За висловом Г.Лейбніца «Любити означає знаходити власне щастя у щасті іншого». У щасті того, кого любиш.
Якось від знайомої чув таку історію. Один чоловік так любив свою дружину, що аж нібито «розчинився» у ній, втратив відчуття свого власного «я», жив щастям своєї дружини і відчував себе щасливим, коли щасливою відчувала себе вона. Увесь час перебування у такому стані цей чоловік відчував себе щасливим, бо він любив її по справжньому. А його друзі і знайомі увесь час йому нагадували про те, що він повністю забув про себе самого і живе лише заради щастя дружини. Він відповідав їм: «Але ж я щасливий саме таким життям». А вони знову йому нагадували про те, що він має згадати й про себе самого, пожити для себе та заради себе.
І от нарешті він про себе згадав, зрозумів, що окрім його коханої дружини у нього є ще його власне «я», усвідомив його. Але… втратив відчуття щастя. І тепер живе, усвідомивши своє «я» та втративши щастя.
Колись один священик молодятам, які прийшли до нього за порадою про те, як бути щасливим у шлюбі, порадив таке: «Аби бути щасливим у шлюбі треба спершу розлучитися із собою». В італійській мові фраза «Бути разом» у стосунках чоловіка і дружини часто замінюється фразою «Бути не двоє». Тобто бути одним цілим, об’єднати два окремих «я» у одне спільне «я».
З приводу любові є така цікава суфійська думка:
«— Почему истинно любящего можно уподобить свече? — спросили одного мастера.
— Истинно любящий находит свет лишь, когда, подобно свече, он становится собственным топливом, расходуя себя самого».

Розумію, що не усім сподобається такий висновок. Тож запитання тим, кому він не сподобався: «Чи відчуваєте ви себе щасливим та люблячим?».