Електронний договір з нерезидентом

Форма договору

Термін «електронна торгівля», наведений у ст. 3 Закону України від 03.09.2015 № 675-VIII «Про електронну комерцію» (далі – Закон № 675) застосовує поняття «електронний правочин», який вчиняється «із використанням інформаційно-телекомунікаційних систем». При цьому, у розумінні Закону № 675 «електронний правочин – це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем». У цьому плані Закон № 675 до усталеного поняття правочин, наведеного у ст. 202 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ), («Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків»), додає кваліфікуючу ознаку електронного правочину, яка власне й робить його електронним: здійснений з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем. Тобто електронний правочин – це звичайний правочин, здійснений в інформаційно телекомунікаційному просторі, віртуальний правочин.

Та ж сама історія повторюється із електронним договором. Порівняйте:

«електронний договір – домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків та оформлена в електронній формі» (ст. 3 Закону № 675);

«договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків» (ст.652 ЦКУ).

Як видно з наведених вище визначень єдиною особливістю електронного договору є те, що він вчиняється в електронній формі. У цьому плані слід нагадати, що ЦКУ встановлює дві форми договорів: усну і письмову, хоча ст. 639 ЦКУ і встановлює диспозитивне правило про те, що «договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом». При цьому електронна форма договору не передбачається як одна із його можливих і правомірних форм.