На минулому тижні наш колега проводив вебінар щодо податкових перевірок пару днів тому. І на запитання щодо оформлення первинних документів порадив оформлювати їх так, ніби ви готуєте доказову базу для суду. Тобто первинні та інші документи слід оформлювати таким чином, щоб їх можна було в будь-який момент показати судді на підтвердження своєї правоти. У такому разі істотно підвищується ймовірність того, що податківці та інші контролюючі органи навіть не ризикнуть конфліктувати, усвідомивши та оцінивши свої шанси в суді.

Готуючи докази для суду, варто згадати/нагадати деякі аспекти теорії процесуального права.

 

Сьогоднішнім прикладом такого «правосприйняття» буде відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та порядок її оформлення.

 

Відповідно до ст.18 Закону про відпустки після закінчення відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами за бажанням матері або батька дитини одному з них надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Крім того, підприємство, установа, організація за рахунок власних коштів може надавати одному з батьків дитини частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості.

Ця відпустка може бути використана повністю або частинами також бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла під опіку дитину, одним із прийомних батьків чи батьків-вихователів.

Згідно зі ст.20 цього ж Закону відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається за заявою матері, батька дитини, баби, діда чи інших родичів повністю або частково в межах установленого періоду та оформляється наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

 

Отже, для надання такої відпустки Закон про відпустки вимагає наявності у роботодавця лише заяви особи, якій така відпустка надається. Однак виникає питання щодо інших доказів того, що особа, яка таку заяву надає роботодавцю, дійсно має на це право. Адже роботодавець повинен якось упевнитися в тому, що особа має право на таку відпустку, знати, скільки років дитині та інші обставини, необхідні для надання такої відпустки.

 

І це питання є важливим не лише для надання такої відпустки та виплат за рахунок підприємства, оскільки така відпустка (її період) зараховується до страхового стажу:

• із соціального страхування на випадок тимчасової втрати працездатності відповідно до ст.21 Закону № 1105: «період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, … включається до страхового стажу як період, за який сплачено страхові внески виходячи з розміру мінімального страхового внеску»;
• із пенсійного страхування відповідно до ст.11 Закону № 1058: «особи, які доглядають за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відповідно до закону отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та/або при народженні дитини, при усиновленні дитини».

 

Таким чином, наведене питання є цілком істотним, оскільки право осіб, що доглядали за дитиною, на зарахування до вказаного страхового стажу може бути поставлено під сумнів органами, які такий стаж рахують і вважають підтвердженим чи непідтвердженим.

 

І тут виникає питання, як цей спір вирішувати.

Можна, звісно, надати додаткові документи і докази тим, хто стаж рахує, та розраховувати на те, що вони приймуть такі докази.

А якщо не приймуть? У такому разі конфлікт і суд. І знову ж виникає питання з доказами, оскільки суддю треба буде переконати в тому, що особа, яка ту відпустку отримала і претендує на право зарахування в страховий стаж періоду такої відпустки, дійсно таке право має. А щоб переконати суддю в тому, йому чи їй треба надати відповідні докази.

 

Відповідно до ст.72 КАСУ доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Гадаю, зрозуміло, що в наведеній ситуації найбільш логічно розраховувати на письмові і електронні докази. І не варто зважати на речові докази, показання свідків чи висновки експертів.

 

Відповідно до ст.94 КАСУ письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

А відповідно до ст.99 КАСУ електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам’яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). При цьому, електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги». Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, визначеному законом. Паперова копія електронного доказу не визнається письмовим доказом. Вона є копією електронного доказу, навіть, якщо роздрукована на папері. При цьому учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.

До доказів для того, щоб вони були прийняті судом як такі, КАСУ висуває ряд вимог. Вони мають бути належними (ст.73 КАСУ), допустимими (ст.74 КАСУ), достовірними (ст.75 КАСУ) і достатніми (ст.76 КАСУ).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, тобто стосуються тієї обставини, щодо якої виник спір. У нашій ситуації – це факт народження дитини та її вік, факт спорідненості з особою, яка використала право на відпустку.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Тобто докази мають бути такими, щоб їм можна було довіряти, та найважливіше, щоб їм довіряв суд.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Та найцікавіше і найістотніше щодо допустимості доказів. У процесуальному праві вона (допустимість) розглядається у вузькому та широкому значенні. У широкому значенні доказ вважається допустимим, якщо він є одним із засобів доказування (читай, доказом), перелічених у ст.72 КАСУ: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

А от у вузькому значенні доказ вважається допустимим і приймається судом, якщо для відповідної обставини встановлено законом відповідний вид доказу. Згідно з ч.2 ст.74 КАСУ обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Так, якщо ст.20 Закону про відпустки для надання відпустки по догляду за дитиною вимагає саме заяви матері, батька дитини, баби, діда чи іншого родича, який фактично доглядає за дитиною, або особи, яка усиновила чи взяла під опіку дитину, одного із прийомних батьків чи батьків-вихователів, то подання іншого документа, відмінного від заяви, матиме наслідком відмову суду прийняти такий документ як допустимий доказ у справі. Аналогічно, подання заяви іншою особою, відмінною від зазначеної вище, також призведе до недопустимості такого доказу і, як наслідок, неприйняття його судом.

Крім того, відповідно до ч.3 ст.20 Закону про відпустки відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку оформляється наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу. Тож оформлення такої відпустки будь-яким іншими документом (письмовим чи електронним), аніж наказ (розпорядження) також призведе до втрати ним допустимого доказу в судовій справі.

І по суті, якщо Закон про відпустки для такої відпустки вимагає наявності лише цих двох документів, то для доказування тієї обставини, що відпустка надана відповідно та в межах законодавства, має вистачити цих двох документів:

• заяви матері, батька дитини, баби, діда чи іншого родича, який фактично доглядає за дитиною, або особи, яка усиновила чи взяла під опіку дитину, одного із прийомних батьків чи батьків-вихователів, та
• наказу (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

Адже відповідно до ч.1 ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Отже, ніхто не може бути примушений для надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку оформлювати інші документи, аніж вказані заяву та наказ (розпорядження).

 

Проте спір може вийти далеко за рамки вказаних обставин і особа (установа), яка рахує/обраховує страховий стаж, може поставити під сумнів зазначені заяви та наказ (розпорядження) з будь-яких логічних і не дуже підстав. Особливо, якщо врахувати той факт, що з початком гарячої фази війни багато українських дітей народилося за межами України.

 

Проте факт народження дитини за межами України не позбавляє її права бути громадянином України, оскільки відповідно до ст.7 Закону про громадянство особа, батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України. Тобто не принципово, чи має така дитина свідоцтво про народження, видане органом РАЦС в Україні або ж іншу «українську» довідку. Принципово, щоб в документі, виданому в іншій країні, було вказано, що батьками такої дитини, або одним з них є громадянин України.

Якщо такий документ видано іноземною державою, то надати йому доказової сили (читай допустимості) слід, скориставшись ч.8 ст.94 КАСУ, відповідно до якої іноземний офіційний документ, що підлягає дипломатичній або консульській легалізації, може бути письмовим доказом, якщо він легалізований у встановленому порядку. Іноземні офіційні документи визнаються письмовими доказами без їх легалізації лише у випадках, визначених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

 

Звісно, не слід зневажати й іншими нормами законодавства, які регулюють аналогічні  правовідносини. Ступінь аналогічності у цьому разі також може бути предметом спору, проте краще не ігнорувати існування таких норм, оскільки за відсутності у судді «сміливості» прямо подивитися в очі закону, потрібно буде йому допомогти це зробити.

Так, окрім частково оплачуваної відпустки за рахунок роботодавця, батьки дитини мають також право на отримання допомоги при народженні дитини. Згідно зі ст.3 Закону про державну допомогу одним з видів державної допомоги сім’ям з дітьми є допомога при народженні дитини, одноразова натуральна допомога «пакунок малюка».

Відповідно до ст.11 цього ж Закону вказана допомога призначається на підставі свідоцтва про народження дитини. Для призначення допомоги при народженні дитини до органу праці та соціального захисту населення за умови пред’явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження дитини. При цьому вказаний перелік документів є вичерпним.

Порядком № 1751 вказаний перелік документів для отримання вказаної допомоги продубльований з додаваннями вимоги при поданні вказаних документів пред’явити оригінал свідоцтва про народження. При цьому свідоцтво про народження дитини відповідно до Порядку № 1751 може бути замінено виданими компетентними органами країни перебування і легалізовані в установленому порядку документами, що засвідчують народження дитини, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Така заміна можлива у разі народження дитини жінкою, яка має зареєстроване місце проживання на території України і народила дитину під час тимчасового перебування за межами України. Тобто у цій частині Порядок № 1751 цілком кореспондує з ч.8 ст.94 КАСУ.

 

          Таким чином, роботодавцю, який надає відпустку своєму працівникові (матері, батькові, бабці, дідові…) для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, слід попіклуватися про те, щоб в майбутньому владнати можливий конфлікт, а ще краще уникнути його. А зробити це можна шляхом отримання від працівника не лише відповідної заяви, а й доказів того, що така заява має бути схвалена, та того, що строк такої відпустки цілком є обґрунтованим.

          Це на випадок, якщо представники відповідного органу захочуть застосувати аналогію закону та послатися у цьому випадку на Порядок № 1751. Таким доказом має бути свідоцтво про народження дитини, видане українським органом РАЦС, або ж документ, виданий іноземною державою, легалізований відповідним чином. Можна, звичайно, «позмагатися» в суді й без цього, але з цим буде надійніше.

 

 

Нормативна база:

КАСУ

Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 № 2746-IV.

Закон про відпустки

Закон України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР.

Закон № 1105

Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1992 № 1105-ХIV.

Закон № 1058

Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV.

Закон про громадянство

Закон України «Про громадянство» від 18.01.2001 № 2235-IІІ.

Закон про державну допомогу

Закон України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» від 21.11.1992 № 2811-ХІІ.

Порядок № 1751

Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім’ям з дітьми» від 27.12.2001 № 1751.