Значний правочин із заінтересованістю

Posted on by

Висновок науково-правової експертизи

з питань правомірності укладення акціонерним товариством договору купівлі – продажу

 

м. Київ-2025

Цей висновок експерта у галузі права підготовано на підставі Законів України «Про судову експертизу» та «Про наукову та науково-технічну експертизу» від 10.02.1995 № 51/95-ВР, наказу Міністерства освіти і науки України «Про проведення державної акредитації фізичних та юридичних осіб на право проведення наукової та науково-технічної експертизи» від 12.01.2004 № 12, та звернення Приватного акціонерного товариства «Х» (далі – Товариство), в особі генерального директора Х, із замовленням про проведення науково-правової експертизи (підготовки висновку експерта у галузі права) стосовно питання можливості укладення Товариством договору купівлі-продажу.

У зверненні від 02.06.2025 Товариство зазначає наступні обставини та надає відповідні документи, на підставі яких формулює питання для проведення науково-правової експертизи.

Приватне акціонерне товариство «Х» є підприємством будівельної галузі, основним видом діяльності якого є монтаж водопровідних мереж, систем опалення та кондиціонування (код КВЕД 43.22).

Станом на 28.05.2025 ПрАТ «Х» має кредиторську заборгованість, що складає 11,2 млн. грн., а саме:

  • ТОВ «А» – заборгованість 8,1 млн. грн.;
  • ТОВ «Б» – заборгованість 1,2 млн. грн.;
  • Пенсійний фонд України (відшкодування пільгової пенсії) – заборгованість 1162 ти. грн.;
  • ТОВ «В» – заборгованість 656 тис. грн.

Стосовно кредиторської заборгованості ПрАТ «Х» та пошуку варіантів управлінських рішень та шляхів їх вирішення задля покращення ситуації було скликано Наглядову раду ПрАТ «Х».

На позачерговому засіданні Наглядовою радою ПрАТ «Х» було прийнято рішення, оформлене протоколом № __ від 29.05.2025, а саме:

  • З метою унеможливити втрату ВСІХ активів Товариства в процесі примусового стягнення, розглянути можливість реалізації частини майна Товариства.
  • Доручити Генеральному директору Х звернутися до експерта в галузі права з метою отримання висновку стосовно підтвердження правомірності укладення відповідних правочинів та підтвердження законності процедури реалізації майна; укласти договір з експертом та забезпечити його фінансування.

 

Згідно з ч. 1 ст. 39 Закону України «Про акціонерні товариства», загальні збори акціонерів можуть вирішувати будь-які питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до компетенції наглядової ради або ради директорів законом або статутом акціонерного товариства.

До виключної компетенції загальних зборів акціонерів в силу ч. 2 ст. 39 Закону України «Про акціонерні товариства» належить, зокрема: прийняття рішення про вчинення значного правочину або про попереднє надання згоди на вчинення значного правочину у випадках, передбачених статтею 106 цього Закону, та про вчинення правочинів із заінтересованістю у випадках, передбачених статтею 107 цього Закону (п. 28).

Правочин, вчинений акціонерним товариством, є значним, якщо ринкова вартість предмета такого правочину становить 10 і більше відсотків вартості активів товариства, за даними останньої річної фінансової звітності (абз. 1 ч. 1 ст. 106 Закону України «Про акціонерні товариства»).

Статутом акціонерного товариства можуть бути визначені додаткові критерії для віднесення правочину до значного правочину (абз. 2 ч. 1 ст. 106 Закону України «Про акціонерні товариства»).

Якщо ринкова вартість предмета значного правочину становить від 10 до 25 відсотків вартості активів, за даними останньої річної фінансової звітності товариства, рішення про вчинення значного правочину приймається наглядовою радою або радою директорів (абз. 1 ч. 2 ст. 106 Закону України «Про акціонерні товариства»).

У разі неприйняття наглядовою радою або радою директорів рішення про вчинення значного правочину питання про вчинення такого правочину може бути винесено на розгляд загальних зборів (абз. 2 ч. 2 ст. 106 Закону України «Про акціонерні товариства»).

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Закону України «Про акціонерні товариства» до компетенції наглядової ради належить вирішення питань, передбачених цим Законом, статутом акціонерного товариства.

До виключної компетенції наглядової ради згідно з положенням ч. 2 ст. 71 Закону України «Про акціонерні товариства» належить, зокрема прийняття рішення про вчинення значних правочинів або правочинів із заінтересованістю у випадках, передбачених статтями 107 і 108 цього Закону (п. 28); вирішення інших питань, крім тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів згідно із законом та статутом акціонерного товариства (п. 34).

Частиною 1 ст. 81 Закону України «Про акціонерні товариства» визначено, що виконавчий орган акціонерного товариства (далі – виконавчий орган) здійснює управління поточною діяльністю товариства. До компетенції виконавчого органу належить вирішення всіх питань, пов’язаних з керівництвом поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів та наглядової ради.

Виконавчий орган підзвітний загальним зборам і наглядовій раді, організовує виконання їх рішень. Виконавчий орган діє від імені товариства у межах, встановлених статутом акціонерного товариства і законом (ч. 2 ст. 81 Закону України «Про акціонерні товариства»).

Виконавчий орган може бути колегіальним (правління, дирекція) або одноосібним (директор, генеральний директор) (ч. 3 ст. 81 Закону України «Про акціонерні товариства»).

Порядок прийняття рішень особою, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу, встановлюється статутом акціонерного товариства (ч. 1 ст. 83 Закону України «Про акціонерні товариства»).

Особа, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу, має право без довіреності діяти від імені акціонерного товариства, у тому числі представляти його інтереси, вчиняти правочини від імені товариства, видавати накази та надавати розпорядження, обов’язкові для виконання всіма працівниками товариства (ч. 2 ст. 83 Закону України «Про акціонерні товариства»).

Положеннями п.п. 10.4.2 п. 10.4 Статуту ПрАТ «Х» встановлено, що Генеральний директор вирішує всі питання діяльності Товариства, крім тих, що віднесені до виключної компетенції загальних зборів та наглядової ради

Підпунктом 10.4.8 п. 10.4 Статуту передбачено, що в межах своєї компетенції одноосібний виконавчий орган Товариства, зокрема: укладає угоди про передачу під заставу майна; отримання та надання позик, кредитів, гарантій, поруки, субсидій, а також правочинів щодо розпорядження основними засобами Товариства, правочинів, наслідком яких є обтяження майна Товариства; лізинг, розпорядження, відчуження, оренди нерухомого майна Товариства та іншого майна, що належить до основних фондів Товариства (п.п. 10.4.9.5); приймає рішення щодо вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є його предметом, не перевищує 10% від вартості активів за даними останньої фінансової звітності Товариства (п.п. 10.4.9.10); укладає правочини (угоди, договори, контракти, тощо), що в межах його компетенції, визначеної законодавством та Статутом (п.п. 10.4.9.18); вчиняє правочини, що стосуються отримання та/або надання субсидій, позик, кредитів, а також правочинів щодо розпорядження основними засобами Товариства, правочинів, наслідком яких є обтяження майна Товариства, і правочинів щодо передачі майна Товариства в оренду чи лізинг, укладення договорів щодо розпорядження майном Товариства, договорів генерального підряду/ підряду/ договорів на закупівлю матеріалів, товарів, послуг для виконання будівництва, договорів поставки, договорів страхування будівельних робіт, укладання будь-яких правочинів, за якими Товариство виконує будівельні роботи як замовник та/або підрядник (генеральний підрядник) будівництва та отримує в результаті будівництва у власність новостворений об’єкт нерухомого майна (його частину), в тому числі, шляхом укладення договорів інвестиційного характеру, договорів про співробітництво, договорів про передачу функцій замовника будівництва, а також укладання будь-яких інших договорів (правочинів) на суму до 10% вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності Товариства, а у разі перевищення вищезазначеної суми договору (правочину) – з дотриманням порядку отримання згоди на вчинення значних правочинів та правочинів, щодо вчинення яких є заінтересованість (п.п. 10.4.9.19); Генеральний директор розглядає та вирішує будь-які інші питання, винесені на його розгляд Статутом та внутрішніми положеннями Товариства, якщо ці питання, які визначені наглядовою радою чи іншими особами не відносяться до виключної компетенції загальних зборів чи наглядової ради (п.п. 10.4.9.25).

Повноваження Генерального директора встановлюються чинним законодавством України, Статутом, положенням Товариства «Про виконавчий орган» та трудовим договором, укладеним з ним (п.п. 10.4.10  п. 10.4 Статуту).

До виключної компетенції наглядової ради (п.п. 10.3.5 п. 10.3 Статуту) відноситься, зокрема: прийняття рішення про надання згоди на вчинення значного правочину або про попереднє надання згоди на вчинення такого правочину, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є його предметом, становить від 10 до 25% вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності Товариства (п.п. 10.3.6.27 п. 10.3); прийняття рішення про надання згоди на вчинення правочинів із заінтересованістю, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг що є предметом такого правочину, не перевищує 10 відсотків за даними останньої річної фінансової звітності (п.п. 10.3.6.28 п. 10.3); прийняття рішення щодо відчуження активів Товариства (п.п. 10.3.6.30 п. 10.3).

 

З огляду на наведене вище та на виконання рішення Наглядової ради ПрАТ «Х», оформленого протоколом № __ від 29.05.2025, з метою унеможливлення втрати всіх активів Товариства в процесі примусового стягнення, ставиться на розгляд можливість реалізації Товариством частини свого майна шляхом укладення з третьою особою договору купівлі-продажу нерухомого майна, з метою отримання грошових коштів для погашення існуючої заборгованості перед кредиторами Товариства, з такими істотними умовами договору, як ціна – яка орієнтовно становитиме 8 000 000,00 грн., та з дотриманням такої процедури укладення цього договору, як ініціювання скликання позачергового засідання наглядової ради (п.п. 10.3.22 п. 10.3 Статуту) задля прийняття рішення про: обрання оцінювача майна Товариства та затвердження умов договору, що укладається з ним, встановлення розміру оплати його послуг (п.п. п.п. 10.3.6.18, п.п. 10.3.6.26 п. 10.3 Статуту), затвердження ринкової вартості майна у випадках, передбачених чинним законодавством (п.п. 10.3.6.7 п. 10.3 Статуту), прийняття рішення про надання згоди на вчинення значного правочину або про попереднє надання згоди на вчинення такого правочину, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є його предметом, становить від 10 до 25% вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності Товариства (п.п. 10.3.6.28 п. 10.3 Статуту) та прийняття рішення щодо відчуження активів Товариства (п.п. 10.3.6.30 п. 10.3 Статуту).

З урахуванням вимог чинного законодавства, Статуту ПрАТ «Х» та інших наданих документів, Товариство просить підтвердити правомірність укладення зазначеного договору відповідним висновком за результатами проведення науково-правової експертизи.

 

До свого звернення Товариство додає копії:

  • Статуту Товариства;
  • Положення «Про загальні збори акціонерів» Товариства, затверджене протоколом загальних зборів акціонерів Товариства №__ від 29.04.2024;
  • Положення «Про Наглядову раду» Товариства, затверджене протоколом загальних зборів акціонерів Товариства №__ від 29.04.2024;
  • Положення «Про Виконавчий орган» Товариства, затверджене протоколом загальних зборів акціонерів Товариства №__ від 29.04.2024;
  • Протокол Наглядової ради Товариства № __ від 29.05.2025 року;
  • Балансу (Звіт про фінансовий стан) на 31 грудня 2024 року.

 

Висновок складено для подання за місцем вимоги.

Експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

 

___________________ Олександр ЄФІМОВ

 

 

Нормативно-правові акти, документи та джерела, використані при проведенні науково-правової експертизи:

  1. Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР;
  2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV – ЦКУ;
  3. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 № 1618-IV – ЦПК;
  4. Господарський кодекс України від 16.01.2003 № 436-IV – ГКУ;
  5. Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.1991 №1798- XII – ГПК;
  6. Закон України «Про акціонерні товариства» від 27.07.2022 № 2465-IX – Закон;
  7. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV;
  8. Закон України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 № 2939-VI;
  9. Національний стандарт № 1 «Загальні засади оціни майна і майнових прав», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 р. № 1440 – Стандарт;
  10. Постанова Верховного Суду від 14.05.2025 у справі № 904/2465/21;
  11. Борцевич П.С. Аспекти забезпечення прав акціонерів в процесі діяльності акціонерних товариств. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://app-journal.in.ua/wp-content/uploads/2023/05/29.pdf;
  12. Беляневич О. Про предмет значного правочину. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://pgp-journal.kiev.ua/archive/2018/10/12.pdf;
  13. Корпоративні спори : комент. суд. практики / [І. В. Спасибо- Фатєєва, В.І. Крат, Н. Ю. Філатова та ін.]; за заг. ред. І. В. Спасибо-Фатєєвої. – Харків : Право, 2018. – 288 с. – (Серія «Проблеми судової практики»);
  14. Коссак В.М. Правові наслідки вчинення значного правочину без згоди загальних зборів акціонерів. Корпоративні правочини: Матеріали Веукраїнської науково-практичної конференції, 27-28 вересня 2013 р. Івано-Франківськ: Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, 2013. 229 с.;
  15. Зозуляк О. І. Рішення загальних зборів акціонерного товариства про попереднє схвалення правочинів та його правові наслідки. Корпоративні правочини: Матеріали Веукраїнської науково-практичної конференції, 27-28 вересня 2013 р. Івано-Франківськ: Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, 2013. С. 221;
  16. Корпоративні спори: правові позиції Верховного Суду та коментарі науковців. /[І. В. Спасибо-Фатєєва, Г. О. Вронська та ін.] ; за заг. ред. І. В. Спасибо-Фатєєвої. Харків : ЕКУС, 2019. 280 с. (Серія «Проблеми судової практики»);
  17. Спасибо-Фатєєва І.В. Цивільно-правові наслідки дій представника з перевищенням наданих йому повноважень. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://library.nlu.edu.ua/POLN_TEXT/SENMK/Spasibo_120-131.pdf.

 

 

Результати науково-правового дослідження

 

Стаття 92 ЦКУ, зокрема закріплює, що юридична особа набуває цивільних прав та обов’язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, а також яка є членом колегіального виконавчого органу юридичної особи, з моменту її вступу на посаду набуває обов’язків щодо такої юридичної особи, зокрема зобов’язана діяти виключно в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно, у межах повноважень, наданих статутом юридичної особи і законодавством, і у спосіб, який, на її добросовісне переконання, сприятиме досягненню мети діяльності юридичної особи, у тому числі уникаючи конфлікту інтересів. Члени наглядової ради або ради директорів юридичної особи мають такі самі обов’язки щодо відповідної юридичної особи та повинні діяти в інтересах цієї юридичної особи та всіх її власників (акціонерів, учасників).

У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, якщо юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов’язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі [2].

Під час здійснення науково-правового дослідження враховуються наступні дефініції, закріплені у ч. 1 ст. 2 Закону як спеціального нормативно-правового акта:

  • афілійовані одна щодо іншої особи (далі – афілійовані особи):

юридичні особи, одна з яких здійснює контроль над іншою або які перебувають під контролем третьої особи;

члени сім’ї фізичної особи, а саме чоловік (дружина), батьки (усиновителі), опікуни (піклувальники), брати, сестри, діти та їхні чоловіки (дружини);

фізична особа та члени її сім’ї і юридична особа, якщо ця фізична особа та/або члени її сім’ї здійснюють контроль над юридичною особою;

  • виконавчий член ради директорів (далі – виконавчий директор) – фізична особа, яка обрана членом ради директорів акціонерного товариства та здійснює функції з управління його поточною діяльністю;
  • посадові особи органів акціонерного товариства – фізичні особи – голова та члени наглядової ради або ради директорів, виконавчого органу, керівник підрозділу внутрішнього аудиту (внутрішній аудитор), керівник відділу бюджету або іншого підрозділу, до компетенції якого належить питання бюджетування акціонерного товариства, корпоративний секретар акціонерного товариства, а також голова та члени іншого органу акціонерного товариства (крім консультативного), якщо утворення такого органу передбачено законом або статутом акціонерного товариства;
  • родинні відносини – сімейні відносини між особами, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом і мають взаємні права та обов’язки, у тому числі між особами, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі, а також (незалежно від зазначених умов) чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, зять, невістка, тесть, теща, свекор, свекруха, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою чи піклуванням;
  • члени виконавчого органу – члени колегіального виконавчого органу акціонерного товариства. Статус члена виконавчого органу має також особа, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу акціонерного товариства, а також особа, яка виконує її обов’язки.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону акціонерне товариство – це господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.

Акціонерне товариство не відповідає за зобов’язаннями акціонерів. У разі вчинення акціонерами протиправних дій до товариства та його органів не можуть застосовуватися будь-які санкції, що обмежують їхні права, крім випадків, визначених законом.

Акціонери не відповідають за зобов’язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов’язаних з діяльністю товариства, лише в межах номінальної вартості належних їм акцій. У разі вчинення протиправних дій товариством або іншими акціонерами до акціонерів не можуть застосовуватися будь-які санкції, що обмежують їхні права.

Акціонери, які не повністю оплатили акції, у випадках, визначених статутом акціонерного товариства, відповідають за зобов’язаннями товариства у межах неоплаченої частини номінальної вартості належних їм акцій [6].

Частинами 1, 2 ст. 97 ЦКУ передбачено, що управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом [2].

Стаття 4 Закону закріплює, що структура управління акціонерним товариством може бути однорівневою або дворівневою.

За однорівневої структури управління до органів акціонерного товариства застосовуються положення розділу VIII Закону.

За дворівневої структури управління до органів акціонерного товариства застосовуються положення розділів IX і X Закону.

За однорівневої структури, зокрема управління органами управління акціонерним товариством є загальні збори та рада директорів. До складу ради директорів входять виконавчі директори та можуть входити невиконавчі директори, крім випадків, передбачених частиною другою ст. 64 Закону. Частина невиконавчих директорів можуть бути незалежними невиконавчими директорами.

За дворівневої структури управління органами управління акціонерним товариством є загальні збори, орган, відповідальний за здійснення нагляду (наглядова рада), і виконавчий орган (колегіальний або одноосібний). Дворівнева структура управління передбачає чіткий розподіл функцій з безпосереднього управління поточною (операційною) діяльністю акціонерного товариства, які здійснює виконавчий орган, та функцій контролю за роботою виконавчого органу та інших керівників акціонерного товариства (у тому числі підрозділів контролю та внутрішнього аудиту), які здійснює наглядова рада. До складу наглядової ради входять члени наглядової ради, частина з яких у встановлених законом випадках є незалежними директорами.

Структура управління акціонерним товариством визначається статутом акціонерного товариства.

Вимоги до застосування однорівневої або дворівневої структури управління акціонерним товариством встановлюються спеціальним законом.

Акціонерне товариство, створене із дворівневою структурою управління, має право прийняти рішення про перехід на однорівневу структуру управління, крім випадків, передбачених відповідним спеціальним законом.

Акціонерне товариство, створене з однорівневою структурою управління, має право прийняти рішення про перехід на дворівневу структуру управління, крім випадків, передбачених законом.

Зміна виду структури управління не є реорганізацією або перетворенням акціонерного товариства.

Також враховуємо, що згідно зі ст. 36 Закону загальні збори акціонерів є вищим органом акціонерного товариства.

Загальні збори акціонерів можуть бути річними або позачерговими. Усі загальні збори, крім річних, вважаються позачерговими.

Загальні збори акціонерів проводяться за рахунок коштів акціонерного товариства. У разі проведення позачергових загальних зборів акціонерів з ініціативи акціонера (акціонерів) витрати на організацію, підготовку та проведення таких загальних зборів оплачує (оплачують) такий (такі) акціонер (акціонери), крім випадків, якщо за рішенням загальних зборів такі витрати компенсуються самим товариством.

Відповідно до ст. 39 Закону загальні збори акціонерів можуть вирішувати будь-які питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до компетенції наглядової ради або ради директорів законом або статутом акціонерного товариства.

Статутом приватного акціонерного товариства, крім товариств, 50 і більше відсотків акцій яких прямо або опосередковано належать державі, може передбачатися, що загальні збори акціонерів можуть вирішувати будь-які питання, у тому числі ті, що належать до компетенції наглядової ради або ради директорів. Якщо кількість акціонерів приватного акціонерного товариства перевищує 100, рішення про включення до статуту такого приватного акціонерного товариства відповідного положення приймається більш як 95 відсотками голосів акціонерів від їх загальної кількості.

Наглядова рада, рада директорів має право включити до порядку денного загальних зборів акціонерів будь-яке питання, що віднесено до її виключної компетенції законом або статутом акціонерного товариства, для його вирішення загальними зборами.

До виключної компетенції загальних зборів акціонерів належить:

1) визначення основних напрямів діяльності акціонерного товариства;

2) прийняття рішення про внесення змін до статуту акціонерного товариства, крім випадків, передбачених Законом України «Про акціонерні товариства»;

3) прийняття рішення про зміну типу акціонерного товариства;

4) прийняття рішення про зміну структури управління;

5) прийняття рішення про емісію акцій, крім випадків, передбачених Законом України «Про акціонерні товариства»;

6) прийняття рішення про анулювання викуплених або в інший спосіб набутих акцій;

7) прийняття рішення про продаж акціонерним товариством власних акцій, які викуплені у акціонерів або набуті в інший спосіб;

8) прийняття рішення про емісію цінних паперів, які можуть бути конвертовані в акції, а також про емісію цінних паперів на суму, що перевищує 25 відсотків вартості активів акціонерного товариства;

9) прийняття рішення про збільшення розміру статутного капіталу акціонерного товариства, крім випадків, передбачених статтями 119, 121 та 133 Закону України «Про акціонерні товариства»;

10) прийняття рішення про зменшення розміру статутного капіталу акціонерного товариства;

11) прийняття рішення про дроблення або консолідацію акцій;

12) затвердження положень про загальні збори, наглядову раду або раду директорів, а також внесення змін до них;

13) затвердження положення про винагороду членів наглядової ради або ради директорів та виконавчого органу акціонерного товариства, вимоги до якого встановлюються Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Особливості цих вимог до положення про винагороду членів наглядової ради та виконавчого органу акціонерного товариства – банку встановлюються Національним банком України. Особливості вимог до положення про винагороду членів наглядових рад акціонерних товариств (крім банків), у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій належать державі, встановлюються Кабінетом Міністрів України згідно із Законом України «Про управління об’єктами державної власності»;

14) затвердження звіту про винагороду членів наглядової ради або ради директорів та виконавчого органу акціонерного товариства, вимоги до якого встановлюються Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Особливості цих вимог до звіту про винагороду членів наглядової ради та виконавчого органу акціонерного товариства – банку встановлюються Національним банком України. Особливості вимог до звіту про винагороду членів наглядових рад акціонерних товариств (крім банків), у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій належать державі, встановлюються Кабінетом Міністрів України згідно із Законом України «Про управління об’єктами державної власності»;

15) розгляд звіту наглядової ради або ради директорів, прийняття рішення за результатами розгляду такого звіту;

16) розгляд звіту виконавчого органу та прийняття рішення за результатами розгляду такого звіту, крім випадку віднесення статутом акціонерного товариства питання про призначення та звільнення голови і членів виконавчого органу до виключної компетенції наглядової ради;

17) розгляд висновків аудиторського звіту суб’єкта аудиторської діяльності та затвердження заходів за результатами розгляду такого звіту;

18) призначення суб’єкта аудиторської діяльності відповідно до вимог статті 29 Закону України «Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність»;

19) затвердження результатів фінансово-господарської діяльності за відповідний рік та розподіл прибутку товариства або затвердження порядку покриття збитків товариства;

20) прийняття рішення про викуп товариством розміщених ним акцій, крім випадків обов’язкового викупу акцій, визначених статтею 102 Закону України «Про акціонерні товариства»;

21) прийняття рішення про невикористання акціонерами переважного права на придбання акцій додаткової емісії;

22) прийняття рішення про виплату дивідендів за простими акціями товариства, затвердження розміру річних дивідендів з урахуванням вимог, передбачених законом, та способу їх виплати;

23) прийняття рішень з питань порядку проведення загальних зборів, затвердження регламенту загальних зборів акціонерів;

24) обрання членів наглядової ради або ради директорів;

25) затвердження умов цивільно-правових договорів, трудових договорів (контрактів), що укладаються з членами наглядової ради або ради директорів, встановлення розміру їх винагороди, обрання особи, уповноваженої на підписання договорів (контрактів) з членами наглядової ради або ради директорів;

26) прийняття рішення про припинення повноважень членів наглядової ради або ради директорів, крім випадків, встановлених Законом України «Про акціонерні товариства»;

27) обрання членів лічильної комісії, а також прийняття рішення про припинення повноважень членів лічильної комісії (у разі якщо статутом акціонерного товариства передбачено створення постійно діючої лічильної комісії загальних зборів акціонерів);

28) прийняття рішення про вчинення значного правочину або про попереднє надання згоди на вчинення значного правочину у випадках, передбачених статтею 106 Закону України «Про акціонерні товариства», та про вчинення правочинів із заінтересованістю у випадках, передбачених статтею 107 Закону України «Про акціонерні товариства»;

281) встановлення порядку погодження рішень щодо відчуження або передачі в оренду (найм) майна державних акціонерних товариств (крім банків) на конкурентних засадах, з урахуванням вимог щодо відчуження та передачі в оренду (найм) такого майна, визначених Кабінетом Міністрів України;

29) прийняття рішення про виділ та припинення товариства, крім випадку, передбаченого абзацом другим частини першої статті 119 Закону України «Про акціонерні товариства», про ліквідацію товариства, обрання ліквідаційної комісії, затвердження порядку та строків ліквідації, порядку розподілу між акціонерами майна, що залишається після задоволення вимог кредиторів, затвердження ліквідаційного балансу;

30) прийняття рішення про застосування Кодексу корпоративного управління, затвердженого Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, або кодексу корпоративного управління оператора організованого ринку капіталу, об’єднання юридичних осіб, або іншого кодексу корпоративного управління;

31) обрання членів комісії з припинення акціонерного товариства;

32) вирішення інших питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів акціонерів згідно із статутом акціонерного товариства.

Повноваження з вирішення питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів акціонерів, не можуть передаватися іншим органам товариства.

Відповідно до ст. 69 Закону України «Про акціонерні товариства» наглядова рада акціонерного товариства (далі – наглядова рада) є колегіальним органом, що здійснює захист прав всіх акціонерів товариства і в межах компетенції, визначеної статутом акціонерного товариства та Законом, здійснює управління товариством, а також контролює та регулює діяльність його виконавчого органу.

Порядок роботи наглядової ради, права та обов’язки її членів, порядок виплати їм винагороди визначаються Законом, статутом акціонерного товариства, положенням про наглядову раду акціонерного товариства, а також цивільно-правовим чи трудовим договором (контрактом), що укладається з кожним членом наглядової ради. Такий договір або контракт від імені товариства підписується уповноваженою загальними зборами особою на умовах, затверджених рішенням загальних зборів. У разі укладення з членом наглядової ради цивільно-правового договору такий договір може бути оплатним або безоплатним.

Член наглядової ради повинен виконувати свої обов’язки особисто і не може передавати свої повноваження іншій особі.

Членам наглядової ради може виплачуватися винагорода за їхню діяльність. Порядок виплати винагороди членам наглядової ради встановлюється:

1) для публічного акціонерного товариства та банку – положенням про винагороду членів наглядової ради;

2) для приватного акціонерного товариства – статутом такого товариства або положенням про наглядову раду, або положенням про винагороду членів наглядової ради.

Згідно зі ст. 71 Закону до компетенції наглядової ради належить вирішення питань, передбачених Законом, статутом акціонерного товариства.

До виключної компетенції наглядової ради належить:

1) затвердження внутрішніх положень, якими регулюється діяльність товариства, крім тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів згідно із Законом України «Про акціонерні товариства», та тих, що рішенням наглядової ради передані для затвердження виконавчому органу товариства;

11) затвердження стратегічного плану розвитку та показників результативності акціонерного товариства, річного фінансового плану та звіту про його виконання, річного інвестиційного плану, інвестиційного плану на середньострокову перспективу (три – п’ять років) (положення цього пункту не застосовуються до банків, регулювання діяльності яких здійснюється відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»);

12) надання пропозицій загальним зборам акціонерного товариства, у статутному капіталі якого більше 50 відсотків акцій належать державі, щодо коротко- та середньострокових фінансових, операційних і нефінансових цілей діяльності, які включаються до листа очікувань власника, зокрема, але не виключно, щодо окремих фінансових показників, а саме коефіцієнтів рентабельності, ліквідності та платоспроможності, а також обсягів виплат на користь держави, бюджетного фінансування та квазіфіскальних операцій;

2) підготовка та затвердження проекту порядку денного та порядку денного загальних зборів, прийняття рішення про дату їх проведення та про включення пропозицій до проекту порядку денного, крім випадків скликання акціонерами позачергових загальних зборів;

3) формування тимчасової лічильної комісії у разі скликання загальних зборів наглядовою радою, якщо інше не встановлено статутом акціонерного товариства;

4) затвердження форми і тексту бюлетеня для голосування;

5) прийняття рішення про проведення річних або позачергових загальних зборів відповідно до статуту акціонерного товариства та у випадках, встановлених Законом;

6) прийняття рішення про розміщення товариством інших, ніж акції, цінних паперів;

7) прийняття рішення про викуп розміщених товариством інших, ніж акції, цінних паперів;

8) затвердження ринкової вартості майна у випадках, передбачених Законом;

9) обрання та припинення повноважень голови і членів виконавчого органу товариства;

10) затвердження умов контрактів, що укладаються з членами виконавчого органу товариства; встановлення розміру їхньої винагороди; визначення особи, яка підписуватиме контракти (договори) від імені товариства з головою та членами виконавчого органу товариства;

11) прийняття рішення про відсторонення голови або члена виконавчого органу товариства від здійснення повноважень, про обрання особи, яка тимчасово здійснюватиме повноваження голови виконавчого органу;

12) обрання та припинення повноважень голови і членів інших органів товариства;

13) призначення на посаду і звільнення з посади керівника підрозділу внутрішнього аудиту (внутрішнього аудитора);

14) затвердження умов трудових договорів, що укладаються з працівниками підрозділу внутрішнього аудиту (з внутрішнім аудитором), встановлення розміру їхньої винагороди, у тому числі заохочувальних та компенсаційних виплат;

141) затвердження звіту та висновків підрозділу внутрішнього аудиту (внутрішнього аудитора);

142) затвердження декларації схильності до ризиків акціонерного товариства;

15) здійснення контролю за своєчасністю надання (оприлюднення) товариством достовірної інформації про його діяльність відповідно до законодавства, опублікування товариством інформації про кодекс корпоративного управління товариства, що використовується товариством;

16) розгляд звіту виконавчого органу та затвердження заходів за результатами його розгляду в разі віднесення статутом акціонерного товариства питання про обрання та припинення повноважень голови та членів виконавчого органу до виключної компетенції наглядової ради;

17) обрання членів реєстраційної комісії, крім випадків, передбачених Законом;

18) узгодження умов договору на надання аудиторських послуг та обрання особи, уповноваженої на підписання такого договору з суб’єктом аудиторської діяльності;

19) затвердження та надання рекомендацій загальним зборам за результатами розгляду аудиторського звіту суб’єкта аудиторської діяльності щодо фінансової звітності товариства для прийняття рішення щодо нього;

20) визначення дати складення переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів, порядку та строків виплати дивідендів у межах граничного строку, визначеного частинами третьою та четвертою статті 34 Закону;

21) визначення дати складення переліку акціонерів, які мають бути повідомлені про проведення загальних зборів відповідно до частини першої статті 47 Закону та мають право на участь у загальних зборах відповідно до частини першої статті 41 Закону;

22) вирішення питань про участь товариства у промислово-фінансових групах та інших об’єднаннях;

23) вирішення питань про створення та/або участь у будь-яких юридичних особах, їх реорганізацію та ліквідацію;

24) вирішення питань про створення, реорганізацію та/або ліквідацію структурних та/або відокремлених підрозділів товариства, крім випадків, коли за рішенням наглядової ради вирішення зазначених питань делеговано виконавчому органу товариства;

25) вирішення питань, що належать до компетенції наглядової ради згідно з розділом XVIII Закону, у разі злиття, приєднання, поділу, виділу або перетворення товариства;

26) прийняття рішення про збільшення розміру статутного капіталу товариства у випадках, передбачених частиною четвертою статті 119 та статтею 121 Закону;

27) прийняття рішення про внесення змін до статуту акціонерного товариства у випадках, передбачених частиною четвертою статті 119, статтями 121 і 132 Закону;

28) прийняття рішення про вчинення значних правочинів або правочинів із заінтересованістю у випадках, передбачених статтями 107 і 108 Закону;

29) визначення ймовірності визнання товариства неплатоспроможним внаслідок прийняття ним на себе зобов’язань або їх виконання, у тому числі внаслідок виплати дивідендів або викупу акцій;

30) прийняття рішення про обрання оцінювача майна товариства та затвердження умов договору, що укладається з ним, встановлення розміру оплати його послуг;

31) прийняття рішення про обрання (заміну) депозитарної установи, що надає акціонерному товариству додаткові послуги, затвердження умов договору, що укладається з нею, встановлення розміру оплати її послуг;

32) надсилання оферти акціонерам відповідно до статей 93 і 94 Закону;

33) затвердження положень про комітети наглядової ради, якими регулюються питання утворення та діяльності зазначених комітетів;

34) вирішення інших питань, крім тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів згідно із Законом та статутом акціонерного товариства.

До виключної компетенції наглядової ради банку належать також питання, визначені Законом України «Про банки і банківську діяльність».

Питання, що належать до виключної компетенції наглядової ради, не можуть вирішуватися іншими органами товариства, крім загальних зборів у випадках, прямо передбачених Законом.

Посадові особи органів акціонерного товариства забезпечують членам наглядової ради доступ до інформації в межах, передбачених Законом України «Про акціонерні товариства» та статутом акціонерного товариства.

Якщо кількість членів наглядової ради, повноваження яких дійсні, становить половину або менше половини її загального складу, визначеного відповідно до вимог Закону, наглядова рада не може приймати рішення, крім рішень з питань проведення загальних зборів для обрання решти членів наглядової ради, а в разі обрання членів наглядової ради шляхом кумулятивного голосування – для обрання всього складу наглядової ради.

В той же час, ст.81 Закону визначає, що виконавчий орган акціонерного товариства (далі – виконавчий орган) здійснює управління поточною діяльністю товариства.

До компетенції виконавчого органу належить вирішення всіх питань, пов’язаних з керівництвом поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів та наглядової ради.

Виконавчий орган підзвітний загальним зборам і наглядовій раді, організовує виконання їх рішень. Виконавчий орган діє від імені товариства у межах, встановлених статутом акціонерного товариства і законом.

Виконавчий орган може бути колегіальним (правління, дирекція) або одноосібним (директор, генеральний директор).

Членом виконавчого органу може бути будь-яка фізична особа, яка має повну цивільну дієздатність і не є членом наглядової ради чи працівником служби внутрішнього аудиту (внутрішнім аудитором) цього товариства.

Не можуть бути обрані до складу виконавчого органу особи, визнані за рішенням суду винними у порушенні вимог статті 89 Закону. Зазначене обмеження застосовується протягом трьох років з дати виконання такого рішення суду.

Порядок роботи, права та обов’язки членів виконавчого органу, а також виплати їм винагороди визначаються Законом України «Про акціонерні товариства», іншими актами законодавства, статутом акціонерного товариства, положенням про виконавчий орган товариства та/або положенням про винагороду членів виконавчого органу, а також договором або контрактом, що укладається з кожним членом виконавчого органу. Від імені товариства договір або контракт підписує голова наглядової ради чи особа, уповноважена на таке підписання наглядовою радою.

Виконавчий орган на вимогу органів та посадових осіб товариства зобов’язаний надати можливість для ознайомлення з інформацією про діяльність товариства в межах, встановлених законом, статутом акціонерного товариства та внутрішніми положеннями товариства.

Особи, які отримали доступ до інформації з обмеженим доступом, несуть відповідальність за її неправомірне використання.

При цьому, відповідно до ст.83 Закону порядок прийняття рішень особою, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу, встановлюється статутом акціонерного товариства.

Особа, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу, має право без довіреності діяти від імені акціонерного товариства, у тому числі представляти його інтереси, вчиняти правочини від імені товариства, видавати накази та надавати розпорядження, обов’язкові для виконання всіма працівниками товариства.

У разі неможливості виконання особою, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу, своїх повноважень, такі повноваження здійснює призначена нею особа, якщо інше не передбачено статутом акціонерного товариства або положенням про виконавчий орган.

Також варто звернути увагу на те, що посадові особи товариства повинні діяти:

1) в інтересах товариства;

2) добросовісно та розумно;

3) у межах повноважень, наданих їм статутом акціонерного товариства та законодавством.

Посадові особи товариства не мають права розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства, крім випадків, передбачених законом.

Посадові особи товариства на вимогу наглядової ради, керівника підрозділу внутрішнього аудиту (внутрішнього аудитора), суб’єкта аудиторської діяльності зобов’язані надати документи про фінансово-господарську діяльність товариства.

Посадові особи товариства зобов’язані:

1) сприяти досягненню товариством успішних результатів відповідно до ч. 5 ст. 89 Закону;

2) ухвалювати незалежні рішення відповідно до ч. 6 ст. 89 Закону;

3) діяти з розумним ступенем обачності, професійності та старанності відповідно до ч. 7 ст. 89 Закону;

4) уникати конфлікту інтересів відповідно до ч. 8 ст. 89 Закону;

5) утримуватися від прийняття вигод (благ) від третіх осіб відповідно до ч. 9 ст. 89 Закону;

6) повідомити про заінтересованість у правочині відповідно до                      ч. 10 ст. 89 Закону .

Посадові особи товариства зобов’язані діяти у такий спосіб, який, на їхнє добросовісне переконання, з найбільшою ймовірністю сприятиме досягненню успішних результатів діяльності товариства на користь усіх його акціонерів.

Якщо цілі товариства включають інші цілі, крім отримання прибутку акціонерами, для цілей цієї частини під сприянням досягненню успішних результатів діяльності товариства розуміється досягнення також таких цілей.

Посадові особи товариства мають дотримуватися цих обов’язків, з урахуванням положень інших законів, що вимагають від посадової особи, за певних обставин, враховувати інтереси кредиторів товариства чи діяти в їхніх інтересах.

Посадові особи товариства зобов’язані ухвалювати незалежні рішення. Не вважається порушенням такого обов’язку, якщо посадова особа діє відповідно до законодавства, статуту акціонерного товариства, на підставі договору, укладеного з товариством, що обмежує можливість подальшого дискреційного розсуду посадової особи, або якщо посадова особа діє на виконання рішення вищого органу управління чи наглядового органу та у спосіб, передбачений статутом акціонерного товариства.

Посадові особи товариства зобов’язані діяти з розумним ступенем обачності, професійності та старанності. Це означає обачність, професійність та старанність, з якими діяла б розумна особа, яка:

1) володіє таким рівнем знань, професійності та досвіду, які можна розумно очікувати від особи, яка виконує функції посадової особи товариства;

2) володіє таким рівнем знань, професійності та досвіду, який повинна мати посадова особа (ч.ч. 1-7 ст. 89 Закону) [6].

Згідно з ч. 1 ст. 202 ЦКУ правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

У статті 203 ЦКУ закріплені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину та встановлено, що зміст правочину не може суперечити ЦКУ, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Тож правочином є насамперед вольова дія суб’єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб’єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів – набути, змінити або припинити цивільні права та обов’язки [2].

Стаття 106 Закону закріплює правову основу значних правочинів, вчинених акціонерними товариствами.

Так, правочин, вчинений акціонерним товариством, є значним, якщо ринкова вартість предмета такого правочину становить 10 і більше відсотків вартості активів товариства, за даними останньої річної фінансової звітності.

Статутом акціонерного товариства можуть бути визначені додаткові критерії для віднесення правочину до значного правочину.

Якщо ринкова вартість предмета значного правочину становить від 10 до 25 відсотків вартості активів, за даними останньої річної фінансової звітності товариства, рішення про вчинення значного правочину приймається наглядовою радою або радою директорів.

У разі неприйняття наглядовою радою або радою директорів рішення про вчинення значного правочину питання про вчинення такого правочину може бути винесено на розгляд загальних зборів.

Якщо ринкова вартість предмета значного правочину перевищує 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності товариства, рішення про вчинення такого правочину приймається загальними зборами за поданням наглядової ради або ради директорів.

Якщо ринкова вартість предмета значного правочину перевищує 25 відсотків, але менша ніж 50 відсотків вартості активів, за даними останньої річної фінансової звітності товариства, рішення про вчинення значного правочину приймається простою більшістю голосів акціонерів, які зареєструвалися для участі у загальних зборах та є власниками голосуючих з цього питання акцій.

Якщо ринкова вартість предмета значного правочину становить 50 і більше відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності товариства, рішення про вчинення значного правочину приймається більш як 50 відсотками голосів акціонерів від їх загальної кількості.

Наглядова рада акціонерного товариства, акції якого прямо або опосередковано належать одній особі, може приймати зазначені вище рішення, у разі якщо це передбачено статутом акціонерного товариства, при чому порядок прийняття таких рішень визначається у статуті акціонерного товариства.

Якщо на дату проведення загальних зборів приватного акціонерного товариства неможливо визначити, які значні правочини вчинятимуться таким товариством у ході фінансово-господарської діяльності, загальні збори приватного акціонерного товариства (крім банку) можуть прийняти рішення про попереднє надання згоди на вчинення значних правочинів, які можуть вчинятися приватним акціонерним товариством протягом не більш як одного року з дати прийняття такого рішення, із зазначенням характеру правочинів та їх граничної сукупної вартості. При цьому залежно від граничної сукупної вартості таких правочинів застосовуються відповідні положення частини третьої статті 106 Закону.

Вимоги до порядку вчинення значного правочину, передбачені статтею 106 Закону, застосовуються як додаткові до інших вимог щодо порядку вчинення певних правочинів, передбачених законом або статутом акціонерного товариства.

Для цілей статті 106 Закону вчинення товариством протягом року кількох правочинів з одним контрагентом та/або з афілійованими особами такого контрагента щодо одного предмета вважається вчиненням одного правочину.

Протягом двох років з дня створення акціонерного товариства (крім створення товариства в результаті реорганізації) будь-який правочин, ринкова вартість предмета якого становить 10 і більше відсотків вартості активів, за даними останньої річної фінансової звітності товариства (якщо акціонерним товариством ще не складалася річна фінансова звітність – 10 і більше відсотків статутного капіталу), та стороною якого є засновник товариства, має вчинятися відповідно до вимог статті 107 Закону. Рішення про вчинення такого правочину приймається загальними зборами та оприлюднюється відповідно до законодавства, що регулює розкриття особливої інформації емітентами цінних паперів.

Положення попереднього абзацу не поширюються на товариство, всі акції якого прямо або опосередковано належать одній особі, якщо про це зазначено у статуті акціонерного товариства.

Положення статті 106 Закону не застосовуються у разі:

1) вчинення правочинів за державними регульованими цінами і тарифами відповідно до законодавства;

2) вчинення правочинів особою, яка провадить клірингову діяльність, під час виконання нею функцій центрального контрагента;

3) вчинення правочинів у рамках провадження звичайної господарської діяльності товариства, за умови їх вчинення на ринкових умовах;

4) викупу товариством розміщених ним цінних паперів;

5) вчинення правочинів товариством, 100 відсотків акцій якого належать одній особі.

Значний правочин може бути вчинено з відкладальною умовою отримання погодження на його вчинення в порядку, встановленому Законом України «Про акціонерні товариства» [6].

При цьому, поняття ринкової вартості визначено у Стандарті. Нею є вартість, за яку можливе відчуження об’єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна зі сторін діяла зі знанням справи, розсудливо і без примусу. Така вартість може бути визначена, зокрема, суб’єктом оціночної діяльності.

При цьому обидві вказані величини (дозволена і ринкова вартість предмета значного правочину) визначаються за даними останньої фінансової звітності. Дозволена вартість визначається за звітністю, що містить інформацію про фінансовий стан та результати діяльності підприємства [9].

Згідно зі ст. 13 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік. В даному аспекті не викликає зауваження формулювання норми ст. 106 Закону, в якій ринкова вартість предмета правочину порівнюється з вартістю активів товариства за даними останньої річної фінансової звітності [7].

Метою визначення сутності значного правочину є встановлення з метою зниження ризиків для господарського товариства можливості обмеження певних дій, які вчиняють уповноважені органи юридичної особи. Щоб віднести правочин до числа значних, потрібна його спрямованість на відчуження певного майна товариства, що може негативно вплинути на майновий стан такого товариства.

При цьому головним повинно бути те, що зацікавлені особи, в тому числі: а) власник (власники) майна, б) особи, які володіють корпоративними правами щодо юридичної особи (учасники господарського товариства), будуть вчасно проінформовані про дійсний майновий стан юридичної особи, про сутність та наслідки правочину та погодяться у необхідній формі з його вчиненням, тобто приймуть на себе можливість настання будь-яких наслідків, у тому числі й несприятливих [11].

Як бачимо, за змістом норми про значні правочини мають свої особливості (насамперед, це стосується встановленої законом вартості предмета такого правочину), але можна стверджувати, що вони мають однакову цільову спрямованість: у публічному секторі економіки – захист прав суб’єктів господарювання та загалом публічних інтересів від розмивання публічної власності, в корпоративному секторі – захист прав учасників господарського товариства від негативних наслідків діяльності керівника (виконавчого органу) суб’єкта господарювання у вигляді зменшення його майнової бази (неправомірному, зокрема через ризиковість, виведенню активів товариства). Важливим уявляється те, що ці норми не повинні розглядатися як такі, що регулюють управління поточною діяльністю товариства [12].

Надання згоди на вчинення значного правочину означає надання згоди щодо конкретного значного правочину (правочинів), тоді як надання попередньої згоди на вчинення значних правочинів означає згоду з можливістю (чи навіть вірогідністю) вчинення значного правочину (правочинів) протягом певного проміжку часу, однак не означає, що вчинення такого правочину дійсно відбудеться [13].

Слушною видається позиція Коссака В. М. про те, що у рішенні про вчинення значного правочину повинно бути конкретизовано предмет та інші істотні умови цього правочину. Декларація про можливість його вчинення в майбутньому не може розглядуватися як юридичний факт [14].

Правочинам із заінтересованістю присвячено ст. 107 Закону, наступні положення якої також беремо до уваги під час науково-правового дослідження.

Правочин, щодо вчинення якого є заінтересованість (далі – правочин із заінтересованістю), – це правочин, у вчиненні якого хоча б одна із зазначених у частині другій статті 107 Закону осіб має заінтересованість відповідно до частини третьої цієї статті, а також правочин, вчинений між афілійованою особою публічного акціонерного товариства та юридичною особою, що перебуває під контролем такого публічного акціонерного товариства.

Відповідно до ч. 2 ст. 107 Закону особою, заінтересованою у вчиненні акціонерним товариством правочину, може бути особа, яка є:

1) посадовою особою органу акціонерного товариства або її афілійованою особою;

2) акціонером, який одноосібно або спільно з афілійованими особами володіє не менш як 25 відсотками голосуючих акцій товариства, його афілійованою особою (крім випадків, коли акціонер прямо або опосередковано володіє 100 відсотками голосуючих акцій такого акціонерного товариства);

3) юридичною особою, в якій будь-яка з осіб, передбачених пунктами 1 і 2 цієї частини, є посадовою особою або контролером такої юридичної особи;

4) афілійованою особою акціонерного товариства;

5) однією з інших осіб, визначених статутом акціонерного товариства.

Згідно з ч. 3 ст. 107 Закону особа, визначена ч. 2 цієї ж статті, вважається заінтересованою у вчиненні акціонерним товариством правочину, якщо вона:

1) є стороною такого правочину або членом виконавчого органу юридичної особи, яка є стороною правочину або здійснює контроль над юридичною особою, яка є іншою стороною;

2) отримує винагороду за вчинення такого правочину від акціонерного товариства (посадових осіб органів акціонерного товариства) або від особи, яка є стороною правочину;

3) відповідно до умов такого правочину набуває майно;

4) бере участь у правочині як представник або посередник (крім представництва акціонерного товариства посадовими особами).

Порядок вчинення правочину із заінтересованістю, який є одночасно значним правочином (далі – значний правочин із заінтересованістю), встановлюється статтею 107 Закону.

Відповідно до ч. 5 ст. 107 Закону рішення про вчинення правочину із заінтересованістю приймається наглядовою радою або радою директорів, якщо ринкова вартість предмета правочину із заінтересованістю не перевищує 10 відсотків вартості активів, за даними останньої річної фінансової звітності товариства.

Якщо ринкова вартість предмета правочину із заінтересованістю перевищує 10 відсотків вартості активів, за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства (значний правочин із заінтересованістю), рішення про вчинення такого правочину приймається загальними зборами за поданням наглядової ради або ради директорів.

Рішення про вчинення правочину із заінтересованістю приймається загальними зборами, якщо всі члени наглядової ради або ради директорів є особами, заінтересованими у вчиненні такого правочину.

Згідно з ч. 6 ст. 107 Закону статутом акціонерного товариства можуть визначатися додаткові умови віднесення правочину до правочину із заінтересованістю та може бути встановлено нижнє граничне значення співвідношення між ринковою вартістю предмета правочину із заінтересованістю та вартістю активів товариства, за даними останньої річної фінансової звітності такого товариства, з метою отримання згоди відповідного органу товариства для вчинення правочинів із заінтересованістю.

Відповідно до ч. 7 ст. 107 Закону рішення органу товариства про вчинення правочину із заінтересованістю може передбачати умови проекту правочину, які можуть змінюватися за рішенням виконавчого органу під час вчинення такого правочину із заінтересованістю. У разі відсутності таких умов правочин має вчинятися відповідно до умов проекту правочину, поданого відповідно до ч. 8 цієї статті.

Згідно з ч. 8 ст. 107 Закону особа, заінтересована у вчиненні правочину, зобов’язана завчасно поінформувати товариство про наявність у неї заінтересованості шляхом подання до виконавчого органу або ради директорів такої інформації:

1) ознаки заінтересованості особи у вчиненні правочину;

2) проект правочину.

Виконавчий орган або головний виконавчий директор протягом п’яти робочих днів з дня отримання такої інформації зобов’язаний подати її з поясненням щодо ознак заінтересованості до наглядової ради або ради директорів.

Відповідно до ч. 9 ст. 107 Закону наглядова рада або рада директорів з метою проведення оцінки правочину із заінтересованістю на відповідність його умов звичайним ринковим умовам залучає незалежного суб’єкта аудиторської діяльності, суб’єкта оціночної діяльності або іншу особу, яка має відповідну кваліфікацію.

Якщо в акціонерному товаристві утворено комітет з питань аудиту, наглядова рада або рада директорів може отримати висновок такого комітету та не залучати осіб, зазначених вище, для проведення оцінки правочину із заінтересованістю на відповідність його умов звичайним ринковим умовам.

Зазначені у двох попередніх абзацах вимоги не застосовуються до приватного акціонерного товариства, якщо інше не встановлено статутом такого товариства.

Частина 10 ст. 107 Закону передбачає, що якщо член наглядової ради або ради директорів є особою, заінтересованою у вчиненні правочину (представником особи, заінтересованої у вчиненні правочину), він не має права голосу з питання вчинення такого правочину.

Рішення про вчинення правочину із заінтересованістю приймається більшістю голосів присутніх на засіданні членів наглядової ради або ради директорів, які не є заінтересованими у вчиненні правочину (далі – незаінтересовані члени наглядової ради). Якщо на такому засіданні присутній лише один незаінтересований член наглядової ради або ради директорів, рішення про вчинення правочину із заінтересованістю приймається таким членом одноосібно.

Статутом акціонерного товариства може встановлюватися вимога про присутність усіх чи більшості незаінтересованих членів наглядової ради або ради директорів на засіданні відповідного органу, на якому розглядається питання про вчинення правочину із заінтересованістю, або інші вимоги щодо порядку прийняття рішення про вчинення правочину із заінтересованістю.

Для цілей статті 107 Закону вчинення товариством протягом року кількох правочинів з одним контрагентом та/або з афілійованими особами такого контрагента щодо одного предмета вважається вчиненням одного правочину (ч. 13 ст. 107 Закону).

Також ч. 15 ст. 107 Закону закріплює, що положення цієї статті не застосовуються у разі:

1) вчинення правочину на суму менше 1 відсотка вартості активів товариства, за даними останньої річної фінансової звітності, якщо менша сума не визначена статутом акціонерного товариства;

2) реалізації акціонерами переважного права відповідно до статті 31 Закону;

3) викупу товариством в акціонерів розміщених ними акцій відповідно до статей 100 та 102 Закону;

4) продажу товариством власних акцій, викуплених відповідно до статей 100 та 102 Закону;

5) пропорційного виділу та припинення акціонерного товариства;

6) надання посадовою особою органу товариства або акціонером, який одноосібно чи спільно з афілійованими особами володіє 25 і більше відсотками голосуючих акцій товариства, на безоплатній основі гарантії, поруки (у тому числі майнової поруки), застави або іпотеки товариству або особам, які надають товариству позику;

7) вчинення правочину за державними регульованими цінами і тарифами відповідно до вимог законодавства;

8) вчинення банками правочинів, пов’язаних з наданням банківських та інших фінансових послуг, за умови дотримання положень статті 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність»;

9) вчинення правочинів у рамках провадження звичайної господарської діяльності товариства, за умови їх вчинення на ринкових умовах;

10) вчинення правочинів з метою реалізації положення про винагороду членів наглядової ради або ради директорів;

11) вчинення правочинів товариством, 100 відсотків акцій якого належать одній особі.

Відповідно до ч.ч. 16, 17 ст. 107 Закону солідарну відповідальність за шкоду, заподіяну товариству правочином із заінтересованістю, вчиненим з порушенням вимог цієї статті, несуть особа, яка порушила вимоги цього Закону щодо порядку надання згоди на вчинення такого правочину, та особа, заінтересована у вчиненні товариством такого правочину.

Статутом акціонерного товариства, 100 відсотків акцій якого прямо або опосередковано належать одній особі, може бути встановлено інший порядок вчинення правочинів із заінтересованістю, ніж передбачений статтею 107 Закону [6].

Отже, для правочинів із заінтересованістю теж встановлюється певний правовий механізм їх вчинення, призначений для запобігання зловживань з боку посадових осіб акціонерного товариства. Цей механізм розрахований на те, щоб максимально убезпечити акціонерне товариство від вчинення збиткових правочинів [13].

Також доцільно звернути увагу і на правові норми, закріплені ст. 108 Закону.

Так, значний правочин, правочин, щодо якого є заінтересованість, вчинений з порушенням порядку прийняття рішення про його вчинення, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки акціонерного товариства лише у разі подальшого схвалення правочину товариством у порядку, встановленому для прийняття рішення про його вчинення.

Подальше схвалення правочину товариством у порядку, встановленому для прийняття рішення про його вчинення, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки акціонерного товариства з дня вчинення такого правочину.

Особа, заінтересована у вчиненні правочину, вчиненого з порушенням порядку отримання згоди на його вчинення, несе перед акціонерним товариством відповідальність у розмірі збитків, заподіяних товариству вчиненням такого правочину.

Особа, заінтересована у вчиненні правочину із заінтересованістю, у разі вчинення такого правочину на гірших умовах, ніж ринкові, зобов’язана повернути товариству кошти у розмірі прибутку, отриманого такою особою прямо або опосередковано в результаті вчинення такого правочину.

Положення попереднього абзацу застосовуються до приватних акціонерних товариств, якщо інше не передбачено статутом такого товариства. Таке положення може бути внесено до статуту приватного акціонерного товариства, змінено або виключено з нього рішенням загальних зборів, прийнятим не менш як трьома чвертями голосів від загальної кількості голосуючих акціонерів [6].

Зрозуміло, що при укладенні договору з акціонерним товариством контрагент бажатиме перевірити дотримання вимог законодавства чи статуту щодо порядку надання згоди на вчинення значного правочину чи правочину із заінтересованістю. Необхідним у такому разі є ознайомлення і з фінансовою звітністю Товариства.

Фінансова звітність – звітність, що містить інформацію про фінансовий стан та результати діяльності підприємства (ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні») [7].

З огляду на наведене вище, слід акцентувати увагу на тому, що фінансова звітність в силу прямої вказівки Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (ч. 2 ст. 14) не становить комерційної таємниці, не є конфіденційною інформацією і не належить до інформації з обмеженим доступом, а підприємства зобов’язані надавати копії такої звітності і консолідованої фінансової звітності за запитом юридичних осіб і фізичних осіб у порядку, передбаченому Законом України «Про доступ до публічної інформації» [8].

Слід погодитись з думкою Зозуляк О.І. про те, що рішення загальних зборів акціонерного товариства про попереднє схвалення значних правочинів, як і рішення загальних зборів про схвалення вже укладених значних правочинів, слід сприймати однаковими за змістом правовими категоріями, із однаковими правовими наслідками. Це ж можемо сказати і про правочини із заінтересованістю [15].

Тож, відповідаючи на питання цього науково-правового дослідження, з урахуванням наданих Товариством відомостей, слід брати за основу вартість активів Товариства станом на 31.12.2024 у розмірі 40 016 000 грн.

Відповідно, враховуючи наведені вище правові норми щодо укладення значних правочинів:

  • Виконавчий орган може самостійно без погодження з Наглядовою радою укласти значний правочин з ринковою вартістю предмета до 4 001 600 грн.;
  • Якщо ринкова вартість предмета правочину складає від 4 001 600 до 10 004 000 грн, рішення про вчинення значного правочину приймається Наглядовою радою Товариства. За умови, що такий правочин одночасно не є правочином із заінтересованістю;
  • Якщо ринкова вартість предмета правочину більше 10 004 000 грн, рішення про вчинення такого правочину приймається загальними зборами за поданням Наглядової ради Товариства.

Аналогічно, рішення про вчинення правочину із заінтересованістю приймається Наглядовою радою Товариства, якщо ринкова вартість предмета правочину із заінтересованістю не перевищує 10 відсотків вартості активів, тобто 4 001 600 грн. Якщо ж ця вартість більша, то таке рішення віднесено до компетенції загальних зборів Товариства.

У разі недотримання зазначених положень та інших вимог порядку, встановленого ст.ст. 106-108 Закону можливі негативні правові наслідки, зокрема визнання правочину недійсним, як свідчить судова практика, або неукладеним.

Звернімо увагу, що ч. 2 ст. 207 ЦКУ визначено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Частинами 1, 2 статті 215 ЦКУ передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 ЦКУ. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі ст. 241 ЦКУ правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов’язки з моменту вчинення цього правочину [2].

Зі свого боку, деякі науковці вважають, що такого наслідку, як визнання недійним значного правочину, вчиненого з порушенням встановленого законом порядку, не передбачається.

Між тим, ураховуючи презумпцію правомірності правочину, він існує (є правомірним) допоки не буде оспорений. Однак наслідки порушення питання про його відповідність закону, виходячи з наведених норм та статей 215, 241 ЦКУ, виключають наявність підстав для визнання такого договору недійним, а отже, такі наслідки є спірними.

У такому разі можливі такі варіанти наслідків:

  • у разі схвалення правочину, вчиненого з порушенням встановленого законом порядку, він породжує правові наслідки для акціонерного товариства;
  • у разі відсутності схвалення значного правочину він судом не визнається недійним, а викликає правові наслідки для особи, яка його вчинила, якщо такий правочин був виконаний;
  • відсутність схвалення у формі рішення про несхвалення значного правочину є підставою для визнання його недійним.

При розгляді справ про визнання недійсними правочинів із заінтересованістю суди мають виходити передусім із додержання того правового механізму, який діяв в момент їх вчинення та з наявності тих умов, яким має відповідати правочин, що розцінюється як такий, у якому заінтересовані посадові особи акціонерного товариства [13].

Доречно згадати і висновки, щодо застосування деяких норм права, сформовані Об’єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

З огляду на приписи статей 92, 237- 239, 241 ЦКУ для визнання недійсним договору, укладеного юридичною особою з третьою особою, з підстави порушення установленого обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, не має самостійного юридичного значення факт перевищення повноважень органом чи особою, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені.

Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи чи про припинення дії довіреності, виданої представнику юридичної особи, який укладає договір від її імені.

У питанні обізнаності контрагента із повноваженнями особи, яка підписує договір, слід в тому числі виходити з того, що якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту товариства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони цього договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента (з таких же висновків виходив Верховний Суд у постановах від 05 листопада 2019 року у справі № 908/2604/18, 20 лютого 2018 у справі № 906/100/17, 12 червня 2018 року у справі № 927/976/17 та 26 лютого 2019 року у справі № 925/1453/16).

Тож Верховний Суд робить висновок про те, що компетенційні вимоги щодо вчинення акціонерним товариством значного правочину закріплені безпосередньо в законі. Перевірка їх дотримання потребує дослідження останньої річної фінансової звітності товариства та статуту, яким можуть встановлюватися певні додаткові критерії.

Повноваження (обмеження повноважень) органу або особи, уповноваженої на відповідні дії від імені господарського товариства, можуть на рівні зі статутом підтверджуватися даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а отже, такі відомості можуть доводити чи спростовувати обставини про обізнаність контрагента юридичної особи про наявні обмеження.

Отже, фінансова звітність господарського товариства є доступною для ознайомлення зацікавленою стороною і на запит такої особи має бути надана товариством.

Крім того, на сьогодні звичайним елементом ділового обороту є проведення перевірки предмета угоди з виявленням потенційних ризиків – due diligence. Ця процедура може здійснюватися за широким спектром критеріїв (general due diligence) або ж включати лише окремі з них, наприклад, юридичні аспекти діяльності контрагента (legal due diligence), його фінансовий стан (financial due diligence) тощо. У межах due diligence здійснюється експертиза угоди на відповідність законодавству, установчим документам та іншим локальним актам сторін, формується комплексне уявлення про її предмет.

Верховний Суд вважає, що стаття 241 ЦКУ (вчинення правочину з перевищенням повноважень) підлягає застосуванню разом зі спеціальною нормою – частиною 1 статті 72 Закону України «Про акціонерні товариства» (наразі втратив чинність), відповідно до якої значний правочин, правочин, щодо якого є заінтересованість, вчинений з порушенням порядку прийняття рішення про надання згоди на його вчинення, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки акціонерного товариства лише у разі подальшого схвалення правочину товариством у порядку, встановленому для прийняття рішення про надання згоди на його вчинення.

Отже, якщо для укладення правочину необхідна згода наглядової ради або загальних зборів товариства, то така ж згода потрібна і для схвалення правочину.

Інші способи (форми) схвалення не можуть розглядатися як належні у розумінні статті 241 ЦКУ сукупно зі статтею 72 Закону України «Про акціонерні товариства» [10].

Оскільки така норма щодо подальшого схвалення правочину актуальна і в чинному Законі, але вже у ст. 108, такі висновки слід взяти до уваги.

Також і науковці роз’яснюють, що судам слід з’ясовувати як те, чи була третя особа обізнана (не могла не бути обізнана) у наявності в органу управління акціонерного товариства обмеження повноважень, так і те, чи відбулося в подальшому схвалення відповідного правочину у порядку, встановленому для прийняття рішення про надання згоди на його вчинення.

Навіть якщо відповідного схвалення в подальшому не відбулося, правочин не може бути визнаний недійсним, якщо немає підтверджень того, що третя особа знала або не могла не знати про обмеження повноважень виконавчого органу при вчиненні відповідного правочину [16].

Також варто додати, що з наведеною вище думкою Верховного Суду щодо застосування положень про представництво у цьому випадку погоджуються не всі науковці.

Зокрема, Спасибо-Фатєєва І.В. вважає, що перевищення органом юридичної особи повноважень не може тягнути за собою наслідки, передбачені ст. 241 ЦКУ, яка в даному випадку застосуванню не підлягає, оскільки орган юридичної особи не є її представником. Тому не може статися, щоб, скажімо, на керівника як фізичну особу покладалися б обов’язки за договором, укладеним ним з перевищенням повноважень [17].

Існування різних точок зору зумовлене і тим, що поняття «представництво» в праві є ширшим, ніж представництво, як правовідношення за нормами ЦКУ. Ми можемо спостерігати здійснення процесуального представництва прокурором, Уповноваженим Верховної Ради з прав людини тощо.

Втім, перевищення наданих суб’єкту повноважень може бути і у випадку діяльності органу управління товариством, і у випадку відносин представництва в межах ст. 241 ЦКУ.

 

Висновки:

За результатами науково-правового дослідження вбачається можливість реалізації Товариством частини свого майна шляхом укладення з третьою особою договору купівлі-продажу, з такими істотними умовами договору, як ринкова ціна – яка орієнтовно становитиме 8 000 000,00 грн, але не вище 10 004 000 грн, визначена незалежним суб’єктом оціночної діяльності, та з дотриманням такої процедури укладення цього договору, як ініціювання скликання позачергового засідання наглядової ради (п.п. 10.3.22 п. 10.3 Статуту) задля прийняття рішення про:

–       обрання оцінювача майна Товариства та затвердження умов договору, що укладається з ним, встановлення розміру оплати його послуг (п.п. п.п. 10.3.6.18, п.п. 10.3.6.26 п. 10.3 Статуту),

–       затвердження ринкової вартості майна у випадках, передбачених чинним законодавством (п.п. 10.3.6.7 п. 10.3 Статуту),

–       прийняття рішення про надання згоди на вчинення значного правочину або про попереднє надання згоди на вчинення такого правочину, якщо ринкова вартість майна, що є його предметом, становить від 4 001 600 до 10 004 000 грн, (п.п. 10.3.6.28 п. 10.3 Статуту) та прийняття рішення щодо відчуження активів Товариства                                (п.п. 10.3.6.30. п. 10.3 Статуту).

При цьому, такий правочин вважатиметься правомірним, якщо Товариство перевірить відсутність підстав, описаних у ст.107 Закону, для визнання його правочином із заінтересованістю. Правомірність такого правочину (значний правочин із заінтересованістю) також матиме місце, якщо Наглядова рада Товариства прийме рішення про вчинення правочину із заінтересованістю, якщо ринкова вартість майна не перевищуватиме 10 відсотків вартості активів, тобто 4 001 600 грн. Якщо ж ця вартість буде більшою, то правочин вважатиметься правомірним за умови прийняття рішення загальними зборами Товариства за поданням Наглядової ради Товариства у встановленому Законом та Статутом порядку.

До того ж істотним зниженням ризиків визнання правочину недійсним (неукладеним), оспорення його контрагентом слід вважати надання такому контрагенту за правочином інформації щодо повноважень керівника Товариства, зокрема фінансової звітності, статуту Товариства, тощо. 

 

Додатки:

  1. Копія Диплома кандидата юридичних наук ДК № 034635
  2. Копія Атестата доцента ДЦ № 046372.
  3. Витяг з Постанови Пленуму Верховного Суду № 11 від 23 травня 2025 року.
  4. Копія Подяки члену Науково-консультативної Ради при Верховному Суді – Єфімову Олександру Миколайовичу.
  5. Лист Вченого секретаря Науково-консультативної ради при Верховному Суді, доктора юридичних наук, доцента Олега Ткачука.

 

 

Склав: Єфімов Олександр Миколайович,

доцент, доктор філософії права (кандидат юридичних наук), доцент кафедри приватного права Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, член Науково-консультативної Ради Верховного Суду.

 

09 червня 2025 року