Про шкоду загалом

Відповідно до ст. 9 Цивільного кодексу України від 16.01.2003р. № 435-IV (ЦКУ), положення Кодексу застосовуються до врегулювання трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. У цивільному праві відповідальністю визнають невигідні наслідки майнового характеру, які настають для осіб, що вчинили правопорушення. Іншими словами, цивільно-правова відповідальність завжди є майновою і призводить врешті-решт до майнових втрат правопорушника, а особа, яка понесла цивільно-правову відповідальність, позбувається певної частини свого майна.

У цивільному праві, яке за загальним правилом застосовують певною мірою і до трудових правовідносин, розрізняють договірну та недоговірну (деліктну) відповідальність. Матеріальна відповідальність працівника за своєю суттю є договірною, позаяк вона ґрунтується на виконанні працівником своїх обов’язків, передбачених трудовим договором., а в деяких випадках вона може бути й деліктною.

Договірна відповідальність у трудових правовідносинах

Трудові правовідносини регулюють норми ЦКУ в тій частині, в якій вони не врегульовані спеціальним трудовим законодавством, до якого належать норми Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 № 322-VIII (КЗпП). Що до відповідальності, то КЗпП виходить із загальних правил, встановлених ЦКУ, обмежуючи лише її розмір. І цей розмір матеріальної відповідальності обмежується двома чинниками:

1) прямою дійсною шкодою, та

2) середнім місячним заробітком, якщо пряма дійсна шкода більша за такий заробіток. Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою КМУ від 08.02.1995 № 100.

Залежно від співвідношення розміру відповідальності із зазначеними показниками, матеріальна відповідальність найманих працівників буває (а) обмеженою, (б) повною та (в) підвищеною.

Для початку слід зрозуміти, що найманий працівник і його роботодавець перебувають у таких договірних відносинах, особливістю яких є те, що їх регулює трудовий договір. Відповідно до ст. 21 КЗпП, трудовий договір – це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

повний текст тут: https://egolovbuh.expertus.com.ua/10007191

або тут: https://gb.expertus.com.ua/recommendations/18632