Якщо платіж пішов «не туди»…

“Фінансовий директор компанії”, 05/2023, травень

Як відомо, помилки є супутниками розвитку. Шлях до досягнень не буває без них. І що більше помилок людина припускається, то більше на них вчиться. Провадячи свою професійну діяльність, часто-густо кажу студентам або юристам-початківцям: «Робіть помилки, не бійтеся. Саме помилки показують мені, де я маю і можу вам допомогти».

Так само, як кожен вчинок має свої наслідки, кожна помилка має свою ціну. Окрім можливості навчитися чогось, за помилки доводиться ще й платити. Іноді ціна помилки прямо виражається у грошах. Наприклад, коли через помилку гроші переказані не тому, хто мав би їх отримати.

Як відомо, чинне законодавство зобов’язує суб’єктів підприємництва та інших юридичних осіб тримати гроші на банківських рахунках. Слід зазначити, що в цьому напрямі є певні зрушення: окрім банків наразі з’являються інші надавачі платіжних послуг з їх електронними грошима та електронними гаманцями1.

 

Виноска 1Докладніше про це у статті: Сухомлин І. Контроль і штрафи. Електронні гроші у податковій «обгортці» // Фінансовий директор компанії. — 2023. — № 4.

 

На що перетворюються гроші на банківських рахунках, яскраво видно в період фінансової кризи. Під час останньої кризи в Україні НБУ ледь не щодня «виводив» із ринку банк за банком. І клієнтам таких банків зазвичай доводиться усвідомлювати, що гроші на рахунку такого банку втрачено. Можливості повернути втрачені кошти, які надає українське законодавство, занадто нікчемні, щоб вести мову про їх наявність. Тож і намагаються такі власники якнайшвидше ризик володіння безготівковими грошима передати своїм партнерам по бізнесу: постачальникам, виконавцям, кредиторам… Щось схоже на той анекдот, коли два юристи зайшли в банк, а там грабіжники поставили усіх до стінки й вимагають віддати їм свої гаманці. Один юрист каже іншому: «Пам’ятаєш, я позичив у тебе тисячу доларів? Повертаю».

Де саме можна помилитися

Передача коштів здійснюється шляхом їх списання  із рахунку платника та зарахування їх на рахунок отримувача.

Відповідно до ст. 41 Закону України  від 30.06.2021 р. № 1591-ІХ «Про платіжні послуги» (далі — Закон про платіжні послуги) «ініціатором платіжної операції може бути:

1) платник (у тому числі через надавача платіжних послуг з ініціювання платіжної операції);

2) отримувач, обтяжувач — у випадках, передбачених договором з платником, та в інших випадках, передбачених законодавством;

3) стягувач, що отримує відповідне право виключно на підставі встановлених законом виконавчих документів, — у випадках, передбачених законодавством, або на підставі рішення суду, що набрало законної сили, або рішення керівника органу стягнення (його заступника або уповноваженої особи) — у випадках, передбачених Податковим кодексом України».

Стаття 1 Закону про платіжні послуги зазначає, що платник — це «особа, з рахунку якої ініціюється платіжна операція на підставі платіжної інструкції або яка ініціює платіжну операцію шляхом подання / формування платіжної інструкції разом з відповідною сумою готівкових коштів». А отримувачем є «особа, на рахунок якої зараховується сума платіжної операції або яка отримує суму платіжної операції в готівковій формі».

Переказ коштів здійснюється за допомогою платіжних інструментів — персоналізованих засобів, пристроїв та/або набору процедур, що відповідають вимогам законодавства та погоджені користувачем і надавачем платіжних послуг для надання платіжної інструкції. А платіжна інструкція — це розпорядження ініціатора надавачу платіжних послуг щодо виконання платіжної операції (ст. 1 Закону про платіжні послуги).

Слід зазначити, що наявність правової підстави (дійсної, легальної, законної…) для перерахування коштів платником одержувачеві є досить важливою потребою їх збереження. Хоча б тому, що відповідно до пп. 20.1.30 Податкового кодексу України контролюючі органи наділені правом «звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов’язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами».

Окрім помилки з підставою для перерахування коштів, може бути ще й помилка стосовно отримувача коштів: не тому кошти перераховані, «не туди» пішов платіж. За критерієм суб’єкта, який припустився помилки, слід розрізняти:

  • помилку в здійсненні грошового переказу, допущену платником (ініціатором платіжної операції);
  • помилку, якої припустився банк або інший надавач платіжних послуг.

Відповідно до ст. 1 Закону про платіжні послуги помилкова платіжна операція — це платіжна операція, внаслідок якої з вини надавача платіжних послуг здійснюється списання коштів з рахунку неналежного платника та/або зарахування коштів на рахунок неналежного отримувача чи видача йому коштів у готівковій формі. А неналежна платіжна операція — це платіжна операція, внаслідок якої з вини особи, яка не є ініціатором або надавачем платіжних послуг, здійснюється списання коштів з рахунку неналежного платника та/або зарахування коштів на рахунок неналежного отримувача чи видача йому коштів у готівковій формі.

Водночас:

  • неналежний отримувач — це особа, на рахунок якої без законних підстав зарахована сума платіжної операції або яка отримала суму платіжної операції в готівковій формі;
  • неналежний платник — це особа, з рахунку якої списано кошти без законних підстав (помилково або неправомірно); а неналежний стягувач — це особа, яка не має визначених законом підстав на ініціювання платіжної операції з рахунку платника.

Отже, винним у здійсненні помилкової платіжної операції визнається надавач платіжних послуг, а у здійсненні неналежної платіжної операції — інша особа, яка не є ані надавачем платіжних послуг, ані ініціатор такої операції.

Повна версія тут:  https://e.fdk.net.ua/finansovyy-dyrektor-kompaniyi-2023-5/yakshcho-platizh-pishov-ne-tudy