EXPERTUS. Головбух
Питання: Постійне представництво нерезидента в Україні надало поворотну фінансову допомогу на 1 рік засновнику (втрачає статус податкового резидента України в цьому році) основної компанії-нерезидента.
Які податкові наслідки для представництва та фізичної особи, якщо фінансова допомога не буде повернена в строк або взагалі не буде повернена?
Чи можливо продовжити дію договору і при цьому не дисконтувати допомогу?
Чи може фізична особа – засновник, повернути цю допомогу компанії-нерезиденту на валютний рахунок за кордоном, щоб це зарахувалося як погашення заборгованості перед представництвом?
Відповідь: Згідно з пп.14.1.257 п. 14.1 ст. 14 ПКУ фінансова допомога надається на безповоротній або поворотній основі. При цьому поворотна фінансова допомога – це сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов’язковою до повернення. У цивільних правовідносинах щодо поворотної фінансової допомоги вживають термін «позика». Відповідно до ст.1046 ЦКУ за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Податкові наслідки неповернення
Відповідно до п.164.2.7. п.164.2. ст.164 ПКУ до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається, зокрема сума заборгованості платника податку за укладеним ним цивільно-правовим договором, за якою минув строк позовної давності та яка перевищує суму, що становить 50 відсотків місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року. Фізична особа самостійно сплачує податок з таких доходів та зазначає їх у річній податковій декларації.
Отже, неповернута фізичною особою позика створює податкові наслідки у вигляді виникнення обов’язку такої фізичної особи задекларувати та сплатити ПДФО і ВЗ з суми такої позики після спливу позовної давності, а саме через три роки після того дня, коли настане кінцевий термін повернення позики.
Щодо можливості продовжити дію договору позики і при цьому не дисконтувати допомогу
Так, це можливо. І навіть Верховний Суд притримується такої ж думки. Так, у постанові по справі № 826/16321/18 від 04.12.2019 ВС вказує «для визнання заборгованості, за якою строк погашення на дату балансу складає менше дванадцяти місяців, довгостроковою, обов’язковою визнана сукупність двох умов: первісний строк погашення такої заборгованості був більшим, ніж 12 місяців, та до затвердження фінансової звітності існує угода про пролонгацію (переоформлення) такої угоди на строк понад 12 місяців.»
Тож, якщо первісний строк позики був меншим за 12 місяців і наступними угодами він продовжувався кожного разу на строк, менший 12 місяців, то така заборгованість не визнаватиметься, принаймні судом, довгостроковою, а отже й не підлягатиме дисконтуванню.
До того ж у постанові ВС по справі № 640/13685/19 від 24.04.2021 зазначено: «Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку 13 «Фінансові інструменти» не передбачає порядок визначення справедливої вартості та не розглядає й методологію обліку щодо короткострокових та довгострокових фінансових зобов’язань.
Відповідач при розрахунку дисконту застосовує формулу, що не визначена жодним національним стандартом бухгалтерського обліку, а передбачена Міжнародними стандартами бухгалтерського обліку.
…оскільки національними стандартами (положеннями) бухгалтерського обліку не визначено методологію щодо визначення справедливої та амортизованої вартості фінансових зобов’язань, а також органами, на які покладено регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової, відсутні будь-які роз’яснення з боку контролюючих органів або практика такого дисконтування, Позивач, як особа, облік якої не базується на міжнародних стандартах фінансової звітності, не зобов’язаний був визначати методологію оцінки фінансових зобов’язань самостійно».
Щодо можливості фізичної особи – засновника, повернути позику компанії-нерезиденту на валютний рахунок за кордоном, щоб це зарахувалося як погашення заборгованості перед представництвом.
Відповідно до чинного податкового законодавства представництво нерезидента вважається самостійним (ну майже) платником податків, відокремленим від самої юридичної особи-нерезидента.
Проте в цьому випадку слід враховувати інше законодавство, яким регулюються приватні, а не публічні правовідносини.
Так, згідно зі ст.95 ЦКУ представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх утворила, і діють на підставі затвердженого нею положення або на іншій підставі, передбаченій законодавством іноземної держави, відповідно до якого утворено юридичну особу, відокремленими підрозділами якої є такі філії та представництва.
Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності або на іншій підставі, передбаченій законодавством іноземної держави, відповідно до якого утворено юридичну особу, відокремленими підрозділами якої є такі філії та представництва.
Філії та представництва юридичної особи, у тому числі юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави, підлягають державній реєстрації у порядку, встановленому законом.
Враховуючи наведені норми ЦКУ, слід вважати, що позика фізичній особі надавалася фактично представництвом, але юридично самим нерезидентом в особі керівника представництва, який діяв (мав діяти) від імені юридичної особи-нерезидента. Отже, повернення позики такому нерезиденту не суперечитиме чинному законодавству.
О.Єфімов,
Старший Партнер Адвокатського об’єднання «Адвокатська фірма «Єфімов, Брожко та партнери», доктор філософії права, доцент, адвокат, аудитор, доцент кафедри приватного права, Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, член Науково-консультативної ради при Верховному Суді