«Не судіть і вас не судитимуть. Бо яким судом судите, таким і вас судитимуть». Цю заповідь Ви не могли не чути. Пропоную Вам ще одне – моє бачення її суті.

Будь-який процес пізнання, дослідження чогось закінчується певним висновком. Власне це і є метою пізнання, до якої ми звикли.

А от що відбувається після того, як ми цей висновок робимо. Наприклад, коли студент досліджує тему першого розділу дипломної роботи і робить певний висновок, він закінчує процес дослідження і вже цим не займається більше, переходить до іншого розділу. То ж його більше не цікавить ця тема і ця тема у свою чергу та зі свого боку більше нічого цікавого йому не дасть.

Коли ви пізнаєте якусь людину, то, зробивши висновок про неї, Ви припиняєте її пізнавати. Ви вважаєте, що вже її пізнали. Вона Вас вже не цікавить з точки зору пізнання, бо висновок вже зроблено і вона у свою чергу та зі свого боку вже нічого цікавого Вам про себе не скаже і нічого цікавого про неї Ви не почуєте, бо Ви самі зупинили процес пізнання цієї людини Вами, Ви самі себе закрили від цікавого про цю людину.

Мати якийсь висновок про людину – це мати певне судження про неї. Бо без висновку про неї на питання про те, хто ця людина, Ви скоріше за все відповісте: «Поки ще не знаю».

Отже, відсутність судження про ту чи іншу людину означає, що Ви її ще пізнаєте, що Ви проявляєте цікавість до цієї людини і отримуєте взамін задоволення цієї цікавості, що стосунки не перервані зробленим Вами судженням, що Ви готові сприймати цю людину, а вона готова бути сприйнятою Вами.

Отже для того, аби отримувати задоволення від зацікавленості кимось потрібно всього лише не ставити крапку у пізнанні цього когось, не судити його.

Тож не судіть, і Вас не судитимуть. А судитимете, то й Вас осудять. Так само. Завдяки Вам же.