1 січня 2022 року і РРО (ПРРО) стає найбільш популярною темою для розмов серед підприємців, спрощенців, ФОПів. Адже тепер майже усі вони зобов’язані використовувати РРО (ПРРО), за деяким незначним винятком: спрощенці першої групи, продавці товарів та послуг, які отримують виключно безготівкові платежі…

Але питання не лише в тому, що треба тепер здійснювати «додаткові рухи» при продажу товарів, послуг. Питання ще й у тому, як деякі з цих «додаткових рухів» правильно здійснювати, щоб не отримати санкцій та інших негараздів від контролюючих органів.

Наприклад, що робити з туристичним збором? Уявимо собі ситуацію: перед поселенням в готелі гість повинен сплатити туристичний збір податковому агенту (готелю).  Як правило, оплата проходить готівкою або карткою через термінал.

Чи потрібно проводити цю операцію через РРО? Якщо «так», то яким чином? Це ж не дохід ФОПа!!!

Якщо ж провести дану суму через РРО, то на цю суму збільшиться дохід ФОПа і виникне розбіжність у звітності (тій, що надає ФОП і тих даних, що їх бачитиме контролюючий орган).

Як в цьому випадку при проведенні через РРО всієї суми (проживання 10 000 грн. + туристичний збір 100 грн. = 10 100грн.) повернути частину «невикористаного» туристичного збору при достроковому виїзді?

А якщо туристичний збір сплачено податковому агенту, іншому, ніж той ФОП, що надає готельні послуги?

 

Хто є платником туристичного збору і яка тут роль готелю?

 

Платниками туристичного збору (ТЗ) Податковий кодекс визнає громадян України, іноземців, а також осіб без громадянства, які прибувають на територію адміністративно-територіальної одиниці, на якій діє рішення сільської, селищної, міської ради або ради об’єднаної територіальної громади (ОТГ), що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, про встановлення туристичного збору.

Згідно з п.268.3. ст.268 ПКУ ставка ТЗ встановлюється за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради або ради об’єднаної територіальної громади, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, за кожну добу тимчасового розміщення особи у місцях проживання (ночівлі), визначених підпунктом 268.5.1 пункту 268.5 цієї статті, у розмірі до 0,5 відсотка – для внутрішнього туризму та до 5 відсотків – для в’їзного туризму від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, для однієї особи за одну добу тимчасового розміщення. Тобто ставка ТЗ жодним чином не прив’язана до вартості послуги, яку надають готелі. І тому ТЗ включити у вартість готельних послуг буде абсолютно неможливо та й неправильно.

Відповідно до пп.268.5.2. ст.268 ПКУ згідно з рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об’єднаної територіальної громади, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, справляння збору може здійснюватися такими податковими агентами:

а) юридичними особами, філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами юридичних осіб згідно з пп.268.7.2. пункту 268.7 цієї статті, фізичними особами – підприємцями, які надають послуги з тимчасового розміщення осіб у місцях проживання (ночівлі), визначених підпунктом 268.5.1 цієї статті;

б) квартирно-посередницькими організаціями, які направляють неорганізованих осіб з метою їх тимчасового розміщення у місцях проживання (ночівлі), визначених підпунктом «б» підпункту 268.5.1 пункту 268.5 цієї статті, що належать фізичним особам на праві власності або на праві користування за договором найму;

в) юридичними особами, які уповноважуються сільською, селищною, міською радою або радою об’єднаної територіальної громади, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, справляти збір на умовах договору, укладеного з відповідною радою.

Перелік податкових агентів та інформація про них розміщуються та оприлюднюються на офіційному веб-сайті сільської, селищної, міської ради або ради об’єднаної територіальної громади, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

У цьому випадку слід нагадати, що згідно зі ст.18 ПКУ податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов’язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. Варто зазначити, що податковий агент не продає товари чи послуги. Він лише отримує/утримує податок з інших платників і перераховує його до бюджету. Особливо це видно у випадку, коли податковим агентом щодо ТЗ є юридична особа, уповноважена сільською, селищною, міською радою або радою ОТГ справляти збір на умовах договору, укладеного з відповідною радою.

Як видно з наведеного, приватноправовим відносинам щодо продажу товарів чи послуг податковим агентом платнику ТЗ місця тут немає. Тут місце звичайним публічно-правовим відносинам щодо сплати податку/збору.

Механізм сплати ТЗ полягає в тому, що платники збору сплачують суму збору авансовим внеском перед тимчасовим розміщенням у місцях проживання (ночівлі) податковим агентам, які справляють збір за ставками, у місцях справляння збору та з дотриманням інших вимог, визначених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради або ради ОТГ. За один і той самий період перебування платника збору на території однієї адміністративно-територіальної одиниці, на якій встановлено туристичний збір, повторне справляння збору, вже сплаченого таким платником збору, не допускається.

Особа здійснює тимчасове розміщення платника збору у місцях проживання (ночівлі), що належать такій особі на праві власності або на праві користування, виключно за наявності у платника збору документа, що підтверджує сплату ним ТЗ відповідно до ПКУ та рішення відповідної ради.

У разі ж дострокового залишення особою, яка сплатила туристичний збір, території адміністративно-територіальної одиниці, на якій встановлено туристичний збір, сума надмірно сплаченого збору підлягає поверненню такій особі у встановленому ПКУ порядку. Такий порядок встановлено статтею 43 ПКУ, відповідно до п.43.4. якої платник податків подає заяву про повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов’язань та пені у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на єдиний рахунок (у разі його використання); на погашення грошового зобов’язання та/або податкового боргу з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення у готівковій формі коштів за чеком у разі відсутності у платника податків рахунка в банку.

Отже, повертати зайво сплачений ТЗ податковий агент повноважень не має. Це відрізняє механізм повернення ТЗ від механізму повернення оплати товарів чи послуг. Готель може повернути вартість готельних послуг, не отриманих гостем, але не суму зайво сплаченого ТЗ.

 

Закон про РРО і ТЗ

 

Відповідно до ст.1 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 № 265/95-ВР (далі – Закон про РРО) цей Закон визначає правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій та програмних реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Дія його поширюється на усіх суб’єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб’єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.

Місцем проведення розрахунків визнається місце, де здійснюються розрахунки із покупцем за продані товари (надані послуги) та зберігаються отримані за реалізовані товари (надані послуги) готівкові кошти, а також місце отримання покупцем попередньо оплачених товарів (послуг) із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо.

Відповідно до ст.3 Закону про РРО суб’єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов’язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні реєстратори розрахункових операцій зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.

Наказом Міністерства фінансів України від 21.01.2016 № 13, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 11.02.2016 за № 220/28350, затверджено Положення про форму та зміст розрахункових документів/електронних розрахункових документів. Цим Положенням визначено форми і зміст розрахункових документів / електронних розрахункових документів, які в обов’язковому порядку мають надаватися особам, які отримують або повертають товар, отримують послуги або відмовляються від них, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням Інтернету, при здійсненні розрахунків суб’єктами господарювання для підтвердження факту:

• продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів у сфері торгівлі, ресторанного господарства та послуг;
• здійснення операцій з торгівлі валютними цінностями в готівковій формі, якщо такі операції виконуються не в касах банків;
• здійснення операцій з видачі готівкових коштів держателям електронних платіжних засобів;
• приймання комерційними агентами банків та небанківськими фінансовими установами готівки для подальшого її переказу з використанням програмно-технічних комплексів самообслуговування (далі – ПТКС), за винятком ПТКС, що дають змогу користувачеві здійснювати виключно операції з отримання коштів.

Як бачимо, відповідно до цього Положення воно не стосується факту сплати ТЗ. Слід розрізняти приватноправові відносини щодо оплати вартості товарів, послуг і сплату ТЗ, під час якої платник ТЗ нічого не купує і не продає, претензій щодо якості проданого йому товару чи наданої послуги він нікому пред’явити не може.

 

Узагальнюючи викладене вище слід виснувати, що:

• сума туристичного збору жодним чином не є частиною вартості готельних послуг, до цієї вартості не включається і від неї не залежить;
• платниками ТЗ є особи, які прибули на території відповідної адміністративної одиниці;
• податковими агентами щодо ТЗ можуть бути інші особи, аніж ті, що надають готельні послуги;
• повернення зайво сплаченого ТЗ продавцем готельних послуг є неможливими і неправомірним, у той час як повернення вартості невикористаних готельних послуг здійснює їх продавець.

 

Отже, сплата ТЗ його платником жодним чином не є оплатою товарів, послуг чи будь-яким іншими фактом, який підтверджується касовим чеком. Проведення такої сплати через РРО чи ПРРО лише спотворюватиме інформацію щодо кількості проданих товарів, наданих послуг, а тому сплату ТЗ (готівкою чи платіжною картою) в жодному разі не слід здійснювати із застосуванням РРО чи ПРРО.