Відповідь: Згідно зі ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов’язками наділені обидві сторони договору. А відповідно до ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.524 ЦК України зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні, проте сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті. Тобто йдеться про те, що валюта зобов’язання може відрізнятися від валюти виконання зобов’язання. Валютою зобов’язання може бути як гривня, так і іноземна валюта. А от щодо валюти виконання зобов’язань (валюти розрахунків) слід виходити з того, що відповідно до ст.5 Закону України «Про валюту і валютні операції» від 21.06.2018 № 2473-VIII гривня є єдиним законним платіжним засобом в Україні з урахуванням особливостей, встановлених частиною другою цієї статті, і приймається без обмежень на всій території України для проведення розрахунків. Усі розрахунки на території України проводяться виключно у гривні, крім виключного переліку винятків.

Відповідно до ст.533 ЦК України грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Та як завжди, є нюанс. Відповідно до ст.198 Господарського кодексу України грошові зобов’язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов’язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов’язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Однак ця колізія між ЦК України і ГК України в судовій практиці вирішується на користь ЦК України. У постанові Верховного Суду України від 21 червня 2017 року у господарській справі № 910/2031/16 зроблено висновок, що «якщо у договорі визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті та передбачено, що сума, яка підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, проте фактично такий платіж ще не здійснено, оскільки боржник не виконав зобов’язання у строк, встановлений договором, стягненню підлягає сума у гривнях, яка визначається еквівалентно за офіційним курсом відповідної валюти на день подання позову (заяви про збільшення позовних вимог)». Тобто навіть суди мають стягувати з боржників борг у гривнях але в еквіваленті до іноземної валюти за курсом на день подання позову.

У разі визначення сторонами долара США, як валюти зобов’язання, для обліку курсових різниць слід застосовувати Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку 21 «Вплив змін валютних курсів», затверджений наказом № 193 від 10.08.2000, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.08.2000 за № 515/4736.

Отже, можна, керуючись вирішенням колізій між ЦК і ГК України у судовій системі, в договорі просто вказати ціну / вартість послуг брокера та його витрат в іноземній валюті. Водночас виконання таких зобов’язань має здійснюватися у гривнях за курсом НБУ, або іншим, узгодженим сторонами договору курсом.

Інший варіант: у договорі зазначити ціну у гривнях, однак  обумовити, що ця ціна підлягає зміні на день платежу пропорційно зміні курсу євро чи долара на цей день у відношенні до курсу євро чи долара на день укладення договору. У такому разі можна уникнути конфлікту з податківцями, оскільки формально в договорі не йтиметься про застосування валютного еквіваленту.