НАУКОВИЙ ВИСНОВОК

щодо визнання недійсним договору за позовом учасника юридичної особи

(справа № 522/22473/15-ц)

І. Зміст запиту від 23.11.2022 № 522/22473/15-ц

Для наукового висновку щодо тлумачення та застосування норм права відповідно до п. п. 3.1., 3.2., 3.3. Положення про Науково-консультативну раду при Верховному Суді, затвердженого постановою Пленуму Верховного Суду №1 від 02.02.2018, щодо визнання недійсним договору за позовом учасника юридичної особи поставлені наступні запитання:

 

1. Чи порушують спірні договори, укладені від імені ТОВ «Альфа-Аркадія» директором товариства з перевищенням наданих йому повноважень, права та законні інтереси КОВ «Компанія «Садіра» (учасника, який володіє часткою у розмірі 100% у статутному капіталі ТОВ «Альфа-Аркадія»)?
2. Чи може співпадати воля (інтереси) єдиного учасника товариства з обмеженою відповідальністю (КОВ «Компанія «Садіра») з волею самого товариства (ТОВ «Альфа-Аркадія»)?
3. Чи можна вважати позов КОВ «Компанія «Садіра» похідним позовом?
4. Чи виправданим (справедливим, співмірним меті) є застосування концепції «проникнення за корпоративну завісу» у ситуації, що розглядається?
5. Чи є можливим (як загальне правило або як винятки з загального правила) звернення з позовом учасника товариства з обмеженою відповідальністю в інтересах такого товариства?

 

ІІ. Нормативно-правові акти, документи та джерела, використані при проведенні науково-правової експертизи:

• Господарський кодекс України від 16.01.2003 №436-IV;
• Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.1991 №1798-ХІІ;
• Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV;
• Закон України «Про акціонерні товариства» від 17.09.2022 №514-VI;
• Закон України «Про акціонерні товариства» від 27.07.2022 №2465-ІХ;
• Закон України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» від 06.02.2018 №2275-VIII;
• Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про акціонерні товариства» щодо вдосконалення механізму діяльності акціонерних товариств» від 03.02.2011 №2994-VI;
• Борисова В. До проблем товариства однієї особи. // Вісник академії правових наук України, Х. – 2001. – № 2 (29), с. 79.
• Григораш И.В. Зависимые лица в гражданском праве: опыт сравнительно-правового исследования. М.: Волтерс Клувер. 2007. 184 с.;
• Грось Л.А. Влияние норм материального права на определение надлежащих сторон в гражданском деле. Правоведение. 1999. № 4. С. 35-52;
• Гуреев В.А. Процессуальный статус акционерного общества в косвенном иске. Законодательство. 2007. № 1. С. 33-36;
• Дьяченко Е.Б. Контроль за корпорациями: доктрина и практика. М: ИнфотропикМедиа. 2013. 148 с.:
• Case of Gubiyev v. Russia. Application №29309/03. 19.07.2011. URL:https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22fulltext%22:[%2229309/03%22],%22documentcollectionid2%22:[%22GRANDCHAMBER%22,%22CHAMBER%22],%22itemid%22:[%22001-105677%22]} (дата звернення: 09.12.2022);
• Жорнокуй Ю.М. «Доктрина проникнення за корпоративну вуаль»: основи вчень. Форум права. 2016. № 3. С. 75-81;
• Карнаух Т. Доктрина «підняття корпоративної вуалі»: сутність та перспективи застосування в Україні. Юридична Україна. Питання розвитку приватного права. 2013. № 3. С. 53-60;
• Корпоративні спори: комент. суд. практики / [І. В. Спасибо-Фатєєва, В. І. Крат, Н. Ю. Філатова та ін.]; за заг. ред. І. В. Спасибо-Фатєєвої. – Харків: Право, 2018. – 288 с. – (Серія «Проблеми судової практики»).
• Махінчук В.М. Зарубіжний досвід застосування доктрини «зняття корпоративної вуалі» (piercing the corporate veil). Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. № 1151. Серія «Право». В. № 19. 2015. С. 89-93;
• Осокина Г. Л. Понятие, виды и основания законного представительства. Рос. юстиция. 1998. № 1. С. 43-44;
• Островська Л.А. Непрямі (похідні) позови: міжнародний досвід та законодавство України: автореф. дис.…канд. юрид. наук: 12.00.03. Одеса: Одес. нац. юрид. акад. 2008. 19 с.;
• Попов Е. Попова Е. Корпоративная вуаль. Коллегия. 2002. № 6;
• Спасибо-Фатєєва І.В. Щодо вдосконалення правового регулювання відповідальності учасників корпоративних правовідносин. Модернізація цивільно-правової відповідальності (Матвєєвські цивілістичні читання). Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. Київ. 2019. С. 275-279;
• Тузов Д.О. Иски, связанные с недействительностью сделок. Теоретический очерк. Под ред. Б. Л. Хаскельберга, В. М. Чернова. Томск: Пеленг. 1998. 72 с.;
• Чугунова Е.И. Производные иски в гражданском и арбитражном процессе (автореф дис канд юрид наук. Е. 2003. 28 с.;
• Ярков В.В. Особенности рассмотрения дел по косвенным искам. Юрист. М.: Юрист. 2000. № 11. С. 6-12.

 

IІІ. Результати науково-правового дослідження

Цей науковий висновок побудований за наступним алгоритмом:

1. Дослідження правової природи порушень прав та законних інтересів учасника товариства, який володіє часткою у розмірі 100%.
2. Дослідження співвідношення волі (інтересів) єдиного учасника товариства з волею самого товариства.
3. Дослідження змісту доктрини «проникнення за корпоративну вуаль».
4. Дослідження змісту інституту похідного позову.

Дослідження правової природи порушень прав та законних інтересів учасника товариства, який володіє часткою у розмірі 100%

 

Відповідно до ст.167 Господарського кодексу України (далі – ГК України) [1] корпоративні права – це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останнього відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Як вказано у  ст.116 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) [3], учасники господарського товариства мають право брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, крім випадків, встановлених законом; брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди); вийти в установленому порядку з товариства; здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом; одержувати інформацію про діяльність товариства, а також можуть мати інші права, передбачені законодавством і установчими документами товариства.

У Законі України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» від 06.02.2018 №2275-VIII (далі – Закон №2275) [6] встановлений такий перелік прав:

1) брати участь в управлінні товариством у порядку, передбаченому цим Законом та статутом товариства;

2) отримувати інформацію  про господарську діяльність товариства;

3) брати участь у розподілі прибутку товариства;

4) отримати у разі ліквідації товариства частину майна, що залишилася після розрахунків з кредиторами, або його вартість;

5) інші права, передбачені законом та статутом товариства.

Наведений у зазначеному Законі перелік прав учасника ТОВ з урахуванням ч.1. ст.167 ГК України відповідає змісту поняття «корпоративні права» учасника ТОВ.

Відповідно до ст.44 Закону №2275 статут товариства може встановлювати особливий порядок надання згоди уповноваженими на те органами товариства на вчинення певних правочинів залежно від вартості предмета правочину чи інших критеріїв (значні правочини). При цьому рішення про надання згоди на вчинення правочину, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства відповідно до останньої затвердженої фінансової звітності, приймаються виключно загальними зборами учасників, якщо інше не передбачено статутом товариства.

Аналогічним чином до компетенції загальних зборів ТОВ може бути віднесено питання порядку надання згоди на укладення правочинів, щодо яких є заінтересованість. Відповідно до ч.2. ст.45 зазначеного Закону статутом товариства може бути визначений порядок надання згоди на вчинення правочинів, щодо яких є заінтересованість. Відповідні положення можуть бути внесені до статуту, змінені або виключені з нього одностайним рішенням загальних зборів учасників, у яких взяли участь всі учасники товариства. При цьому якщо учасники товариства не дійшли згоди про встановлення у статуті порядку погодження щодо правочинів із заінтересованістю, правила цієї статті не застосовуються.

Орган юридичної особи, уповноважений діяти від її імені, не є представником юридичної особи. Він є керівним органом і представництво ним юридичної особи в процесуальних правовідносинах вважається самопредставництвом. При цьому лише у випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов’язків і здійснювати їх через своїх учасників. Тобто учасники юридичної особи за загальним правилом не є її представниками, та можуть набувати статусу таких лише у випадках, встановлених законом.

Згідно зі ст.96 ЦК України за своїми зобов’язаннями юридична особа відповідає самостійно усім належним їй майном. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов’язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов’язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом, а саме ст.2 і ст.3 Закон №2275. Іншими словами деліктозданість юридичної особи і її учасника (засновника), як елемент правосуб’єктності, не співпадає.

Отже, можна зробити висновок, що відповідальність юридичної особи та її засновників не тотожна одна одній. З цього слід дійти висновку про те, що дії юридичної особи (правочини) через її органи можуть спричинити негативні наслідки для майна такої юридичної особи і не можуть мати прямих негативних наслідків для її учасників чи тягнути будь-яку відповідальність для них.

Таким чином, правочин, укладений органом юридичної особи від її імені може мати, як наслідок, вплив на майновий стан такої юридичної особи та, як наслідок, порушувати особисті майнові чи немайнові права такої юридичної особи, та не може порушувати безпосередньо прав учасників такої юридичної особи. Опосередковано на корпоративні права та їх обсяг впливає не порушення прав юридичної особи, а в цілому діяльність такої юридичної особи. Так, матеріальні втрати юридичної особи впливають на обсяг прав її учасників (засновників) незалежно від того, правомірно вони завдані юридичній особі чи неправомірно.

Негативні наслідки вчинення правочинів з порушенням порядку, встановленого законом і статутом ТОВ, у вигляді збитків настають саме для ТОВ, а не для його учасників. Отже, у разі порушення директором ТОВ порядку вчинення правочинів ТОВ, порушеними вважаються права саме ТОВ, а не його учасників.

Практика Європейського суду з прав людини говорить про те, що акціонер (учасник) юридичної особи не може розглядатись як належний позивач, якщо йдеться про порушення прав саме юридичної особи.

Таким чином, розмежування майна та відповідальності юридичної особи і її учасників приводить до висновку про те, що укладення посадовою особою товариства від імені товариства договору з перевищенням повноважень, або без згоди загальних зборів учасників товариства може заподіяти шкоду саме товариству, а не його учаснику.

Отже, така посадова особа не вступає в корпоративні правовідносини з ТОВ. Вчинення значного правочину без згоди на це, наданої загальними зборами учасників ТОВ, може вважатися перевищенням повноважень посадовою особою, чи вчинення нею дії без відповідних повноважень, але не може вважатися втручанням такої посадової особи у відносини щодо прийняття рішення про надання згоди на вчинення значного правочину.

Вчинення значного правочину без отримання відповідної згоди на це від загальних зборів учасників ТОВ є аналогічним будь-яким іншим неправомірним діям посадової особи: привласнення майна ТОВ, доведення ТОВ до банкрутства та ін. І не позбавляє учасників ТОВ права надати згоду на укладення значного правочину чи схвалити/не схвалити його після укладення.

Відповідно до вищевказаного, укладені договори директором з перевищенням наданих йому повноважень не є втручанням посадової особи саме в корпоративні правовідносини, а отже й не може вважатися порушенням корпоративних прав єдиного учасника.

Дослідження співвідношення волі (інтересів) єдиного учасника товариства з волею самого товариства

 

Відповідно до ч.2 ст.83 ЦК України: «товариство може бути створено однією особою», абз.2 ч.2 ст.87 ЦК України: «товариство, створене однією особою, діє на підставі статуту, затвердженого цією особою» та згідно з ч.2 ст.114 ЦК України: «господарське товариство, крім повного і командитного товариств, може бути створене однією особою, яка стає єдиним його учасником».

За ст. 4 Директиви 2009/102/ЄС від 16.09.2009 у сфері корпоративного права про компанії з обмеженою відповідальністю, які мають одного учасника, такий учасник виконує повноваження загальних зборів компанії [16, с.94].

В. Борисова зазначає, що розглядаючи поняття «господарське товариство з одним учасником», слід вирішити, чи є таке товариство повноцінною юридичною особою. Більшість правознавців також поділяють точку зору, що господарське товариство з одним учасником є самостійним відносно засновників з власною волею, власними інтересами. Одним із аргументів на користь зазначеного твердження, який наводить В. Борисова, є те, що, хоча засновник фактично одноособово формує органи управління такого товариства, воля товариства реалізується не засновником, а через ці органи. А це значить, що воля юридичної особи не буде в усьому співпадати з волею засновника, тобто вона буде самостійною [8].

І. В. Спасибо-Фатєєва наголошує, що специфіка реалізації корпоративних прав єдиним учасником проявляється у наступному:

1) у прийнятті рішень вищим органом «товариства однієї особи»;

2) в оспорюванні рішень органів «товариств однієї особи» ;

3) в оспорюванні правочинів, учинених «товариством однієї особи».

Якщо це правочин, вчинений керівником «товариства однієї особи», він може бути оспорений його єдиним учасником [16, с.95].

Варто зробити висновок, що воля (інтереси) єдиного учасника товариства не є тотожною з волею самого товариства. Воля єдиного учасника товариства може як співпадати з волею самого товариства, так і не співпадати (бути такою ж самою, а не тією ж самою). У разі, якщо воля не співпадає, для цього існує інструмент «не схвалення правочину».

Врешті решт, мета створення ТОВ одним його учасником й полягає у розмежуванні майна, відповідальності а отже й волі учасника і ТОВ. У протилежному випадку учасник не позбавлений права здійснювати підприємницьку діяльність самостійно, від свого імені з єдиною волею і відповідальністю. Створення (заснування) таким учасником ТОВ та призначення/обрання ним керівника такого ТОВ за своєю правовою суттю є делегуванням такому керівнику повноважень створювати волю ТОВ та виявляти її у правочинах, укладених від імені ТОВ, а також прийняттям таким учасником ризиків здійснення неефективного управління таким ТОВ її керівником.

 

Дослідження змісту доктрини «проникнення за корпоративну вуаль»

 

Відповідно до ч.1 ст.1 ЦК України цивільні відносини зокрема ґрунтуються на принципі майнової самостійності їх учасників. Вказане, безпосередньо, стосується й юридичних осіб, що мають самостійну правосуб’єктність та власне майно й не можуть ототожнюватися з правосуб’єктністю та майном учасників таких осіб.

Згідно з ч.1,3 ст.96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов’язаннями. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов’язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов’язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

За ст.3 Закону №2275 товариство несе відповідальність за своїми зобов’язаннями всім належним йому майном. Товариство не відповідає за зобов’язаннями своїх учасників. Водночас, за ст.2 Закону №2275 учасники товариства, які не повністю внесли вклади, несуть солідарну відповідальність за його зобов’язаннями у межах вартості невнесеної частини вкладу кожного з учасників.

За ч.2 ст.3 Закону України «Про акціонерні товариства» від 17.09.2022 №514-VI [4] акціонерне товариство не відповідає за зобов’язаннями акціонерів. Акціонери не відповідають за зобов’язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов’язаних з діяльністю товариства, тільки в межах належних їм акцій. Проте, акціонери, які не повністю оплатили акції, у випадках, визначених статутом товариства, відповідають за зобов’язаннями товариства у межах неоплаченої частини вартості належних їм акцій. Аналогічні положення містить і ч.2 ст.3 Закону України «Про акціонерні товариства» від 27.07.2022 №2465-ІХ [5], що набирає чинності з 01.01.2023.

Зазначені положення складають принцип відокремленості відповідальності юридичної особи від відповідальності її учасників. В юридичній літературі він відомий як «корпоративний щит», «корпоративна вуаль». Однак з метою унеможливлення зловживання недобросовісними учасниками товариств положеннями вказаного принципу, які використовують його для уникнення особистої майнової відповідальності за власні дії, у доктрині корпоративного права зарубіжних країн сформувалась концепція «проникнення за корпоративну вуаль», «підняття корпоративної вуалі» (англ. «piercing the corporate veil»/«lifting the corporate veil») або «проколювання (зривання) корпоративної маски» (в американському праві) [12, с. 11].

Як зазначає Ю.М. Жорнокуй, «проникнення за корпоративну вуаль» – це покладення на акціонера або іншого учасника юридичної особи відповідальності за її боргами, незалежно від принципів майнової самостійності та відокремленості юридичної особи. Невід’ємною частиною цієї доктрини є нерозривна економічна єдність товариства та його учасника [14, с. 76].

Зі свого боку, І.В. Григораш розглядає «проникнення за корпоративну вуаль» – як сукупність прийомів, методів і практики суду, певні судові дії з перенесення прав та обов’язків одного суб’єкта на іншого, що прикриває себе «корпоративною вуаллю» [9, с. 126].

На думку В.М. Махінчука, суть доктрини «проникнення за корпоративну вуаль» полягає в тому, що суд за наявності підстав за зобов’язаннями юридичної особи може притягнути до відповідальності безпосередньо осіб, які її контролюють (зокрема директора, інших учасників, що впливають на діяльність юридичної особи), які за загальним правилом не мають відповідати за її дії [17, с. 89].

Водночас Є. Попова та Є. Попов вказують, що поняття «проникнення за корпоративну вуаль» може використовуватися в таких випадках:

– коли суд при вирішенні питання про відповідальність юридичної особи відступає від принципу обмеження відповідальності засновників (учасників) і покладає відповідальність на них;

– коли суд ігнорує відокремленість юридичних осіб, що входять до холдингових утворень, або групи юридичних осіб, та, керуючись принципом «єдиної економічної одиниці», покладає відповідальність самостійної юридичної особи на відокремлені юридичні особи, що входять до холдингу чи групи;

– коли суд покладає відповідальність на органи управління юридичної особи [20].

Окрім того Т.М. Карнаух зазначає, що застосування доктрини «проникнення за корпоративну вуаль» є протидією зловживанням статусом юридичної особи і недобросовісним діловим практикам, забезпечення розвитку інституту соціальної відповідальності бізнесу [15, с. 58].

Прикладом застосування аналізованої доктрини є рішення Європейського суду з прав людини у справі «Gubiyev v. Russia» від 19.07.2011 №29309/03, в якому Суд вказав, що засновник товариства може звертатися до суду з позовами про захист прав та інтересів заснованої ним особи, у випадках, коли у засновника (учасника, акціонера) є повний контроль над юридичною особою – їх можна розглядати як єдине ціле, адже у думках між товариством, його керівництвом та учасниками – відсутні будь-які розбіжності [13]. Слід визнати, що такий повний контроль існує у тому разі, коли учасник (засновник) ТОВ самостійно управляє таким ТОВ, тобто зосереджує в своїх руках повноваження керівного органу, а не делегує такі повноваження іншій особі.

Отже, доктрина «проникнення за корпоративну вуаль» є складним та винятковим інструментом втручання у самостійність юридичної особи внаслідок порушень прав та обов’язків учасниками корпоративних правовідносин. Застосування вказаної доктрини є виключним та передбачає досягнення компромісу й балансу між різними сторонами, для унеможливлення судового свавілля.

Як вказувалось вище, положення українського законодавства закріплюють обмежену відповідальність учасників господарських товариств, що ускладнює застосування вказаної доктрини на практиці та свідчить про необхідність перегляду положень щодо відповідальності учасників юридичних осіб.

Принагідно також вказати, що на думку І.В. Спасибо-Фатєєвої для застосування доктрини «проникнення за корпоративну вуаль» варто «фокусувати увагу на тому, що юридична особа – це окремий автономний від засновників/учасників суб’єкт. Однак в разі встановлення іншого, тобто дій засновників/учасників «під прикриттям», для них повинні настати певні негативні наслідки» [21, с. 277].

 

Дослідження змісту інституту похідного позову

 

Згідно з ч.1 ст.54 Господарського процесуального кодексу України від 06.11.1991 №1798-ХІІ (далі – ГПК України) [2] «власник (учасник, акціонер) юридичної особи, якому належить 10 і більше відсотків статутного капіталу товариства (крім привілейованих акцій), або частка у власності юридичної особи якого становить 10 і більше відсотків, може подати в інтересах такої юридичної особи позов про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою».

Вказаною статтею закріплена можливість учасників юридичної особи звертатися за захистом порушених прав з позовом про відшкодування збитків, проте законодавством не передбачено чітке врегулювання місця, змісту та ознак такого способу захисту.

Стосовно похідного позову слід виходити з того, що перші спроби запровадження інституту похідного позову законодавець здійснив у ч.2 ст.72 Закону України «Про акціонерні товариства»: «У разі недотримання особою, заінтересованою у вчиненні товариством правочину, вимог, передбачених статтею 71 цього Закону, та вчинення товариством правочину з юридичною особою, всі акції (частки, паї) якої належать цій особі та/або її афілійованим особам, товариство або будь-хто з його акціонерів має право вимагати визнання цього правочину судом недійсним і  відшкодування збитків та/або моральної шкоди». Однак Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про акціонерні товариства» щодо вдосконалення механізму діяльності акціонерних товариств» від 03.02.2011 №2994-VI [7] вказану статтю було викладено у новій редакції, яка виключила можливість учасників товариств звертатися до суду з похідним позовом. На сьогодні чинний Закон України «Про акціонерні товариства» не містить норм, які б врегульовували поняття інституту похідного позову. Відсутні такі приписи і в Законі України «Про акціонерні товариства», що набирає чинності з 01.01.2023.

У юридичній літературі дослідженням інституту похідного позову займалася низка науковців.

Зокрема, Л.А. Островська вказує, що похідним позовом є правовий засіб який дає змогу заявляти та підтримувати позови в інтересах юридичної особи її учасникам або кредиторам, якщо юридична особа не ініціює розгляд самостійно через зацікавленість осіб, які входять до складу органів управління юридичної особи або контролюють такі органи управління в операціях, які стали підставою для подання позову [19, с. 4]. Проте варто зауважити, що українське законодавство не передбачає можливості звернення кредиторів з похідними позовами в інтересах юридичної особи. Можливість такого звернення закріплена лише за учасниками товариств. А тому вказане визначення потребує доопрацювання.

Зі свого боку, на думку О.І. Чугунової, похідний позов необхідно розглядати як правовий інструмент, ефективність застосування якого полягає в тому, що в разі неможливості юридичної особи ініціювати судовий розгляд самостійно учасник чи акціонер товариства, який перебуває в статусі міноритарія, має передбачену законодавцем здатність звернутися до суду із позовом від імені та в інтересах такої юридичної особи щодо відшкодування збитків, завданих діями чи бездіяльністю її посадової чи посадових осіб [23, с.13].

Отже, похідний позов можна розглядати як засіб захисту інтересів юридичної особи, від протиправних дій посадових осіб, що може застосовуватися виключно її учасниками і з метою відшкодування збитків, завданих товариству, а також шляхом визнання недійсним правочину, вчиненого керівником з перевищенням повноважень або ж взагалі без таких.

Законодавство не передбачає обмежень щодо подання похідного позову в залежності від організаційно-правової форми юридичної особи. Основною вимогою у цьому аспекті є майновий ценз таких учасників, частка яких має становити 10 і більше відсотків або їм має належати 10 і більше відсотків статутного капіталу.

Водночас такі позови мають бути подані в інтересах юридичних осіб їх учасниками, які не наділені повноваженнями представництва товариства за звичайних умов. Окрім того, відшкодування завданих збитків за результатами розгляду похідного позову буде здійснюватися саме на користь юридичної особи, а не учасників, що його ініціювали.

Окремо варто зауважити щодо процесуального статусу осіб, що є сторонами судового розгляду за похідним позовом.

За ч.2 ст.89 ГК України посадові особи відповідають за збитки, завдані ними господарському товариству, у разі якщо такі збитки були завдані винними діями посадових осіб. Зазначене положення вказує на одну з ключових ознак досліджуваного інституту: відповідачем за похідним позовом має бути саме посадова особа товариства, діяльність якої й завдала йому шкоди. Наведене також виключає можливість звернення похідного позову як до інших учасників юридичної особи, так і до самої юридичної особи чи до третіх осіб, які є стороною укладеного з перевищенням повноважень правочину. Таке подання позову буде суперечити положенням ГПК України та загалом порушуватиме процесуальну логіку судового розгляду.

Питання щодо особи позивача за аналізованим позовом є комплексним та дискусійним.

Г.Л. Осокіна, В.В. Ярков вважають, що позивачем за похідним позовом є не учасник такого товариства, а безпосередньо саме товариство [18; 24].

Зі свого боку, В.А. Гурєєв стверджує, що товариство, яке від початку підтримує позицію акціонерів при пред’явленні ними позову до суду та виявляє бажання вступити до справи, повинно набувати статусу співпозивача [11].

Водночас Л.А. Грось, Д.О. Тузов вказують, що з огляду на захист власних порушених інтересів учасниками юридичної особи – саме вони мають виступати в ролі позивачів [10; 22].

Проте, враховуючи зміст та ознаки похідного позову, твердження про захист власних інтересів учасників юридичної особи, що зумовлює їх процесуальний статус позивачів – є хибним. Такі учасники, хоч і можуть мати прагнення захистити свої порушені права (опосередковано), звертаються з похідним позовом саме в інтересах юридичної особи, яка й виступатиме позивачем у спірних правовідносинах. Подання похідного позову учасниками товариства – є одним з шляхів реалізації прав юридичної особи, як одного з суб’єктів цивільних правовідносин, що є неможливим без залучення фізичних осіб, з огляду на її правову природу.

Тож в межах, врегульованих чинним законодавством, похідний позов є інструментом, який внаслідок пред’явлення до винних посадових осіб юридичної особи, незалежно від її організаційно-правової форми, дозволяє захистити порушені інтереси учасників, шляхом безпосереднього захисту її власних інтересів. Це й зумовлює процесуальний статус юридичної особи як позивача, в межах судового розгляду за таким позовом.

 

Враховуючи викладене, слід дійти до висновку про те, що:

 

1. Спірні договори, укладені від імені ТОВ «Альфа-Аркадія» директором товариства з перевищенням наданих йому повноважень не порушують права та законні інтереси КОВ «Компанія «Садіра» (учасника, який володіє часткою у розмірі 100% у статутному капіталі ТОВ «Альфа-Аркадія»).

 

2. Воля (інтереси) єдиного учасника товариства з обмеженою відповідальністю (КОВ «Компанія «Садіра») з волею самого товариства (ТОВ «Альфа-Аркадія) може в різних ситуаціях як співпадати, так і не співпадати. Вирішення цього питання не може впливати на саме рішення по суті справи. Але в цьому разі слід виходити з того, що воля учасника і створеного ним товариства може бути такою ж самою, але не тією ж самою. Така воля є різною за суб’єктом її виникнення.

 

3. Похідний позов – є засобом захисту прав та інтересів юридичної особи, від протиправної діяльності її посадових осіб, що може бути застосований учасниками такої особи з відповідним майновим цензом. Досягнути такого захисту учасники можуть внаслідок звернення позову безпосередньо в інтересах юридичної особи, яка потерпіла від винних дій, що й зумовлює її процесуальний статус позивача в рамках судового розгляду. Окрім того, законодавством передбачено, що відповідачами за такими позовами можуть бути виключно посадові особи, які завдали збитки товариству, вчиненням винних дій, а не саме товариство чи треті особи – сторони оспорюваного правочину.

А тому пред’явлення позову КОВ «Компанія «Садіра», що є учасником ТОВ «Альфа-Аркадія», безпосередньо до такого товариства – суперечить змісту похідного позову згідно з положеннями національного законодавства та правової доктрини, що унеможливлює застосування вказаного інституту у ситуації, яку розглядає Верховний Суд.

 

4. Застосування доктрини «проникнення за корпоративну вуаль» можливе в обмежених випадках, зокрема, коли: товариство порушує вимоги щодо своєї діяльності, не виплачує дивіденди учасникам, члени керівництва юридичної особи не виконують свої функції, зловживають своїм становищем та спричиняють цими діями порушення прав учасників товариства. Для захисту своїх прав такі учасники можуть звертатися з відповідними позовами в інтересах юридичної особи, що є стороною у спірних правовідносин. У вказаних випадках таке втручання буде співмірним та не порушуватиме принцип обмеженої відповідальності юридичної особи та її учасників. Однак звернення єдиного учасника товариства з позовом до такого товариства суперечитиме процесуальній логіці та не виправдовуватиме застосування доктрини «проникнення за корпоративну вуаль».

 

5. Законодавство не передбачає обмежень у можливості пред’явлення похідного позову в інтересах юридичної особи з огляду на її організаційно-правову форму. Однак для подання такого позову учасник має відповідати встановленому майновому цензу: власник (учасник, акціонер) юридичної особи, якому належить 10 і більше відсотків статутного капіталу товариства (крім привілейованих акцій), або частка у власності юридичної особи якого становить 10 і більше відсотків, може подати в інтересах такої юридичної особи позов про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою (ч.1 ст.54 ГПК України).

         

Член Науково-консультативної ради при ВС,

доктор філософії права (к.ю.н.), доцент

 

  Єфімов О. М.

  14 грудня 2022 року