Викладаючи студентам право та контролюючи рівень засвоєння ними матеріалу, дійшов цікавого висновку стосовно списування. Нам на кафедрі та вченій раді постійно наголошують на тому, що ми – викладачі – маємо вчити студентів практичним навичкам. Як на мене, це ще одна нісенітниця, оскільки я багато разів читав нові закони без «прив’язки» до практичних ситуацій. Набагато зрозумілішим стає закон тоді, коли звертаєшся до нього з практичною задачею. Тож вчити студентів практичним навичкам у закладі, де вони мають вчитися теорії, якось нелогічно виходить, як на мене.
І це говорю студентам я – людина, яка займається юридичною практикою з 1991 року. На практиці ніхто їх не вчитиме теорії (хіба що у нас на Фірмі). Але сьогодні мене цікавить більше питання не співвідношення практики і теорії, а питання списування.
Робота юриста полягає у грамотному списуванні. Скласти позовну заяву, касаційну скаргу чи юридичний висновок означає вибудувати у стрункий логічний ряд певну сукупність норм законодавства та зв’язати їх однією думкою. І при цьому, щоб не помилитися у їх цитуванні, краще за все ці норми переписати дослівно із закону, а той просто скопіювати. Навіть коли я знаю напам’ять ту чи іншу статтю Цивільного кодексу, я все рівно звіряю свою пам’ять з офіційним текстом. Щоб не помилитися. І робота юриста при складанні юридичних документів полягає не в тому, щоб цитувати напам’ять норми законодавства, а в тому, щоб їх знаходити та списувати, розставляючи у певний логічний послідовний ланцюг.
Хотіли би Ви, щоб при підготовці юридичного висновку для Вас юрист користувався пам’яттю, а не кодексом? Як на мене, робота юриста полягає у вмінні грамотно списувати, а не цитувати. Але вчимо ми їх цитувати напам’ять. А списувати не дозволяємо. То хіба ми правильно вчимо юристів?