Знайшов у себе цікаву притчу і хочу поділитися з Вами. Колись мене попросили не просто присилати притчі, а й пояснювати їх, говорячи хоча би про моє особисте бачення того, про що в них йдеться. Але цього разу хочу Вам її пояснити спочатку, та лише потім дати почитати.

Уявіть собі, що Ви домовилися із смертю і вона Вас не забирає із собою зараз, а дає Вам ще 10 років життя, але на безлюдному острові. До кінця життя Ви не побачите жодної людини, і Вас не побачить жодна людина. Але Ви можете узяти із собою усе, що Ви хочете: будинок, автомобіль, меблі, одяг… Усе, що у Вас є і що Ви хотіли би мати. Уявили?

Скажіть чи візьмете Ви із собою коштовні прикраси із золота, діамантів, дорогоцінного каміння? Я розумію, що відповіді можуть бути різними і хтось скаже, що узяв би. Але ж їх там показувати нікому і ніхто їх не побачить. А використати їх з іншою метою, окрім як показувати комусь, не вдасться. Отже, коштовності, які ми маємо, ми маємо лише для того, аби комусь показувати. Та ще й тому, хто розуміється на їх вартості та цінності. Бо якщо не розуміється, то хіба заздритиме Вам? Навіть коли надягаємо ці коштовності на себе і хизуємося ними перед дзеркалом, усе рівно уявляємо, як виглядатимемо в очах інших.

А от і сама притча:

Суфийская притча

Жил некогда суфий, который также был преуспевающим купцом; он накопил много богатств.

Один человек, посетивший суфия, был потрясён его явным богатством. Он рассказывал:

— Мне только что довелось увидеть такого-то суфия. Знаете, он окружён всевозможной роскошью.

Когда об этом сообщили суфию, он сказал:

— Мне было известно, что я окружён всеми предметами роскоши, за одним-единственным исключением. Теперь же я знаю, что в день, когда пришёл тот человек, моя коллекция предметов роскоши стала завершённой.

Кто-то спросил его, что же явилось последним предметом роскоши.

— Последний предмет роскоши — иметь кого-то завидующего.