Про позовну давність і податки

Відповідно до пп.14.1.11. п.14.1. ст.14 Податкового кодексу України безнадійна заборгованість – це, у тому числі, заборгованість за зобов’язаннями, щодо яких минув строк позовної давності.

У п.5 П(С)БО 11 «Зобов’язання» зазначено, що зобов’язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення. Однак, якщо на дату балансу раніше визнане зобов’язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходу звітного періоду. Тож, щоб списати кредиторську заборгованість з балансу, слід впевнитися, що погашення її вже не настане. Саме впевнитися, а не порахувати три роки з момент відображення цієї заборгованості у балансі і вважати, що ніхто і ніколи вже не вимагатиме і не отримає.

Відповідно до П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість» безнадійна заборгованість це така заборгованість:

• щодо якої існує впевненість у її неповерненні;
• за якою минув строк позовної давності.

Таким чином, дебіторська заборгованість, за якою минула позовна давність, має визнаватися безнадійною для кредитора і такою, що не підлягає погашенню – для боржника. Але при цьому забуто про те, що сплила чи не сплила позовна давність визначає не лише боржник, а й кредитор у цьому зобов’язанні.

Тобто, вживаючи термінологію ПКУ і П(С)БО 10, минув чи не минув строк позовної давності, не можна визначити лише за інформацією від боржника. Кредитор у цьому разі також може вплинути на відповідь з цього приводу.

Що ж таке «позовна давність»  

Внесемо спочатку певну ясність у розуміння позовної давності як інституту права, щоб розуміти, як його правильно застосовувати у податкових правовідносинах.

Позовна давність є строком, зі збігом якого припиняється право на задоволення позову судом. І не більше. І не припиняється саме зобов’язання.

Податкова система, ефективність якої ґрунтується на нормах права, якими встановлені податки і збори, визнається фінансовою основою існування будь-якої держави. Оподаткування залежить від того, що визнається його об’єктом, а це визначається не лише податковим, а передусім цивільним законодавством. Так, для податкового законодавства інститут позовної давності є вторинним, оскільки регулюється цивільним законодавством. Тобто приватноправовий інститут позовної давності законодавець спробував застосувати у податкових правовідносинах, які є публічними. Але вийшло те, що вийшло…