Давно збирався висловити собі думку стосовно того, хто і як нами керує. Мабуть, прийшов час. На початку нашого життя, коли ми ще не сприйняли цінності суспільства, у якому народилися, ми є щасливими. Але потім це ж суспільство у наші голови закладало цінності: дружба, батьківщина, справедливість, добро, зло. Пам’ятаєте: «Кроха-сын к отцу пришел и спросила кроха, «Что такое хорошо? И что такое плохо?». А далі батько з позицій того суспільства закладав у свідомість сина, що є добре, а що є погано. І робилося це для того, аби син правильно зрозумів, як правильно і як неправильно жити у суспільстві. Тут дитяче щастя й починало зникати. Нас починали хвалити за те, що добре, та карати за те, що погано. Причому міркувати стосовно деяких «добре» і «погано» нам не давали.

«Счастье – естественное состояние маленьких детей; они счастливы до тех пор пока их не осквернит тупость человеческого общества и вековых традиций». (Энтони де Мелло, «Осознание»).

Потім нам пояснили і ми сприйняли, що коли нас хвалять, нам треба посміхатися і радіти, коли ж сварять – треба засмучуватися. Навіть пояснили, як виглядає людина радісна і засмучена. Не можна радіти, коли тебе критикують і носити засмучене обличчя коли тебе нагороджують. Ми знаємо, як себе поводити у будь-якій ситуації. І саме такої реакції від нас чекають інші, та ми чекаємо від інших. Щоб отримати від мене усміхнене обличчя, мене треба похвалити. А щоб я перестав посміхатися, мене треба покритикувати або посварити.

Виходить, що нав’язані мені цінності – це такі собі мотузки, за допомогою яких хтось керує мною. Цей хтось – той, хто чітко розуміє, що він робить: смикає за мотузки. Наприклад, придумує, що модним у цьому сезоні є короткі куртки фіолетового кольору. І усі модники ховають подалі у шафи довгі пальто зеленого кольору, аби не стати немодним.

Нам сказали, що демократія – це єдина оптимальна форма управління і ми усі граємося у неї. Результати самі бачите.

Детальніше про усе це у пісні Андрія Макаревича «Маріонетки»:

Лица стерты краски тусклы
То ли люди, то ли куклы
Взгляд похож на взгляд
А тень на тень

Я устал и отдыхаю
В балаган вас приглашаю
Где куклы так похожи на людей

Арлекины и пираты, циркачи и акробаты,
И злодей чей вид внушает страх
Волк и заяц, тигры в клетке – все они марионетки
В ловких и натруженных руках

Кукол дергают за нитки, на лице у них улыбки
И играет клоун на трубе
И в процессе представленья создается впечатленье,
Что куклы пляшут сами по себе

Ах до чего порой обидно что хозяина не видно
Вверх и в темноту уходит нить
А куклы так ему послушны и мы верим простодушно
В то что куклы могут говорить

Но вот хозяин гасит свечи. Кончен бал и кончен вечер и
Засияет вечер в облаках.
Кукол снимут с ниток длинных. И засыпав нафталином
В виде тряпок сложат в сундуках.