Опубліковано в газеті “Бухгалтерія” № 6 (1045), 11 лютого 2013 року, стор.49-50

На що тільки не йдуть вітчизняні готелі, щоб завоювати клієнта! Постійно удосконалюють якість послуг, запроваджують зручні форми оплати, запроваджують системи знижок і програми лояльності, та й взагалі прагнуть оточити своїх постояльців справжнім піклуванням. Безумовно, у цього піклування є цілком матеріальне підґрунтя, адже немає постояльців – немає доходу. І все ж таки можна з приємністю констатувати, що у останні роки готельний бізнес дуже виріс: і не тільки у кількісному вираженні, а й у рівні обслуговування споживачів.

Але направляючи свою увагу на задоволення потреб постояльців, готелі не повинні забувати про те, що вони завжди знаходяться у зоні підвищеної уваги багатьох державних органів, і, зокрема, органів МВС. Тому що у міліції відношення до постояльців готелю зовсім інше: для неї це група осіб, що постійно оновлюється, і за якою, як то кажуть, потрібно слідкувати пильним оком.

От і виходить, що з одного боку, готелі повинні пильнувати інтереси постояльців (іноді їх бажання зберегти інкогніто[1]), а з іншого боку не мають права ігнорувати вимоги діючого законодавства щодо ідентифікації осіб, які у них проживають. Про ці складні відносини і піде мова у даній статті.

Коли і чому до готелю можуть завітати міліціонери

Приводів для міліцейських візитів до готелів безліч, але приводом для написання цієї статті стала наступна ситуація.

До одного готелю прийшов слідчий районного відділу МВС і повідомив, що у ювелірному магазині, що розташований неподалік від готелю, 7 грудня 2012 року було здійснено крадіжку. Він звернувся з вимогою до керівництва надати йому інформацію про усіх осіб, що проживали у готелі з 4 по 10 грудня (їх прізвища, імена, по-батькові, адреси, номери телефонів та іншу інформацію, що міститься у анкеті проживаючого), пояснюючи це тим, що дана інформація є необхідною для здійснення досудового розслідування у кримінальній справі, відкритій за фактом крадіжки. У керівництва готелю одразу ж виникло питання: а чи вправі представники органів МВС вимагати такі документи? Будемо розбиратись.

Доступ до документів і речей фізичних осіб

З 20 листопада 2012 року набув чинності новий Кримінальний процесуальний кодекс України від 13.04.2012 р. № 4651-VI (далі – КПКУ), яким врегульовано порядок тимчасового доступу до речей і документів, що ними володіє інша особа. Відповідно до ст.159 КПКУ, такий доступ полягає у тому, що стороні кримінального провадження особою, у володінні якої знаходяться речі і документи, надана можливість ознайомитися з ними, зробити їх копії та вилучити їх (здійснити їх виїмку), у разі прийняття відповідного рішення слідчим суддею чи судом.

Тимчасовий доступ до речей і документів здійснюється на підставі ухвали слідчого судді чи суду. Відповідно до ст.3 КПКУслідчий суддя – це суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, та у випадку, передбаченому ст.247 КПКУ[2]– голова чи за його визначенням інший суддя Апеляційного суду АРК, апеляційного суду області, міст Києва та Севастополя.

Тобто усне прохання представників органів МВС чи їх листи, чи навіть якийсь процесуальний документ слідчого, доступу до документів готелю, що містять персональні дані постояльців, не надає. Якщо ж він прийде із вище вказаною ухвалою (про доступ до анкет постояльців готелю), тоді інша справа. Слід звернути увагу, що відповідно до ст.164 КПКУ у такій ухвалі має бути зазначено, окрім інших її реквізитів:

?                 прізвище, ім’я та по-батькові особи, якій надається право тимчасового доступу до речей і документів;

?                 прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи або найменування юридичної особи, які мають надати тимчасовий доступ до речей і документів;

?                 назва, опис, інші відомості, які дають можливість визначити речі і документи, до яких повинен бути наданий тимчасовий доступ;

?                 строк дії ухвали, який не може перевищувати одного місяця з дня постановлення ухвали.

Тобто якщо слідчий пред’явить ухвалу, де готель, у якого знаходяться персональні дані постояльців, не буде названий, або ж замість анкет проживаючих в ухвалі будуть вказані назви інших документів, або ж якщо замість зазначеного в ухвалі слідчого, допуск вимагатиме інша особа у погонах, або строк дії ухвали збіг, то у готелю є усі підстави відмовити у надані доступу до анкет постояльців.

Говорити про невиконання ухвали немає сенсу, оскільки відсутні самі умови для цього. А виконання ухвали неналежним чином (надання не тих документів, які зазначені в ухвалі, не тим особам, яким треба було б їх надати відповідно до ухвали, не тими особами, які зобов’язані ухвалою такі документи надати) є порушенням кримінального процесуального та іншого законодавства, яке позбавляє отримані таким чином докази доказової сили. Відповідно до ст.86 КПКУ доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому КПКУ. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Персональні дані постояльців: не все так просто[3]

Щодо інформації про постояльців готелю у розглядуваній ситуації, слід мати на увазі, що вона сама по собі не є простою і доступною інформацією. Відповідно до ст.163 КПКУ слідчий суддя, суд може постановити ухвалу про надання тимчасового доступу до речей і документів, якщо сторона кримінального провадження у своєму клопотанні доведе наявність достатніх підстав вважати, що ці речі або документи:

?                 перебувають або можуть перебувати у володінні відповідної фізичної або юридичної особи. Тобто доведе, що інформація про проживаючих у конкретному готелі міститься у документах, які зберігаються у конкретної особи;

?                 самі по собі або в сукупності з іншими речами і документами кримінального провадження, у зв’язку з яким подається клопотання, мають суттєве значення для встановлення важливих обставин у кримінальному провадженні. Це вже наскільки слідчий зможе довести, що особи, які мали намір пограбувати ювелірний магазин, приїхали у місто і поселилися у 5-зірковому готелі, замість того, щоб заховатися десь у приватному секторі;

?                 не становлять собою або не включають речей і документів, які містять охоронювану законом таємницю.

Відповідно до п.8 ст.162 КПКУ до охоронюваної законом таємниці, яка міститься в речах і документах, належать, зокрема персональні дані особи, що знаходяться у її особистому володінні або в базі персональних даних, яка знаходиться у володільця персональних даних.

Відносини, пов’язані із захистом персональних даних під час їх обробки, регулюються Законом № 2297[4]. Відповідно до цього Закону база персональних даних – це іменована сукупність упорядкованих персональних даних в електронній формі та/або у формі картотек персональних даних, а володілець бази персональних даних –особа, якій законом або за згодою суб’єкта персональних даних надано право на обробку цих даних, яка затверджує мету обробки персональних даних у цій базі даних, встановлює склад цих даних та процедури їх обробки, якщо інше не визначено законом.

Отже, якщо постоялець при заповненні анкети проживаючого, поставив свій підпис під заявою про згоду надати право на обробку її персональних даних, і база персональних даних належним чином зареєстрована, то це ще більше ускладнює бажаючим отримати таку інформацію від готелю. Згідно із ч.6 ст.163 КПКУ слідчий суддя чи суд постановляє ухвалу про надання тимчасового доступу до речей і документів, які містять охоронювану законом таємницю, якщо сторона кримінального провадження, крім вказаних вище обставин, доведе також:

?                 можливість використання як доказів відомостей, що містяться в цих речах і документах. Слідчий, який подає клопотання про тимчасовий допуск до документів постояльців, має у ньому вказати, що відомості, отримані від готелю, будуть використані як докази у кримінальному процесі;

?                 неможливість іншими способами довести обставини, які передбачається довести за допомогою цих речей і документів. Слідчий має довести, що інших способів доказування причетності певної особи до крадіжки в ювелірному магазині не існує.

Відповідно до ст.165 КПКУ зазначена в ухвалі слідчого судді чи суду особа зобов’язана пред’явити особі, яка зазначена в ухвалі як володілець речей і документів, оригінал ухвали про тимчасовий доступ до речей і документів та вручити її копію. Якщо готель чи його представник надасть таку інформацію і в нього не залишиться копії вказаної ухвали, він порушить вимоги Закону № 2297 і може бути притягнутий до адміністративної відповідальності. Відповідно до ст. 188³⁹КпАП[5] недодержання встановленого порядку захисту персональних даних у базі персональних даних, що призвело до незаконного доступу до них, тягне за собою накладення штрафу від 300 до 1000 нмдг, тобто від 5100 до 17000 грн.

Крім того, якщо персональні дані постояльців з порушенням порядку доступу до них потраплять у кримінальну справу, досить високою є ймовірність спричинення шкоди особі, чиї персональні дані туди незаконно потрапили, і яку залучили до участі у слідчих діях. У цьому разі можливим є пред’явлення такою особою вимоги про відшкодування моральної чи матеріальної шкоди. І це вже не говорячи про імідж готелю…

Врешті решт слід сказати, що дана ситуація описана щодо готелів, проте вона стосується усіх, до кого приходять люди у погонах і вимагають від них інформацію поза межами процесуального законодавства, у тому числі й тоді, коли працівники міліції чи прокуратури вимагають інформацію про виплачену зарплату. Але це вже інша історія.