Відповідь: Відповідно до ст.116 Цивільного кодексу України учасники господарського товариства мають право зокрема брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди). Аналогічно це право складає частину корпоративних прав, передбачених ст.167 Господарського кодексу України, відповідно до якої корпоративні права – це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Відповідно до ст.26 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» від 06.02.2018 № 2275-VIII (далі – Закон про ТОВ) виплата дивідендів здійснюється за рахунок чистого прибутку товариства особам, які були учасниками товариства на день прийняття рішення про виплату дивідендів, пропорційно до розміру їхніх часток.

Виплата дивідендів здійснюється у строк, що не перевищує шість місяців з дня прийняття рішення про їх виплату, якщо інший строк не встановлений статутом товариства або рішенням загальних зборів учасників.

Ця норма викладена в імперативній формі, що має тлумачитися як обов’язкове дотримання пропорцій при виплаті дивідендів, а отже й як обов’язкову їх виплату всім учасникам, якщо вони виплачуються одному учаснику.

Проте існує й інша норма, яка передбачає можливість виплати дивідендів не усім учасникам. Так згідно з ч.3 ст.27 Закону про ТОВ товариство не має права виплачувати дивіденди учаснику, який повністю або частково не вніс свій вклад.

Отже, у разі якщо учасник, який не хоче отримувати дивіденди, свій вклад вніс повністю, то підстав не виплачувати йому дивіденди, чинне законодавство не передбачає. Навіть, якщо він на це дав згоду, чи навіть виявив бажання. Проте він може фактично не отримувати нараховані йому дивіденди. Тобто дивіденди йому можуть бути нараховані, але фактично не виплачені.

До того ж, оскільки нарахування дивідендів пов’язане зі сплатою податків, то контролюючий орган швидше за все, нарахує їх (податки), якщо цього не зробить ТОВ.

Окрім того, якщо податківці підійдуть до цієї ситуації «креативно», то можуть визнати, що рішення загальних зборів ТОВ є таким, що не відповідає закону, а отже виплачені дивіденди одному учаснику є не дивідендами, а іншими доходами, та оподаткувати їх за загальними правилами. Тобто замість 5% податку на дивіденди, застосувати ставку ПДФО у розмірі 18%. Тож, варто зважувати і на цей ризик.

  О.Єфімов,

Керівний партнер Адвокатського об’єднання «Адвокатська фірма «Єфімов та партнери», доктор філософії права, доцент, адвокат, аудитор, доцент кафедри приватного права, Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, член Науково-консультативної ради при Верховному Суді