Один мій знайомий чиновник скаржиться на те, що дуже ризикує, коли отримує хабарі. Але йому доводиться це робити, бо без них він не зміг би прожити на зарплату.

А ще він розповідає про те, як вони з дружиною їдуть у Європу на шопінг. Привозять звідти по кілька джинсів, костюмів, три-чотири пари кросівок (при цьому фізкультурою йому займатися часу не вистачає), іншого взуття. Добре, що у нього дві квартири, так як одну з них він використовує як шафу чи склад, де усі ці речі зберігає. Але й тут він скаржиться, бо речей дуже багато, зносити усі він не в змозі і тому вони йому не потрібні. Точно як у Гоголя в «Мертвих душах»: «Ведь известно, зачем берешь взятку и покривишь душой: для того, чтобы жене достать на шаль или на разные роброны, провал их возьми, как их называют».

Виходить, що він ризикує своєю честю чи гідністю, свободою, коли бере хабарі, і тим не вдоволений. Потім він на ці хабарі купує непотрібні йому речі. Якесь замкнуте коло і ніякого задоволення від життя. Мабуть, про це говорив Іван Златоуст: «То и ужасно, что тот, кто оставляет тут нажитые богатства, уходит с бременем грехов, сделанных при обогащении. Выгоды от своих богатств он лишается, а от заслуженного осуждения не освобождается».

Та ще одна настанова від Сенеки: «Мы будем здоровы, будем воздержны в желаниях, если каждый поймет, что он – один, если измерит свое тело и узнает, как мало оно вместит и как ненадолго! Ничто так не способствует умеренности во всем, как частые мысли о краткости нашего века и ненадежности срока. Что бы ты не делал, не упускай из виду смерть!».

А ще мій сусід, якому 85 років якось сказав, що у труну його і Кучму покладуть лише в костюмі та туфлях. Усе інше залишиться поза труною.

Я сам не веду аскетичне життя, купую ті речі, які мені потрібні і в кількості, мені потрібній. Надлишок мені створює незручності.