;
складні – гіпотеза передбачає існування декількох умов, наявність яких у своєї сукупності є обов’язковою умовою для початку дії норми права;
альтернативні – гіпотеза передбачає існування декількох умов, за настанням кожної з яких починає діяти норма права.
За ступенем визначеності гіпотези поділяють на:
абсолютно визначені – гіпотеза чітко і вичерпно вказує на обставини, з наявністю чи відсутністю яких пов’язується дія норми права;
відносно визначені – гіпотеза не містить достатньо повних умов про обставини дії норми, обмежуючи умови застосування норми права певним колом формальних вимог.
Залежно від ступеня визначеності прав і обов’язків суб’єктів диспозиції поділяються на:
абсолютно визначені – диспозиція чітко визначає однозначне правило поведінки, тобто суб’єкти суспільних відносин можуть поводитись лише так, як вказано у нормі права, і їм не надається можливості для вибору іншої поведінки;
відносно визначені – диспозиція чітко не визначає правило поведінки, в межах якої можуть діяти суб’єкти суспільних відносин;
альтернативні – диспозиція визначає декілька варіантів поведінки суб’єктів суспільних відносин, але передбачає настання лише одного з них.
Залежно від способу викладення правила поведінки диспозиції поділяються на:
Прості – диспозиція називає варіант поведінки, проте не розкриває його;
Описові – диспозиція описує всі істотні ознаки поведінки;
Відсильні – диспозиція не викладає правило поведінки, а відсилає для його ознайомлення до іншої норми;
Бланкетні – диспозиція є різновидом відсильної диспозиції, яка для розкриття змісту відсилає до інструкцій, правил і технічних норм;
Змішані – диспозиція поєднує в собі способи викладення правила поведінки, характерні для інших видів диспозицій (наприклад, описової та відсильної).
Досліджувані норми законодавства, які викладені у ст. 80 КЗпП України, ст. 11 ЗУ «Про відпустки» не містять санкції, вважаємо за можливе не описувати вказаний елемент норми права. Наслідки невиконання зазначених правил (санкції) містяться в інших нормах законодавства.
Для аналізу умов застосування права на продовження щорічної відпустки та права на перенесення щорічної відпустки дослідженню підлягають наступні положення ст. 80 КЗпП України, ст. 11 ЗУ «Про відпустки»:
«Щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена у разі:
1) тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку;
….У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період з додержанням вимог статті 12 Закону України «Про відпустки» (ст. 80 КЗпП України).
«Щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена в разі:
1) тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку;
…..У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період з додержанням вимог статті 12 цього Закону.» (ст. 11 ЗУ «Про відпустки»).
Так, у вказаних положеннях законодавства наявні наступні структури норм права:
1) норма права «Щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена в разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку».
Гіпотезою у вказаній нормі стосовно досліджуваного питання є наявність обставини тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку, яка настала під час використання щорічної відпустки, диспозицією є правило (вимога) щодо перенесення або продовження щорічної відпустки.
Вказана гіпотеза є простою та абсолютно визначеною, оскільки у ній міститься лише одна умова за настанням якої норма права починає діяти, та яка чітко і вичерпно вказує на обставини, з наявністю яких пов’язується дія норми права – наявність тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку, яка настала під час використання щорічної відпустки.
Порядок засвідчення наявності тимчасової непрацездатності працівника встановлений Інструкцією про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров’я України від 13.11.2001 № 455, та Інструкцією про порядок заповнення листка непрацездатності, затвердженою спільним наказом Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 03.11.2004 № 532/274/136-ос/1406.
Диспозиція вказаної норми є простою та альтернативною, оскільки визначає декілька варіантів поведінки роботодавця і працівника, але передбачає настання лише одного з них – або продовження відпустки, або перенесення відпустки.
2) норма права «У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом.»
Гіпотезою у вказаній нормі є наявність обставини перенесення щорічної відпустки, за наявності якої застосовується наступне правило (диспозиція): встановлюється новий строк її надання за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом. Згода у цьому випадку є необхідною як щодо самого перенесення, так і щодо строку, на який таке перенесення узгоджується.
Вказана гіпотеза є простою та абсолютно визначеною, оскільки містить лише одну умову, за настання якої норма права починає діяти, та яка чітко і вичерпно вказує на обставину, з наявністю якої пов’язується дія норми права – перенесення щорічної відпустки.
Диспозиція вказаної норми є простою та абсолютно визначеною оскільки чітко визначає однозначне правило поведінки, суб’єктам відносин не надається можливість для вибору іншої поведінки – встановлюється новий строк надання щорічної відпустки за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом.
3) Норма права «Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період з додержанням вимог статті 12 цього Закону.»
Гіпотезою у вказаній нормі є наявність наступних обставин: 1) наявність причин, що зумовили перенесення відпустки на інший період, 2) настання таких причин під час використання відпустки.
Вказана гіпотеза є складною та абсолютно визначеною, оскільки передбачає існування декількох умов, наявність яких у своєї сукупності є обов’язковою умовою для початку дії норми права:
1) наявність причин, що зумовили перенесення відпустки на інший період,
2) настання таких причин під час використання відпустки.
Відповідно, вказані 2 умови повинні бути одночасно наявні для застосування вказаної норми права.
Диспозиція вказаної норми є альтернативною та змішаною (поєднує просту, описову та відсильну диспозиції), оскільки визначає декілька варіантів поведінки суб’єктів правовідносин, але передбачає настання лише одного з них, називає варінт, поведінки, проте не розкриває його (надається після закінчення дії причин, які її перервали); описує всі істотні ознаки поведінки, відсилає до іншої норми (за згодою сторін переноситься на інший період з додержанням вимог статті 12 цього Закону).
Відтак вказана норма права встановлює за одночасної наявності двох вищевказаних обставин декілька варіантів поведінки для суб’єктів правовідносин:
- Надання невикористаної частини щорічної відпустки після закінчення дії причин, які її перервали. Тобто йдеться про продовження щорічної відпустки.
- Перенесення невикористаної частини відпустки на інший період з додержанням вимог статті 12 цього Закону за згодою сторін.
З вищевикладеного випливає висновок про те, що наявність згоди сторін є необхідною умовою для застосування лише одного з вказаних варінтів поведінки – для «пересення невикористаної частини щорічної відпустки». Для «продовження щорічної відпустки» на час невикористаної частини щорічної відпустки не потрібна згода сторін, оскільки вказаний варіант поведінки не передбачає у складі диспозиції такої умови як наявність згоди сторін.
Відтак, продовження щорічної відпустки на строк невикористаної частини відпустки застосовується,
по-перше, за одночасної наявності двох обставин 1) наявності причин, що зумовили перенесення відпустки на інший період, 2) настання таких причин під час використання відпустки,
по-друге, за відсутності погодження сторін для перенесення невикористаної частини відпустки,
по-третє, не потребує згоди сторін, зокрема, і шляхом погодження із власником або уповноваженим ним органом відповідної заяви працівника.
Враховуючи викладене слід дійти висновку, що:
- Продовження щорічної відпустки у разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку під час її тривалості не потребує погодження із власником або уповноваженим ним органом, для цього достатньо усного повідомлення працівника та підтвердження факту тимчасової непрацездатності.
- У разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку під час її тривалості в період відпустки, подання працівником відповідної заяви про продовження щорічної відпустки не потрібно, оскільки подання відповідної заяви у цьому випадку означає вчинення дій на отримання згоди від іншої сторони. Для продовження відпустки достатньо лише пред’явлення листка тимчасової непрацездатності і продовження відпустки в цьому випадку є обов’язком роботодавця.
Член Науково-консультативної ради при ВС,
доктор філософії права (к.ю.н.), доцент
Єфімов О.М.
05 червня 2020 року