Відповідь: Саме час згадати про принцип свободи договору (ст.6 і 627 ЦКУ), відповідно до якого сторони договору можуть самостійно визначити ті права і обов’язки, які їм до вподоби і про які вони досягли згоди.

Варто лише мати на увазі, що відповідно до ст.6 ЦКУ сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Більше того, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ч.2 ст.628 ЦКУ сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

З описаного в питанні слід дійти висновку, що укладено не тристоронній договір, а договір на користь третьої особи. І ось чому.

Відповідно до ст.626 ЦКУ договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов’язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов’язку щодо першої сторони. Договір є двостороннім, якщо правами та обов’язками наділені обидві сторони договору. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.

А відповідно до ст.636 ЦКУ договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Виконання договору на користь третьої особи може вимагати як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачено виконання, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із суті договору.

З моменту вираження третьою особою наміру скористатися своїм правом сторони не можуть розірвати або змінити договір без згоди третьої особи, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

Отже, основна відмінність тристороннього договору від договору на користь третьої особи полягає в тому, що у третьої особи, на користь якої укладено договір, не виникає ніяких обов’язків за таким договором. Лише право отримати виконання певного обов’язку однією зі сторін договору. Тобто договір на користь третьої особи є двостороннім договором тому, що у третьої особи не виникають обов’язки за таким договором.

Що стосується виконання договору постачальником, то він в частині поставки виконується не у гривнях, і не у доларах, а в одиницях, якими вимірюється товар, що постачається. А от вартість такого товару має бути вказана у тій валюті, яка вказана у договорі.

Інвойс (рахунок-фактура), як правило, рахунок за своїм призначенням не відповідає ознакам первинного документа, оскільки ним не фіксується будь-яка господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції, а носить лише інформаційний характер.

Фактично рахунок-фактура є розрахунково-платіжним документом, що передбачають тільки виставлення певних сум до оплати покупцям за поставлені товари чи надані послуги, а сам факт отримання товарів повинен бути підтверджений видатковою накладною постачальника або актом прийому-передачі виконаних робіт (послуг).

З описаного в питанні слідує, що договір укладено двосторонній на користь третьої особи. У такому договорі права і обов’язки належать сторонам. Покупець зобов’язаний оплатити відповідний товар відповідно до суми, вказаної в інвойсі. Оскільки покупцем є нерезидент і оплачувати він має в іноземній валюті, то інвойс має бути складений саме в іноземній валюті. Для фактичного отримувача товару – українського БФ, такий інвойс є суто інформативним, а не зобов’язуючим документом.

Оскільки договір між постачальником і покупцем (нерезидентом) складено в іноземній валюті, то й виконувати його слід в іноземній валюті. Тож у видатковій накладній вартість товару має бути вказана в іноземній валюті відповідно до вартості, вказаній у договорі. БФ, фактичний отримувач товару, може попросити одночасно в такій накладній вказати ще й ціну у гривнях, але така ціна носитиме суто інформативний характер для третьої особи, якою є український БФ.

Звісно, що для більш детальної відповіді слід аналізувати сам договір. Адже в запитанні таки його названо тристороннім. Тому, після аналізу самого договору у цю відповідь можуть бути внесені корективи.

  О.Єфімов,

Старший партнер Адвокатського об’єднання «Адвокатська фірма «Єфімов та партнери», доктор філософії права, доцент, адвокат, аудитор, доцент кафедри приватного права, Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, член Науково-консультативної ради при Верховному Суді