Відповідь: Спочатку щодо наслідків банкрутства фізичних осіб. Відповідно до ст.48¹ Цивільного кодексу України стосовно фізичної особи, яка є нездатною виконати свої майнові зобов’язання і погасити борги, може бути відкрито провадження у справі про неплатоспроможність і введена процедура реструктуризації боргів боржника або така особа може бути визнана банкрутом у справі про неплатоспроможність із застосуванням процедури задоволення вимог кредиторів за правилами, передбаченими Кодексом України з процедур банкрутства.

Згідно зі ст.134 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд при постановленні ухвали про завершення процедури погашення боргів боржника та закриття провадження у справі про неплатоспроможність ухвалює рішення про звільнення боржника – фізичної особи від боргів. При цьому фізична особа не звільняється від подальшого виконання вимог кредиторів після завершення судових процедур у справі про неплатоспроможність та обов’язку повернення непогашених боргів, а саме:

1) відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи;

2) сплати аліментів;

3) виконання інших вимог, які нерозривно пов’язані з особистістю фізичної особи.

Тобто від боргів за зобов’язаннями перед фінансовими установами фізичні особи – банкрути звільняються.

У випадку звільнення фізичної особи від виконання вимог кредиторів слід вважати, що така фізична особа зменшує свої зобов’язання на суму такого звільнення. А це, відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV цілком відповідає поняттю доходу: «доходи – це збільшення економічних вигод у вигляді збільшення активів або зменшення зобов’язань, яке призводить до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників)». Однак є нюанси і спеціальні норми.

 Облік і списання

Безнадійна дебіторська заборгованість – це поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує впевненість про її неповернення боржником або за якою минув строк позовної давності (п. 4 НП(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість»).

На рік погашення довгострокової заборгованості вона має бути переведена у балансі підприємства до складу поточної, до якої належить уся заборгованість, яка має бути сплачена протягом 12 місяців з дати балансу. Таким чином, довгострокова заборгованість з бухгалтерської точки зору на очікувану дату погашення вже має бути поточною.

Таким чином, впевненість щодо неповернення заборгованості боржником є підставою для визнання її безнадійною та списання у бухгалтерському обліку.

Документальною підставою для бухгалтера списати безнадійну дебіторську заборгованість є наказ керівника на списання безнадійної дебіторської заборгованості. До цього необхідно також скласти бухгалтерську довідку та додати документи (або їхні копії), що підтверджують дотримання умов визнання заборгованості безнадійною з НП(С)БО 10, а саме відповідне рішення суду.

У наказі керівника потрібно зазначити причини списання.

Порядок списання залежить від існування резерву сумнівних боргів. Це не стосується мікропідприємств, спрощенців та неплатників податку на прибуток. Вони мають право ігнорувати такий резерв (п. 7 розділу І НП(С)БО 25 «Спрощена фінансова звітність»).

Бухгалтерська проводка зі списання заборгованості за відсутності резерву сумнівних боргів аналогічна тій, яка здійснюється при нарахуванні резерву сумнівних боргів. Використовується один і той же субрахунок 944 «Сумнівні та безнадійні борги» за дебетом.

При цьому згідно з п.11 НП(С)БО 10 поточна дебіторська заборгованість, щодо якої створення резерву сумнівних боргів не передбачено, у разі визнання її безнадійною списується з балансу з відображенням у складі інших операційних  витрат. Тобто відбувається зменшення фінансового результату до оподаткування. А застосування податкових різниць для таких ситуацій чинним ПКУ не передбачено.

Одночасно зі списанням безнадійної дебіторської заборгованості підприємство має відобразити таку суму на позабалансовому субрахунку 071 «Списана дебіторська заборгованість». Безнадійна дебіторська заборгованість відображатиметься на такому субрахунку не менше, ніж 3 роки з дати списання, з метою спостереження за можливістю її стягнення у випадках зміни майнового становища боржника (вимога Інструкції № 291 по рахунку 071).

Але у випадку банкрутства фізичної особи використання позабалансового рахунку не є доречним, оскільки зміна майнового становища боржника до погашення такої заборгованості не призведе.

Відповідно до п.14.1.11. ПКУ безнадійна заборгованість – це заборгованість, що відповідає, у тому числі й такій ознаці, як заборгованість суб’єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку.

До того ж згідно з п.139.3. ПКУ банки та небанківські фінансові установи, крім страхових компаній, недержавних пенсійних фондів, корпоративних інвестиційних фондів та адміністраторів недержавних пенсійних фондів, визнають для оподаткування резерв за активами згідно з вимогами міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням деяких вимог.

Іншими словами, якщо узагальнити, то слід дійти висновку про те, що борг фізичної особи, визнаної судом банкрутом та від якого суд таку особу звільнив, зменшує фінансовий результат до оподаткування або прямо, шляхом віднесення його суми на витрати в обліку, або ж через резерв сумнівних боргів.

Щодо ПДФО та ВЗ слід виходити з того, що відповідно до ст.101 ПКУ списанню підлягає безнадійний податковий борг, у тому числі пеня та штрафні санкції, нараховані на такий податковий борг. При цьому під терміном «безнадійний» розуміється,  тому числі, податковий борг платника податку, визнаного в установленому порядку банкрутом, вимоги щодо якого не були задоволені у звʼязку з недостатністю майна банкрута.

Згідно зі п.165.1.55. ст.165 ПКУ до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи:

• основна сума боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов’язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності у сумі, що не перевищує 25 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року;
• сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені), прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов’язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності;
• основна сума боргу (кредиту) платника податку за іпотечним кредитом в іноземній валюті, забезпеченим іпотекою житлової нерухомості, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов’язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності.

Тобто вказані виключення, пов’язані зі спливом позовної давності чи з розміром прощеного боргу, не включаються до оподатковуваного доходу фізичної особи за наявності вказаних умов. Але за відсутності таких умов – включаються.

З урахування ст.101 ПКУ стає зрозумілим застереження в п.165.1. ПКУ про непоширення зазначених вимог на зобов’язання, припинені в рамках процедур банкрутства.

Отже, слід дійти висновку про те, що борги фізичної особи, визнаної банкрутом, від яких її звільнив суд, не є об’єктом оподаткування ПДФО, а отже й військовим збором, враховуючи, що відповідно до 16¹ підрозділу 10 розділу ХХ ПКУ об’єкт оподаткування ВЗ і ПДФО співпадають.

Щодо ЄСВ слід виходити з того, що фінансова установа, яка в рамках цивільних правовідносин, надала фізичній особі кредит та не отримала його повернення через банкрутство такої фізичної особи, не зазначена в переліку платників ЄСВ, відповідно до ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI.

О. Єфімов,

Старший Партнер Адвокатського об’єднання «Адвокатська фірма «Єфімов та партнери», доктор філософії права, доцент, адвокат, аудитор, доцент кафедри приватного права, Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана