У нас все ж таки відбувся корпоратив на тему «Краса». Виявилося, що кожен сприймає це поняття по різному. Так, особисто я не можу сказати, які жінки мені подобаються: високі чи низькі, стрункі чи округлі. Мені подобається така жінка, дивитися на яку мені приємно, я отримую від того естетичне задоволення. А брюнетка вона, чи білявка, значення не має. У мене абсолютно відсутні якісь уявлення про те, які жінки є гарними в принципі, а які ні.
Досить часто буває так, що жінка, яку називають красунею, у мене не викликає ніяких емоцій. Наприклад, бажання дивитися на Ольгу Фреймут у мене не виникає, хоча вони може дійсно комусь подобатися. Вона навіть говорить про це. Тож, застосовувати поняття «гарна» жінка, як на мене, означає, надавати якихось об’єктивних ознак цьому суб’єктивному поняттю. А коли я кажу, що ця жінка мені подобається, а не кажу, що вона гарна, то це означає, що іншому вона подобатися не зобов’язана, інший має право не вважати її такою, що йому подобається. Про те, що вона гарна, навіть мова не йде. У цьому випадку я говорю про своє суб’єктивне уподобання, залишаючи іншому право мати його власне суб’єктивне уподобання, або не мати його.
Тож, на питання: «Які жінки тобі подобаються?» я зазвичай даю відповідь: «Мені подобається жінка, на яку мені подобається дивитися». Яке безглузде запитання, така й безглузда відповідь: мені подобається те, що мені подобається.
Коли мені дружина прислала кліп з піснею «Скрипаль осінній» у виконанні Насті Петрик і Ніни Матвієнко (http://www.youtube.com/watch?v=evHIQuk9ENQ) і я цю пісню послухав, мені ця пісня сподобалася. У той день і наступні дні, я слухав цю пісню по 10 разів на день. Вона не гарна пісня і не негарна. Просто вона мені подобається. Я отримую естетичне задоволення від того, що слухаю цю пісню. І головне, хочу його отримувати ще і ще.
Якщо ж людина, прослухавши пісню, яку я їй запропонував послухати, каже, що вона їй сподобалася, але потім її не слухає більше, то це означає, що вона до цієї пісні відноситься нейтрально, ніяк. Саме з цієї причини ми купуємо диски з піснями чи скачуємо ці пісні з інтернету, коли хочемо їх ще не один раз почути. А інші пісні проходять повз вуха. Їх ми не купуємо і не скачуємо. У машині я слухаю саме ту музику, яка мені подобається, а не ту, яка не викликає негативних або ніяких емоцій. Ця музика завжди в машині, вона зі мною катається. При цьому я не ділю музику на гарну і негарну. У кожної музики свій слухач. Якщо ж музика свого слухача не знайде, вона умре.
Якщо мені запропонували послухати пісню, та я її прослухав один раз і більше у мене не виникає бажання її слухати, мені вистачило естетичного задоволення від її прослуховування один раз, це означає, що мене вона не вразила. Це як смачні цукерки: спробуйте зупинитися на одній, якщо вони Вам дуже сподобалися. Рука сама потягнеться за наступною. Хіба що об’їстися ними так, щоб аж…
Якщо я при цьому відповів людині, що пісня мені подобається, але більше не слухаю, моя відповідь є нещирою, лукавою. Я сказав людині те, що вона, на мою думку, хоче почути від мене, а не те, що я насправді відчуваю, сам хочу сказати. Я вчинив так, як того вимагають хороші манери.
Вікіпедія дає таке визначення цього поняття: «Манера – спосіб тримати себе, зовнішні форми поведінки». Як бачите, нічого від власних бажань, лише примус себе самого поводити себе так, як комусь потрібно, як хтось того від мене хоче.
Якщо я подаю дружині руку, коли вона виходить з трамваю і хочу це зробити, бо мені це приємно, то це не манера, бо я себе у ній не тримаю. Мені не потрібно себе примушувати до цього. Якщо ж я роблю те саме через те, що мене виховали у хороших манерах, а відчуттів ніяких при цьому не маю, то я вчиняю нещиро, лукавлю. Тож людина з хорошими манерами – нещира людина, лукава.
Уявіть собі наших дітей, яких ми вчимо гарним манерам. Ким ми їх робимо?
Те ж саме із гарними смаками, які ми нібито маємо прививати нашим дітям. Якщо я даю дитині книжку і кажу вона цікава і гарна, її треба прочитати і дитина при цьому її читає, та якщо ця книжка їй дійсно подобається, я нічого моїй дитині не привив, бо в неї це вже було. Це її власне уподобання. Якщо ж книжка їй не сподобалася, то я знову їй нічого не привив. Навіть якщо дитина збреше і скаже, що їй книжка подобається, яка насправді їй не сподобалася, то це буде результатом виховання дитини у гарних манерах.
Якщо я веду дитину в музей чи картинну галерею з метою привити їй гарні смаки, то знову ж таки, їй може там сподобатися, а може й не сподобатися. Це вже особисте її сприйняття, а не результат мого впливу. Якщо я слухаю музику Вівальді, Альбіноні, Баха, Генделя, а моя дитина слухає іншу музику, то гарними смаками у моєму розумінні буде та музика, яку слухаю я, а гарними смаками у розумінні моєї дитини буде та музика, яку слухає вона. Виникає питання: «Чиї гарні смаки прививати моїм внукам?».
Виходить, що людина, яка говорить про гарні смаки має на увазі свої власні смаки, «об’єктивізує» їх, нав’язує дітям. І якщо діти виховані у гарних манерах, то вони просто нещирі у стосунках з батьками, коли манери не дозволяють їм сказати правду про те, що музика не в їх смаку. Вони поводять себе нещиро, кажуть, що музика – «клас». Батьки, які тому радіють, просто не усвідомлюють того, що їм кажуть неправду, з ними лукавлять власні ж діти. І ці ж батьки їх тому самі навчили.

Пробачте, що зараз пройдуся по Ваших цінностях, але хочу поставити Вам запитання: «Чи хочете Ви тепер виховати дітей у гарних манерах і з гарними смаками? Чи Вам до вподоби діти без гарних манер і гарних смаків?».